Чому система працює не так, як потрібно – і до чого тут стандарт
Сьогодні в Україні досі немає єдиної злагодженої системи підтримки людей, які не можуть самостійно дістатися до лікарні або соціальних служб. Навіть попри запровадження нових підходів у первинній медичній допомозі, велика кількість людей (особливо в сільських громадах) з різноманітних причин фактично залишаються поза увагою.
Це люди з хронічними захворюваннями, з наявною інвалідністю (або без цього статусу та, тим не менш, із суттєво порушеними функціями організму), після перенесених інсультів та інших уражень, що можуть значно обмежити їхню мобільність. Натомість система часто очікує, що саме пацієнт зініціює візит до лікаря, звернеться, подасть документи. Наприклад, 36% клієнтів “Всетурботи” з хронічними захворюваннями взаємодіяли з сімейним лікарем півроку тому або більше.
У результаті – такі люди часто випадають із поля зору медичної системи, залишаються вдома без лікування та підтримки. А догляд за ними повністю лягає на плечі родичів.
У багатьох країнах світу саме медичні сестри відіграють ключову роль у послузі догляду вдома. Саме вони є тими фахівцем, який регулярно відвідують людину, оцінюють її стан, проводить базові медичні маніпуляції, консультують доглядальників і координують подальшу підтримку. В Україні така модель лише починає формуватися. І саме над її розвитком сьогодні працює «Всетурбота», впроваджуючи підходи, де медична сестра стає повноцінною частиною мультидисциплінарної команди. Це дозволяє не лише закривати критичні потреби, а й створювати нову якість послуги — ту, де медичний компонент є невіддільним від соціального.
Попри те, що в Україні офіційно існує державний стандарт соціальної послуги «догляд вдома», він далекий від реального життя. Формально стандарт передбачає мультидисциплінарний підхід – коли людину підтримують не лише соціальні працівники, а й медичні фахівці. Проте на практиці ця норма залишається лише на папері: в абсолютній більшості випадків послугу надають соціальні працівники, без участі медичних команд.
Тобто нині в Україні існує розрив між медичними та соціальними службами, особливо коли йдеться про допомогу людям, які потребують догляду вдома. Часто ці послуги працюють паралельно, не перетинаючись.
Ще одна проблема – обмежений доступ. У теорії догляд вдома має бути доступний і для тих, хто живе з родичами. Але на практиці його отримують переважно самотні люди, і то далеко не всі.
До того ж, навіть у випадках, коли послугу таки надають, її зміст – вкрай обмежений. Базові речі, без яких неможливо підтримувати здоров’я маломобільної людини (вимірювання артеріального тиску, рівня глюкози, профілактика ран тиску (пролежнів)) взагалі не включені до переліку. Але саме з цього починається реальна профілактика ускладнень і збереження якості життя.
Нарешті, немає чіткого механізму, як медична та соціальна сфери мають взаємодіяти на рівні громади. У результаті – люди буквально губляться між системами. Хтось не знає, до кого звернутися. Хтось отримує допомогу надто пізно. Хтось узагалі лишається без неї. Це призводить до недоотримання вчасних базових послуг і, як результат, повторних госпіталізацій у важкому стані або навіть – до передчасних смертей.
Одна команда замість двох систем: чому нам потрібна медико-соціальна допомога вдома
Медико-соціальна послуга догляду вдома – це комплексна підтримка, яка поєднує медичну допомогу (наприклад, медсестринський догляд, контроль за станом здоров’я) та соціальну (допомога з побутом, допомога з доступом до соціальних послуг). Особливість у тому, що ці сфери мають працювати разом, а не окремо.
Особливо важливо це для людей старшого віку, людей з інвалідністю, а також тих, хто проживає в сільських районах чи територіальних громадах із обмеженим доступом до інфраструктури. Без цієї послуги вони залишаються в інформаційному, соціальному та фізичному вакуумі.
Найголовніше – це послуга, яка зшиває дві раніше паралельні системи: медичну і соціальну. І виграють від цього всі:
- Людина, яка потребує догляду, отримує не лише медичну підтримку, а комплексний підхід, котрий враховує всі аспекти життя. А також допомогу в побуті, спілкування, повернення контролю над своїм життям.
- Доглядальник (найчастіше родич) не залишається наодинці з викликами, отримує знання та підтримку. Наші дані показують, що 45% доглядальників зацікавлені у набутті знань з основ медичних питань та надання першої допомоги, 33% – у спілкуванні та емоційній підтримці, а 12% потребують психологічної підтримки. Це підкреслює їхню потребу в системній допомозі. Зараз через брак узгодженості між медичною та соціальною системами більшість логістичних, адміністративних і організаційних завдань лягає саме на плечі доглядальника. Це не лише про базову турботу вдома, а й про все, що стоїть «навколо»: отримання направлень, пошук можливостей для обстежень, організація транспорту, оформлення довідок чи пільг.
- Держава може раціональніше використовувати ресурси – люди менше потрапляють у лікарні з ускладненнями, більше догляду надається вдома, що значно дешевше для системи охорони здоров`я.
- Медики і соціальні працівники – більше не працюють ізольовано. Це командний підхід, де кожен має свою роль, і працює в зв’язці. На практиці доведено, що такий підхід значно зменшує поширеність професійного вигорання серед обох категорій фахівців.
Чому це питання стосується кожного з нас?
Жоден із нас не захищений від ситуації, коли життя різко змінюється. Інсульт, травма, складне захворювання – і людина, яка ще вчора була активною, раптом опиняється залежною від допомоги інших.
З іншого боку, мільйони українців щодня піклуються про своїх близьких. Це можуть бути батьки старшого віку, родичі з інвалідністю або ті, хто відновлюється після хвороби чи травми. І навіть якщо це рішення було прийняте з любові – воно не стає менш виснажливим. Догляд часто позбавляє особистого простору, сил, відчуття контролю над власним життям. Але що гірше – людина залишається з цим сам на сам.
Саме тому ми говоримо: ця тема – не про «когось іншого». Вона про нас. Сьогодні ти – доглядальник. Завтра – можливо, той, хто потребуватиме допомоги.
Ініціативу «Всетурбота» втілює агенція One Health в межах Українсько-швейцарського проєкту Діємо для здоров‘я за підтримки Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні.