Якщо дошукуватись відповіді - де глибинна причина парламентських бійок, то, переконаний, ми опинимося в нашому радянському дитинстві.
Нинішні українські нардепи не з княжих родів, не шляхетного, то бішь, дворянського походження. Скорше, мають вони здебільшого походження дворове. Себто виховувала їх радянська вулична стихія. Будучи дітлахами, нерідко діставали вони «на горіхи», а точніше – не єдиножди були битими своїми не завжди тверезими батьками. Після цього, виходячи на вулицю, з’ясовували стосунки відомо як. За допомогою кулаків і копняків.
Оцей напівтваринний рефлекс бійця, навіть дещо оспіваний, спрацьовував надалі під час з’ясування бізнесових суперечок: з конкурентами, а іноді – і з партнерами.
Виплески агресії не припинилися після того, як учорашні розбишаки потрапляли в Раду. Саме тут розпочиналися бійки елітні, під чисельними (і для них!) об’єктивами фото- та відеокамер. Банальні хулігани, озброївшись депутатськими значками і депутатською недоторканністю, перетворювалися у захисників інтересів народу. А для цього, вважається, всі засоби – гарні.
Я не пригадаю жоден телесюжет або текст, в якому б учасників парламентських бійок піддавали критиці. Де коментарі експертів-психологів, травматологів, врешті – психіатрів?! Відсутні.
Чому?! А тому що, бійки у Верховній Раді загалом нормально сприймаються виборцями. Хіба не очікує електорат тієї ж «Свободи», що хлопці Тягнибока надають стусанів так званим донецьким?
Зізнаюся, у мене через якийсь не витрачений ідеалізм була надія на те, що «Свобода» принесе до парламенту іншу, більш українську, притаманну людям віруючим, політичну культуру.
Не справдилось. Це тільки в пісні Братів Гадюкіних співалося: «Ми хлопці з Бандер-штату. Ходимо до церкви, шануємо батьків».
Історично, в першому українському парламенті зіткнулися два світогляди: націоналістичний, носіями якого були народні депутати під проводом В’ячеслава Чорновола, і комуністичний, носіями якого були нардепи з групи «239». Але, слід віддати належне, тоді бійки не траплялися. Чи то тодішні комуністи себе поважали більше за нинішніх, чи то націонал-демократи краще усвідомлювали себе обранцями нової незалежної нації? А може суспільство було більш вихованим, тож не дозволяло своїм обранцям розв’язувати державні проблеми у такий відверто босяцький спосіб.
Однозначно, бійки у Законодавчому органі України – приклад деградації для цілого суспільства. І для інших органів влади. Дивлячись на своїх старших колег у ВР, депутати інших рад, зокрема й київської, також «працюють» кулаками.
Чи запросять таку країну в цивілізовану Європу? Скорше, ні. Очільники європейських націй, що мають давні парламентські традиції, бачать очевидне – українські політики не вміють дискутувати і домовлятися.
Та повернімося до наших «баранів». Очевидно, нинішня сесія вже допомогла нардепам вдосконалити культуру кулачної бійки (а так хотілося вдосконалення ораторської майстерності!).
І зовсім не очевидно, чи буде український парламентаризм надалі розвиватися чи продовжить деградувати за законами «джунглів». А значить, більше кулаків, агресії, натомість – менше слів.
Не далеко до того, що українські виборці згодом можуть обрати до парламенту таких собі Мауглі. У Бріоні, з депутатськими значками, проте - з майже втраченим мовним рефлексом.
Як боротися з синдромом «Мауглі» в депутатському корпусі? Щонайменше, закликаю виборців не голосувати за депутатів-бійців. Якщо Вам також не до вподоби кулачні бійки в Раді, і Ви маєте пропозиції щодо того, як вивести з парламенту обранців такого гатунку, пишіть на [email protected].