Олег Шинкаренко: Мені вдалося нарахувати аж сім організацій, які називають себе ОУН або ж походять від ОУН (як Конгрес українських націоналістів (КУН). Чому їх так багато?
Богдан Червак: Насправді ОУН не багато. ОУН є одна, яка була утворена в 1929 році на установчому конгресі українських націоналістів, де головою проводу було обрано полковника Євгена Коновальця. З того часу ОУН пройшла великий історичний етап у своєму розвитку, зазнала різних розколів, але тим не менше зберегла за собою назву і історичну тяглість. Після загибелі полковника Євгена Коновальця організацію українських націоналістів очолив полковник Андрій Мельник. У 1940 році стався розкол і від ОУН відійшов Степан Бандера і його прихильники. У Кракові вони проголосили революційний провід ОУН. Тому під час Другої світової війни діяли вже дві організації під одною назвою: ОУН і ОУН(р). У 1956 році ОУН(р) зазнала нового розколу на так званих “двійкарів”. Але “двійкарі” після відновлення державної незалежності в Україні фактично не виявляли ніякої активності. Є всі підстави говорити, що вони припинили свою діяльність. Тому під сучасну пору назву ОУН з історичної та легітимної точки зору мають право використовувати лише дві організації: та, яку очолюю я, і організація, яку очолює Стефан Романів, тобто він є голова проводу ОУН революційної чи ОУН бандерівців.
Як так може бути, що наразі діють одночасно дві ОУН? Насправді ж цю назву має право використовувати лише одна організація. Бо там, де дві, там будуть і три, і чотири, і п’ять - і ми вже це багато разів спостерігали.
Я розповів вам все це у контексті історії організації українських націоналістів. Ви сказали, що вже є п’ять чи шість організацій?
Я нарахував сім.
Сім. А я думаю, що є навіть і більше. Всі інші ОУНи, які ви перераховуєте, народилися в незалежній українській державі. І мотивація для їхнього створення була різна. Деякі утворення стимулювалися із-за кордону, з Росії. Деякі утворення з назвою ОУН використовувалися як елемент піар політики проти конкретного кандидата в президенти. Пригадаємо вибори президента у 2004 році. Тоді несподівано з’являється такий собі Роман Козак, який на всіх ефірах розповідав: “Ваша дружина (дружина Віктора Ющенка - О.Ш.) американка”. А у титрах було зазначено: “Голова ОУН Роман Козак”. Таких історій дуже багато, тому ці “фейкові” ОУН до ОУН, яка була утворена у 1929 році, не мають жодного відношення. Це є проекти, які створюються або спецслужбами, або це політтехнологічні проекти, спрямовані проти якогось кандидата у президенти чи проти якоїсь політичної сили. Бо ОУН - є цінним, відомим і розкрученим брендом. То чому би і не здійснювати якісь там провокації з якоюсь конкретною політичною метою? Тому тут треба розділити, де є справжня ОУН, яка має певний історичний вимір і певну легітимність, і де є так звані “фейкові” ОУНи, які утворилися вже під незалежної України.
А як розподіляється легітимність поміж вашою ОУН і ОУН Стефана Романіва?
Ми свою тяглість беремо від 1929 року. Спочатку головою ОУН був Коновалець, потім - Андрій Мельник, після смерті Мельника організацію очолив Олег Штуль-Жданович, після нього - Денис Квітковський, після нього - Микола Плав’юк, який був останнім президентом УНР на вигнанні і у 1992 році він передав повноваження УНР президентові України Леоніду Кравчуку. Після Плав’юка ОУН очолив я. Ви бачите цю тяглість із 1929 року.
Тобто це стовідсоткова легітимність?
Це стовідсоткова легітимність.
А як щодо легітимності ОУН (р), очолюваної Стефаном Романівим?
Їхня легітимність починається у 1940-му році, коли у Кракові вони проголосили революційний провід, провели свій великий збір і утворили ОУН революціонерів.
Чи досить цього для того, щоб отримати легітимність?
Ну, на їхню думку, досить.
А на вашу?
Ну, я не заперечую їхньої легітимності. Тому що навіть на тому великому зборі, на якому вони від нас відділилися, вони прив’язували себе до Євгена Коновальця. Степан Ленкавський, Ярослав Стецько - це все були люди, які співпрацювали із Євгеном Коновальцем. Розкол стався внаслідок конфлікту. Але для мене є всі підстави вважати, що ОУН, яку сьогодні очолює Стефан Романів, має легітимність із 1940 року.
Ви маєте на увазі, що 50% легітимності ОУН є у вас, а 50% - у Стефана Романіва?
Ні, у нас є 100% легітимності.
Так не може бути. 100% - це вся легітимність. Якщо у вас є вся легітимність, значить у Романіва її немає взагалі.
Ми ніколи не змінювали назву своєї організації. Хоча в народі нас і називають “ОУН мельниківці”, але тим не менше, коли ви проаналізуєте ухвали всіх Великих зборів ОУН, то побачите, що назви ми своєї не міняли. Тому говорити про якусь сумнівну легітимність і не стовідсоткову легітимність я не можу.
Це у вас є стовідсоткова легітимність. А у ОУН (р) Стефана Романіва скільки?
Ви їм задавайте ці питання.
Звісно, вони скажуть, що вони мають всі сто відсотків.
Може, й так. А може, й ні. Ви їх запитайте. Але я себе некомфортно почуваю, коли кажуть: “Сто відсотків, п’ятдесят відсотків…”
Це дуже важливо для громадян України, які хочуть на вас орієнтуватися, як на політичну силу. На кого ж їм орієнтуватися? На ОУН чи на ОУН (р)?
Це важливо, але… Бачите, за цими відсотками стоять конкретні люди, які віддали своє життя за українську державу. От спробували би ви, наприклад, запитати Олега Ольжича чи Олену Телігу: “Ви п’ятдесят відсотків чи сто відсотків?”
Ми в них абсолютно не сумніваємося, оскільки вони є членами ОУН, яка, як ви щойно сказали, бере свою тяглість від 1929 року. А от та друга ОУН. Чи можете ви сказати, що вона також придбала свою легітимність жертвами?
Можна. Хоча вони і утворилися у 1940 році, але вони визнають полковника Євгена Коновальця як першого голову ОУН. Вони це під сумнів не ставлять. Потім їхній внесок у національно-визвольну боротьбу українського народу величезний. Величезні жертви. Тому, звісно, що їхня легітимність не може бути підважена під будь-яким оглядом.
Ці жертви також виправдовують їхню легітимність?
Виправдовують, не виправдовують - це важкі терміни. Коли ви не член ОУН, то вам так просто говорити. А мені, як голові ОУН, як людині, яка…
Скажіть тоді, як правильно треба говорити?
Я думаю, що ця легітимність написана кров’ю.
Чи ви будете заперечувати, що ця легітимність ОУН (р) написана також і кров’ю членів вашої ОУН? Що Микола Сціборський та сотні, а може, й тисячі членів ОУН Андрія Мельника були вбиті членами ОУН Степана Бандери, щоб підтвердити власну легітимність?
Це було протистояння, спричинене розколом 1940 року. Це трагічна сторінка нашої історії. І не вам і не мені давати якісь оцінки цим людям.
Ми маємо дати їм оцінку, бо як же тоді нам ставитися до нашої історії? Невже ми будемо замовчувати всі незручні та неприємні її епізоди?
Ми визнаємо, що це було і ми трактуємо ці події так. Нам потрібно зробити із цих подій висновки, а не ділити могили: ось тут більша, а тут - менша.
Але ж саме так і відбувається. Щоправда йдеться не про, власне, могили. Нещодавно я був на літературному фестивалі і бачив там зруйнований пам’ятник часів СРСР. Від нього лишився один постамент. І от не цей постамент встановили прапор України та прапор ОУН (р). А на самому постаменті через трафарет намалювали портрети Степана Бандери та Романа Шухевича. Поруч був напис: “Степан Бандера і Роман Шухевич - герої України”. А де ж портрети Андрія Мельника та Миколи Сціборського, які належали до “небандерівської” ОУН? Чому їх там не намалювали? Хіба вони не герої? Як бачимо, могили поділені.
Якщо хтось так зробив, то це не означає, що це правильно. Я схиляю голову і над жертвами бандерівськими і очевидно ціную наші жертви. Для мене це були українські націоналісти, які в дуже складних історичних і політичних обставинах зуміли боротися за Україну. Невідомо, як би ми поступили у той час, якщо би опинилися у тій ситуації. Легко бути розумним і засуджувати когось з висоти. Нам треба зробити висновки із тієї трагічної сторінки в історії ОУН і більше такого не повторювати. Неприпустимо, щоб брат на брата піднімав руку. Це треба засудити і зробити із цього висновки. Але це було, це правда.
Наскільки легітимною є ОУН Миколи Коханівського, бо ж вона теж кров’ю здобувала свою легітимність у зоні АТО?
Якою кров’ю? Вона давно вже не воює в зоні АТО, вона воює в Києві, влаштовуючи тут різноманітні провокації, які не мають ніякого відношення ні до ОУН, ні до українського націоналізму. Добровольчий Батальйон ОУН був заснований у 2014 році рішенням проводу українських націоналістів. Він виконав свою місію у Пісках, а потім він був легалізований у складі Збройних Сил України. Зокрема, у 81-ій десантно-штурмовій бригаді. А ті люди, які не легалізувалися, виїхали з Пісків і тепер займаються різними провокаціями у Києві. Вони були виключені з ОУН і до ОУН ніякого стосунку тепер не мають.
Наскільки я зрозумів, обидві гілки ОУН є громадськими організаціями, а не політичними партіями?
З одним лише уточненням: наша ОУН зареєстрована у Міністерстві юстиції справді як громадська організація. ОУН, яку очолює Стефан Романів, не зареєстрована у Міністерстві юстиції. Їх треба запитати про те, чому вони не зареєструвалися. Ми це свідомо зробили, бо ми вважали, що з відновленням державної незалежності у 1991 році підпільне існування ОУН є нелогічним, незрозумілим і невиправданим. На своїй землі, у своїй державі ми повинні діяти у відповідності до чинного українського законодавства.
А Конгрес українських націоналістів (КУН) - це не громадська організація, а політична партія. Вона проголошує себе уособленням ідеології ОУН у політиці. Скільки відсотків легітимності стосовно ОУН є у неї?
Вона є уособленням ідей бандерівського крила. Партія КУН була заснована на початку 1990-х років рішенням проводу бандерівської ОУН, і очолювала її Слава Стецько, яка одночасно очолювала і Провід ОУН бандерівців.
Це, очевидно, має означати, що ваше ставлення до КУН таке саме, як і до бандерівської ОУН. А в чому на вашу думку полягає цей феномен Степана Бандери? Чому він настільки популярний? Чи не є ця популярність реакцію на те, що Бандеру не люблять в Москві? Таким чином, якщо би завтра в Москві почали погано говорити про Сціборського або Мельника, то українці одразу би проголосили героями Сціборського та Мельника. І ми вже тоді побачили скрізь графіті із їхніми портретами. Чи не є в цьому щось штучне?
В різні періоди нашої історії ми стикалися із такими феноменами. Спочатку українців, які прагнули незалежності нашої держави, називали мазепинцями, потім - петлюрівцями. Тепер всіх, хто бореться проти Росії за Україну, називають бандерівцями. І вони мають на увазі не лише прихильників Бандери, але й всіх людей, які щиро вболівають за свою державу, є переконаними патріотами і українськими націоналістами.
Бандерівцями називають навіть тих, хто не є націоналістами.
Так. Тобто той феномен, про який ви говорите, насправді існує. Мазепа, Петлюра та Бандера не були пересічними постатями, і вони заслужили на те, щоб їхні імена стали своєрідними брендами. Росія також підігравала цьому.
Чи не варто ОУН та ОУН (р) поєднатися в одну організацію? Який сенс в їхньому окремому існуванні сьогодні? БЧ: В цьому немає жодного сенсу. Я зробив пропозицію Стефану Романіву провести об’єднавчий з’їзд і вирішити там питання розколу 1940 року. Причини того розколу під оглядом сьогодення не мають ніякого значення. Це вже є анахронізм. Я також не бачу доцільності в існуванні двох організацій, які беруть історичну тяглість від ОУН Євгена Коновальця. Разом із Стефаном Романівим ми підписали спільну заяву, що ми ставимо собі за мету об’єднання. Я навіть запропонував йому очолити єдину ОУН. І вже три роки я очікую від нього відповіді. Але я терпеливий.
А наскільки ви солідаризуєтеся у спільних діях із іншими націоналістичними рухами України? Наприклад, чи берете ви участь у всеукраїнському марші проти олігархів?
Ми підписали маніфест єдності націоналістичних сил у 2017 році. Цей маніфест, крім ОУН, підписало Всеукраїнське об’єднання “Свобода”, Національний корпус, Правий сектор, ОУН (р), КУН і громадська організація С14. У цьому маніфесті ми визначили пріоритети цієї діяльності, наголосили на необхідності координації цієї діяльності і сформували мету нашого об’єднання. Тому ми беремо участь у всіх акціях, які відбуваються в рамках маніфесту підписантів і підтримуємо їх. Ми підтримуємо марш проти олігархів. Більше того: це була моя давня мрія і мрія Миколи Плав’юка, щоб український націоналістичний рух у сучасній Україні був організований. І слава Богу, ми сьогодні організований рух маємо.
Чи підтримуєте ви також і інші акції деяких членів цього руху? Наприклад, погром ромського табору на Лисій горі у Києві, який здійснили активісти С14. А також погром лотерейних кіосків на Нивках, відповідальність за який взяли на себе активісти Національного корпусу. Крім того, нещодавно на фестивалі Docudays Національний корпус влаштував погром на лекції про загрозу розвитку ультраправих рухів в Україні.
В мене немає інформації про це. Але маніфест передбачає, що кожен, хто підписав його, крім того, що координує свою діяльність поміж усіма, має право на самостійну політичну діяльність. Це не є жорстке федеративне утворення, а скоріше конфедерація націоналістичних сил. У мене немає повної інформації про те, що ви сказали, але якісь інші дії С14 у мене не викликають спротиву.
Це дуже просто перевірити. На сторінці С14 у Facebook вже є фоторепортаж зі спалення ромського табору. Вони взяли на себе відповідальність за це.
Я бачив, що про це писала “Українська правда”. Але вся історія ОУН, якій скоро вже буде 90 років, - це також і довга історія всіляких спроб очорнення, дискредитації, фальшування, включно зі створенням різних фейкових організацій.
Яке ж ваше ставлення до спалення ромського табору, що його здійснили активісти С14?
Я тільки знаю, що організація Amnesty International виступила із протестом проти цього. Вона просить розібратися у цій історії. А я не мав часу для цього. Для мене це не є якась суттєва і важлива справа.
Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков сказав про погром ромів на Лисій горі: “Нападати на жінок і дітей, погрожувати їм, травити їх сльозогінним газом, псувати їхнє майно і загалом ставитися до них, як до тварин через етнічну приналежність – це середньовічне дикунство”. То ви цей випадок засуджуєте чи ні?
Я діяльність С14 не засуджую.
А як щодо погромів різноманітних дискусій на тему захисту прав людини, проблем ЛГБТ, які вчиняють члени Національного Корпусу?
Не треба плутати націоналізм з ідіотизмом. Коли ви проаналізуєте всі так звані “погроми”, які здійснює група Коханівського…
Ні, не Коханівського. На цей раз це був саме Національний Корпус.
Ви говорите про акції, спрямовані проти ЛГБТ?
Національні дружини, організовані Національним Корпусом, збираються “очищувати” вулиці України від небажаних громадян: алкоголиків, наркоманів та інших. До своїх критиків вони звертаються так: “...розумово-відсталим, ЛГБТ-стурбованим лівакам, ваті, любителям однокурсників, пофіг кого, Міши чи Пєті”. Чи вважаєте ви коректним таке звертання? Чи є воно етичним з погляду націоналіста? Чи не відштовхне це громадян, які поважають права людини від націоналістів?
Як голова ОУН Богдан Червак, я би не вживав такої риторики. Але я розділяю позицію Національного Корпусу і Національних Дружин щодо необхідності відстоювання в Україні традиційних сімейних цінностей. Політика ЛГБТ не вкладається в моє розуміння і в розуміння ОУН. Ми будемо виступати проти цього.
А яким чином ви будете виступати проти цього?
Кожен застосовує свою риторику. І має на це право. Молоді люди говорять про це так. Ми говоримо про це інакше. Але сімейні цінності є для нас набагато важливішими і пріоритетнішими, ніж різні ЛГБТ-спільноти.
А які інструменти ви оберете для боротьби із ЛГБТ? Чи будете вдаватися до погромів, заборон?
А бачу набагато ефективніший механізм для залучення для протидії цій аномалії традиційних українських церков. Мені здається, що через церкву ми можемо мати більший вплив на свідомість людей і відсікати все це, яке є абсолютно непотрібним для України.
Як це буде виглядати? Представники церков будуть приходити на зібрання ЛГБТ і відмовляти їх від содомського гріха?
Українська греко-католицька церква, яку ми підтримали, організувала марш за здорову сім’ю. Тисячі людей вийшли у Києві проти “політики ЛГБТ”. Коли двадцять чи тридцять збоченців марширують Києвом, а двадцять чи тридцять ідіотів їх гноблять - це показують всі канали. Хоча воно не вартує того, бо там реально було мало людей. А коли тисячі людей виходять під проводом церкви за українську сім’ю, то це мало хто показує.
Тобто ви не підтримуєте насильство, спрямоване на ЛГБТ, ромів та інші переслідувані групи, які викликають у націоналістів традиційне неприйняття?
Я вважаю, що право на насильство в українській державі мають тільки правоохоронні органи. Більше ніхто не повинен мати право на насильство. Бо якщо буде по іншому, то ми втратимо всю державу.
Нещодавно відбулося пікетування незаконної побудови московського патріархату в Києві. Туди прийшли активісти всіх поглядів: і праві, і ліві, і ліберали, і навіть представники ЛГБТ. Після цього лідер Правого Сектору Андрій Тарасенко написав: "На спільній акції, на одному місці і в один час зібрались бійці з фронту, ветерани війни, націоналісти, патріоти, активісти і... ліваки, ліберали, учасники ЛГБТ руху, збоченці та дегенерати. І якщо одні переслідували цілком справедливі цілі, то інші - просто продовжували вести свою звичну деструктивну діяльність. На жаль, далеко не всі борці за "прогрес" отримали по заслузі. І це наша провина. Націоналістів. Більше такого допускати не можна". Чи ви погоджуєтесь із тим, що націоналісти мають покарати "ліваків, лібералів, учасників ЛГБТ руху, збоченців та дегенератів", щоб вони отримали по заслузі?
Це якась така локальна дрібна справа. Я навіть не знаю, як це коментувати. Я Андрія Тарасенка знаю давно. Це є мій побратим, порядна людина, переконаний українській націоналіст.
Я бачу тут деструктивну агресію, спрямовану проти політичних опонентів.
Ви бачите риторику, яка вам не подобається. А кожен має право на свою риторику у демократичній країні.
Хіба це не мова ненависті?
Я не бачу тут мови ненависті. Мова ненависті - це коли закликають вбивати українців тільки тому, що вони українці. Коли заперечують існування української мови.
“Далеко не всі борці за "прогрес" отримали по заслузі”. Хіба це не заклик до насильства?
Я не бачу тут заклику до насильства.
Чи погоджуєтесь ви з тим, що в Україні потрібно законодавчо заборонити ЛГБТ марші, як це робиться в Росії, ув’язнювати чи примусово лікувати ЛГБТ?
На законодавчому рівні це питання має бути врегульоване. Але зробити це треба не шляхом заборон, а шляхом надання пріоритетів традиційним українським цінностям, фінансовій підтримці традиційної родини. А всіма іншими історіями мають займатися правоохоронні органи
Чи ОУН комфортно перебувати у статусі громадської організації? Чи не хотіла би вона взяти участь у політичному житті України? Для цього треба зареєструватися як партія та взяти участь у виборах до Верховної Ради. ОУН у Верховній Раді могла би приймати необхідні закони і таким чином суттєво впливати на життя в Україні.
Не перетворюватися у партію - це наша принципова засада. Євген Коновалець засновував ОУН як громадський рух, який мав понадпартійний характер. Це була його принципова позиція, він говорив, що ідеологію українського націоналізма не можна втиснути у рамки програми якоїсь політичної партії. Ми діємо як громадська надпартійна структура, тому члени ОУН є і в “Свободі”, і в Правому секторі, і в інших проукраїнських організаціях, які намагаються, перебуваючи там, реалізувати засади ОУН, які ми виплекали ще у 1929 році.
Тобто ви можете впливати на політику в Україні опосередковано?
Коли я ще не був головою ОУН, я входив до політради ВО “Свобода”. Коли я став головою ОУН, я призупинив своє членство, бо статут ОУН не дозволяє її голові бути в якійсь партії. Але дозволяє бути в українських партіях членам ОУН.
Чи не здається вам, що уникаючи участі у політичних партіях, ви уникаєте відповідальності за те, що відбувається в Україні? Адже лише члени політичних партій, які мають мандати народних депутатів, можуть приймати закони - тобто реально впливати на політику і нести відповідальність за свої рішення. А ви не можете реально впливати, оскільки ви не маєте таких важелів.
Це дуже поверхова оцінка. Бо партія - це є механізм, за допомогою якого політична сила може потрапити у Верховну Раду, сформувати уряд і реалізувати свої програмні засади.
Саме так. А ви цього не можете.
Якщо партія не бере участі у виборах, то вона тоді непотрібна. Для мене незрозуміло, для чого вона є. Ми ж не партія, і не живемо від виборів і до виборів. Ми реалізуємо різні, в тому числі і політичні проекти, які формують світогляд українця. Які впливають на його вибір і закладають якісь ідеологічні, моральні і духовні основи суспільства. На мою думку, це набагато важливіше, ніж жити від виборів до виборів.
До речі, це саме ви відповідальні за формування переліків заборонених книжок в Україні, за які відповідальне Держкомтелерадіо?
Я не складаю цих переліків, але я їх затверджую. Додам, що ми не ігноруємо виборів. Нагадаю, що членом ОУН був Павло Кириленко, який був народним депутатом від ВО “Свобода”. А він був моїм заступником, як голови ОУН. Члени ОУН також працюють депутатами у органах місцевого самоврядування.
Деякі націоналісти часто повторюють гасло: “Бандера прийде - порядок наведе!” А які пункти із політичної програми Степана Бандери варто було би використати сьогодні? Наприклад, він радив скасувати парламентаризм та вибори президента, а натомість запровадити владу націоналістів. Національний лідер, на його думку, мав прийти до влади у боротьбі з іншими лідерами шляхом усунення їх від влади. Навіть насильницьким шляхом. І ми пам’ятаємо криваву боротьбу за владу поміж ОУН та ОУН (р). Ми пам’ятаємо також боротьбу ОУН (р) проти УПА Тараса Бульби-Боровця, якого уповноважила на це УНР.
Це типова спекуляція людей, які хочуть дискредитувати націоналістів.
Тобто це неправда?
Ні, це все правда. Але. Коли це писав і коли це говорив Степан Бандера?
У 1930-1940-ві роки.
Пригадайте 1930-1940-ві роки і ви побачите ту ситуацію. З одного боку - фашистська Німеччина, з іншого боку - комуністична більшовицька Росія. Вся Європа живе і дихає фашизмом: Італія, Угорщина і так далі. І в цьому антидемократичному світі ви хочете бачити українців ангелами, які будуть пропонувати якісь ліберальні демократичні ідеї для того, щоб збудувати свою державу? Очевидно, що у цьому контексті іншої програми, ніж та, яку пропонували українські націоналісти, бути не могло. Інакше б вони були розчавлені. Інакше б вони були зметені з політичної арени, як це сталося з усіма українськими політичними партіями на території Польщі. Залишилася єдина ОУН з її авторитаризмом, мілітаризмом та антидемократизмом. В тих умовах по іншому бути не могло. ОУН довела, що вона є актуальною організацією. В умовах, коли тоталітарні режими намагалися нас знищити, вона створила організацію теж тоталітарного типу, яка змогла із тими тоталітарними державами ефективно боротися.
Але ж була і демократична альтернатива - уряд УНР у вигнанні.
І де поділася ця альтернатива, як тільки почалася війна?
Вона збереглася, дожила від 1918 до 1992 року, коли голова УНР Плав’юк символічно передав всі документи УНР Леоніду Кравчуку.
Але ця альтернатива в час історичних випробувань, якими стали події Другої світової війни, альтернативою не була. Альтернативою були лише ті, які були у підпіллі, діяли методами конспірації, вважали, що єдиний шлях, яким можна здобути незалежність України - це є збройний шлях. Всі інші сиділи на еміграції. І досиділи до того, що голова ОУН Плав’юк змушений був очолити УНР, щоб зберегти її легітимність і передати цю легітимність Леоніду Кравчуку. УНР як всі інші ліберальні демократичні середовища на еміграції були фактом, але вони не були фактором. Фактором була ОУН.
Але ж збройна боротьба ОУН не досягла своєї мети. Незалежність Україна була здобута зовсім не збройним шляхом. Чи не бачите ви певної іронії в тому, що папери ліберально-демократичної УНР Плав’юк передав комуністу Леоніду Кравчуку? Таким чином, незалежна Україна є прямою правонаступницею саме УНР.
На політичній арені сучасної України є лише дві організації, які мають історію понад 80 років. Це ОУН і комуністи. І де опинилися комуністи зі своїми ідеями? На маргінесі. СРСР розвалений, комуністична ідеологія зазнала краху, останній цвях в труну комунізму забитий. І де опинилася ОУН з її ідеями незалежної соборної української держави?
Хіба УНР не проголошувала ідею незалежної соборної української держави?
ОУН реалізувала всі свої ідеї на практиці. Тоді коли наш антипод зазнав повного краху.