Ось всього кілька фактів про “геїв” у Європі.
У Європейському Союзі учасники ЛГБТ-спільноти (лесбійки, геї, бісексуали та трансгендери) мають зовсім не однаковий статус. Наприклад, серед шести країн-засновниць ЄС одностатеві шлюби дозволені не у всіх, у чотирьох: це Бельгія, Франція, Люксембург, Нідерланди. У Німеччині та Італії одностатеві шлюби не легалізовано на законодавчому рівні. У багатьох країнах п’ятого, шостого та сьомого етапів розширення ЄС (це зокрема наші сусіди із Центрально-Східної Європи) одностатеві шлюби взагалі законодавчо заборонені (тобто шлюбом вважають союз чоловіка та жінки), у більшості країн - ці питання перебувають на етапі обговорення з громадськістю, політиками, представниками спільнот.
Навіть антидискримінаційні закони щодо ЛГБТ прийняті не у всіх країнах-членах ЄС. Антидискримінаційні закони, фактично перший ступінь захисту членів ЛГБТ-спільнот, - це законодавчо закріплені заборони обмежувати у правах людей за ознакою статі, кольору шкіри, громадянства, сімейного та майнового стану тощо, а також - за критерієм сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Так ось, навіть ці, здавалося б, базові вимоги необмеження в правах - працюють лише у деяких сферах життя у Німеччині та Італії, Греції, Австрії, Угорщині, Латвії та Польщі.
Ось, наприклад, у сусідній з нами Польщі (член ЄС уже понад 10 років) гомосексуальність вважають легальною. Тобто за це не передбачено покарання. А ось антидискримінаційний закон працює лише у трудовому законодавстві. Тобто гомосексуалісту не можуть відмовити у працевлаштуванні через його сексуальну орієнтацію. Водночас антидискримінаційні закони не працюють у сфері надання послуг, не захищають представників сексуальних меншин від непрямої дискримінації чи публічних образ. У Польщі заборонено одностатеві шлюби, не визнано одностатеві цивільні союзи, парам не дозволено всиновлювати дітей.
Боїтеся гей-пропоганди? У Польщі регулярно проводять опитування громадської думки щодо питань прав сексуальних меншин. З 2001 до 2013 року відсоток гроомадян, котрі підтримують одностатеві шлюби (24 і 26%), право одностатевих пар на усиновлення (8%) практично не змінився. Тобто за 10 років членства у ЄС гей-пропаганда, схоже, тут не працювала. Натомість попри те, що приблизно половина поляків не заперечує проти легітимізації одностатевих партнерств (як цивільних союзів), поки ця норма ще не імплементована у Польщі. В Угорщині згідно з останніми дослідженнями за легалізацію одностатевих шлюбів виступає 30% громадян, у Болгарії це 15%, у Латвії - 12%, у Хорватії - 17%, у Румунії - 11%, в Естонії - 34%. Середній відсоток підтримки в ЄС становив 44% у 2006 та має тенденцію до зменшення із приєднанням країн із більш консервативними громадами.
Особливість європейських країн, як власне демократій, зокрема і в тому, що тут політики враховують суспільну думку та керуються у своїй діяльності запитами громадськості. Поки, на жаль, на відміну від України. Тому побоювання щодо “примусового навернення в геї” чи “примусових гей-шлюбів”, засилля гей-пропаганди і масового всиновлення дітей геями є нічим іншим, як інспірованою північним сусідом лякалкою. Якщо ви боїтеся “гей-навали” і “гейропи”, достатньо озброїтися інформацією, аби зрозуміти: ці страхи живлять лише пропагандистські міфи.