Варто зазначити, що у межах повноважень місцевої влади такого роду звернення – це єдиний механізм впливу на органи, що формують тарифну політику в країні.
І депутати Київради, як представники місцевої громади, інтереси якої вони повинні захищати, цей механізм використали.
Однак, рішення щодо зростання тарифів і цін на комунальні послуги з 1 липня поточного року досі не скасоване ба навіть не переглянуте, і як наслідок – проблема не те що не вирішена, суспільна тривога і навіть паніка з цього приводу тільки наростає. По всій країні прокотилася хвиля протестів. І якщо не досягнути компромісу, наслідки можуть бути вкрай не радісними.
Про те, навіщо Україні потрібна тарифна реформа і чим загрожує країні підняття енерготарифів в умовах мізерних зарплат і пенсій, я вже писав раніше у блозі під назвою «І знову про тарифи». Проаналізувавши всі «за» і «проти» такого роду реформи можна дійти єдиновірного в даному випадку висновку – люди не можуть заплатити, коли просто нема чим!
Переконаний, що саме від цієї простої аксіоми і повинен відштовхуватися уряд, на якому лежить політична відповідальність за майбутнє України і всіх її громадян. Розуміє це і столична влада, яка, на жаль, не може впливати на енерготарифну політику безпосередньо, але яка повинна відстоювати інтереси киян.
Керуючись цими постулатами, 7 липня Київрада прийняла ПОЛІТИЧНЕ рішення і проголосувала за встановлення мораторію на введення з 1 липня 2016 року в дію підвищених цін і тарифів на житлово-комунальні послуги для населення в місті Києві.
Повністю усвідомлюючи, що даний крок не має під собою юридичних підстав, в такий спосіб місцева влада ще раз заявила про свою тверду позицію щодо цього питання, намагаючись захистити мешканців міста від «тарифного знущання».
Заради справедливості варто зазначити, що відповідь «згори» не забарилася, але виявилася не зовсім такою, як ми очікували.
Так, прем’єр-міністр України Володимир Гройсман публічно заявив, що таким рішенням Київради здивований, адже воно діє тільки до початку опалювального сезону, коли дороге тепло фактично не виробляється. Крім того він, так би мовити, «порекомендував» київській владі зменшити тарифи для містян, а різницю компенсувати з власного профіцитного бюджету.
Але ж, роблячи такі заяви і даючи відповідні «поради», прем’єр очевидно не врахував деякі «дрібнички»:
- по-перше, крім дорогого тепла з 1 липня є ще й дорога гаряча вода, захмарні платіжки за яку почнуть надходити українцям вже з наступного місяця;
- по-друге, як відомо, податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) є однією з основних статей наповнення місцевих бюджетів. Але столицю вагомої частини цього доходу несправедливо позбавили на корись загальнодержавного бюджету. За таких умов говорити ще й про компенсацію різниці в тарифах за рахунок місцевого бюджету – відверте знущання;
- по-третє, профіцит бюджету потрібно спрямовувати на розвиток міста, а не компенсацію тарифів, які «задерли» згори.
Втім, про популістичний характер рішення Київради говорило і багато експертів, мовляв, навіщо приймати рішення, яке є декларативним і не має жодної юридичної ваги?
Так, дійсно, юридичної ваги мораторій на підвищення енерготарифів у столиці не має, адже до компетенції Київради входить формування виключно тарифів на утримання прибудинкових територій. До слова, ці тарифи не змінюються вже кілька років, бо місцева влада чітко усвідомлює скрутне становище киян!
Але ж в даному випадку Київрада продемонструвала політичну волю і дійсно конструктивну поведінку, що розпочала суспільно-владний діалог задля вирішення проблеми, а не взяла приклад зі своїх колег у парламенті, які тільки що й блокують трибуну, а разом з нею - і прийняття і життєво важливих для країни рішень. І якщо ці аргументи для когось є не досить переконливими, то, що ж, нехай і далі говорять про популізм.