Про що це може свідчити? З одного боку, про те, що Росія справді вже всіх дістала своїм тотальним шпигунством і втручанням у внутрішні справи багатьох країн. Терпець рано чи пізно уривається. Навіть така країна як Австрія, куди Путін із задоволенням приїздив останнім часом з офіційними робочими візитами і просто на весілля до міністра закордонних справ, не стала мовчати. Отже, зачепило за живе. Ще б пак. Однією рукою президент Росії піднімає весільний келих за здравіє, а іншою благословляє підпорядкованих йому колишніх колег-розвідників шпигувати в цій країні.
З іншого боку, напевне, не все гаразд у російському розвідувальному співтоваристві. Стільки проколів за останні роки! Чого лише варті історії з розкриттям недолугих і непрофесійних дій російських шпигунів у Великій Британії і Нідерландах. Тоді навіть далекі від спецслужб люди дивувалися, як можна так примітивно діяти.
А все від того, що ставиться завдання: «Вперед і хутко!» Критичні для іміджу Росії ситуації регулярно виникають у різних куточках світу. Слід швидко гасити пожежу. Дипломатичні ж шляхи не завжди спрацьовують. Тому підключають спецслужби. За класичними професійними канонами розвідка може багато чого, але для цього треба час, ретельне планування операцій, кваліфіковані виконавці. Це не влаштовує замовників. Тоді переходять до плану «Б», в основі якого лежать інші засоби: гроші, отрута, комп’ютерна техніка для хакерських втручань і ще багато чого іншого.
Російська розвідка, особливо військова, нині здебільшого діє за законами військового часу. Агресивно, нахабно, нахраписто. На Донбасі це проявляється наочніше, водночас і на території європейських держав такі прояви теж почастішали.
Чому на цей раз вистрілило в Австрії? Варто зауважити, що Австрія, зокрема Відень, завжди вважалися шпигунською меккою. З давніх часів розвідники провідних країн світу тут планували різноманітні зустрічі, операції тощо. Ще за Російської імперії генштаб Австро-Угорської імперії був головним об’єктом для проникнення. Згадаймо знаменитого полковника Редля, який працював на російську розвідку. Після закінчення Другої світової війни радянські спецслужби на правах переможців почувалися в Австрії як у себе вдома і зуміли створити колосальні агентурні позиції на перспективу.
Нинішня Росія старі напрацювання не забула. Можна лише здогадуватися про агентуру впливу, яка роками підігрує російській зовнішній політиці. А відставний 70-літнього полковник австрійських збройних сил, якого щойно викрили, це лише незначний гвинтик великого механізму. Міністерство оборони Австрії повідомило, що він ще з кінця 1990-х років передавав російській військовій розвідці інформацію про міграційну кризу, австрійську військову авіацію й артилерійські системи, за що отримав близько 300 тисяч євро.
Цікавою є реакція на це викриття міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова. Він був здивований і висловив сум, що «австрійська сторона в цій ситуації пішла шляхом так званої мегатонної дипломатії, а не стала запитувати відповідну інформацію в російської влади».
У своїх коментарях до цієї ситуації менторським тоном він залишився вірним великодержавним російським традиціям, мовляв, спершу слід було звернутися до нас за роз’ясненнями, ми б порадили як краще діяти. «Споконвіку було прийнято, – заявив він, що якщо в якійсь країні виникає стурбованість, підозра стосовно дій іншої країни у причетності когось до якихось процесів, які розглядаються як загрози для держав, то, згідно з нормами міжнародного спілкування, слід безпосередньо запитувати роз’яснення». Ось так! Ні багато, ні мало.
Отже, викриття російського шпигуна в Австрії і надання цій інформації гласності свідчить про те, що не лише США і Великобританія, а й Німеччина, Нідерланди, країни Балтії, а тепер і Австрія виступили з прямими звинуваченнями на адресу російської розвідки. Раніше це було рідкістю й ховалося за якісь дипломатичні реверанси. Але світ змінюється і нарешті приходить розуміння, що, ховаючи голову в пісок, проблему не вирішити.
Водночас, одними лише розвінчаннями агресивної діяльності російських спецслужб і формуванням щодо цього громадської думки у європейському співтоваристві не слід задовольнятися. Навіть висміювання дій російських шпигунів не зарадить справі. Там не надто зважають на критику. Там не соромно… Там інші підходи й цінності.
Тому, напевне, слід усьому європейському співтовариству і надалі викривати російських шпигунів, оприлюднювати докази протиправних дій російських спецслужб, консолідовано протистояти їм і завдавати ударів у відповідь. І при цьому не «запитувати відповідну інформацію в російської влади», а чи правильно ми робимо.