Мотивація Бенедикта XVI: похилий вік не дозволяє йому вповні виконувати функції, покладені на главу найбільшої християнської конфесії світу. «Розваживши по кілька раз в сумілінні перед Богом, я переконався, що через мій старечий вік моїх сил вже не вистачає, щоби належно здійснювати Петрове служіння», – заявив він у своєму зверненні до консисторії кардиналів. Рішення явно не спонтанне: у книзі-інтерв’ю «Cвітло світу», яка з’явилася наприкінці 2010, Папа визнав, що у разі, якщо глава церкви з огляду на стан здоров’я не може виконувати свої обов’язки, то він повинен залишити престол.
86-літній Бенедикт XVI був найстаршим Папою на момент обрання у 2005 році, а тому його понтифікат не був настільки ж яскравим та насиченим подіями, як епоха його попередника, блаженного Івана Павла ІІ, який ніс своє служіння до останнього подиху, борючись із численими хворобами та просто немічним тілом. Хоч може – парадокс – саме приклад свого великого попередника і змусив Бенедикта XVI вдатися до відставки. У глобальному світі, де медіа рідко помічають Служіння, зате з насолодою смакують фото понтифіка, зроблені з невдалого ракурсу чи просто втому літньої людини, яка спричинилася до дрімоти у невідповідний момент, у світі, де агресивний атеїзм став ознакою хорошого тону, кволий і хворий Папа – надто зручна мішень для знущань та висміювання. Власне про це Бенедикт XVI прямо сказав у своєму зверненні: «щоби керувати човном св. Петра і проголошувати св. Євангеліє у сучасному світі, який зазнає швидких змін і збурювань важливими питаннями, що мають велике значення для життя у вірі, потрібно мати силу як духу, так і тіла, котрі останніми місяцями ослабла настільки, що мушу визнати мою нездатність до доброго виконання повіреного мені служіння». До того ж, будучи глибоким мислителем, одним із визначних теологів нашого часу, Бенедикт XVI не мав харизми тієї сили, як Іван Павло ІІ. Що, зрозуміло, поза сумнівом відбилося на якості понтифікату – при тому, що чинний поки що глава Католицької Церкви поза всяким сумнівом продовжив генеральну лінію свого попередника. На жаль, не завжди вдало: рівень екуменічного діалогу з протестантами, а також юдеями та мусульманами, відверто знизився. З останніми особливо – після відомого виступу Понтифіка у Регенсбурзі діалог з мусульманами було по-суті заморожено.
У самій Католицькій Церкві було неоднозначно сприйнято рішення Бенедикта XVI зняти покарання з ультраконсервативної відламу – Братства Святого Пія Х, яке об’єднує духовенство, що відмовилося визнавати рішення ІІ Ватиканського собору.
Папі також не вдалося змити із Церкви гріх священиків, які скоїли злочини на сексуальному ґрунті щодо неповнолітніх. Ця проблема стала, поза сумнівом, одним з найбільших викликів для Церкви під час понтифікату Бенедикта XVI. Який неодноразово змушений був говорити про цю проблему, просити пробачення у жертв насильства та їхніх родичів, однак практичних кроків для системного вирішення проблеми не зробив.
Що ж, увесь цей тягар тепер ляже на наступного намісника Святого Петра.