В цілому звіт містить багато вкрай упереджених негативних висновків про роль та місце НАН України у житті суспільства, які, як це не прикро зазначати, часто ґрунтуються у висновках аудиту на свідомо перекручених показниках наукової, науково-технічної та фінансово-господарської діяльності установ НАН України.Тому для більш повного усвідомлення авторами звіту основних завдань Академії Національна академія наук України підготувала зауваження та роз’яснення до вказаного звіту, які можуть допомогти при підготовці аналогічних досліджень.
1. Аналіз світового досвіду розвитку академічної системи наукових установ проведено некоректно - лише із Академією наук Сполучених Штатів Америки та Польською академією наук, які мають іншу структуру та функції, а порівняння із академіями інших країни, в т.ч. пострадянських, не здійснювалось.
2. При підрахунках кількості створеної та впровадженої науково-технічної продукції не враховано продукцію, одержану установами НАН України в рамках виконання державних цільових програм. А ця кількість становить майже 19% від кількості науково-технічної продукції, отриманої в рамках прикладних досліджень, профінансованих із загального фонду державного бюджету.
Підрахунок коштів, витрачених на науково-технічну продукцію, яка була створена, але не впроваджена, проведено через визначення середньої вартості однієї теми наукових досліджень. Цей підхід є помилковим, оскільки процес впровадження результатів наукових досліджень в загальному вигляді складається з декількох етапів: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки та промислове освоєння. Таким чином, дуже важко прив’язати походження розробки до конкретної фундаментальної чи прикладної теми. Розробки часто виникають в результаті виконання кількох тем, як фундаментальних так і прикладних, повернення до результатів давно завершених тем та їх нового осмислення. Тому, зважаючи на закономірності наукового дослідження та використання їх результатів, не завжди буде коректним вважати джерелом отриманих розробок, патентів, інших практичних результатів конкретну тему фундаментальних чи прикладних досліджень.
Некоректне також трактування результативності наукових досліджень лише через впроваджену продукцію. Згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» «науково-прикладний результат – нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, розробка, яка впроваджена або може бути впроваджена у суспільну практику. Науково-прикладний результат може бути у формі звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо».
Такий підхід до більш широкого розуміння змісту практичного результату наукових досліджень знайшов відображення у державній статистичній звітності за формою 3-наука «Показники наукової та науково-технічної діяльності», який затверджено наказом Держкомстату України від 20.11.2012 №471. Ця звітність передбачає надання до Держкомстату України інформації про кількість наукових та науково-технічних робіт зі створення протягом звітного року нових видів виробів, у тому числі техніки, технологій, матеріалів, сортів рослин, а також методів, теорій. Для характеристики результативності наукових досліджень статистична звітність передбачає надання показників щодо кількості друкованих робіт, у тому числі монографій, підручників та навчальних посібників. Також наводяться дані щодо винахідницької діяльності, зокрема поданих заявок на видачу, та отриманих охоронних документів.
Аналогічні показники НАН України подає у зведеному вигляді до МОН України на виконання наказу цього міністерства від 11.01.2012 №10 «Про затвердження Порядку надання відомостей про основні результати наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та у сфері трансферу технологій». Так, у формі №4 відомостей «Основні результати виконання замовлення» наводяться дані щодо створеної науково-технічної продукції, зокрема нових видів виробів, у тому числі техніки, технологій, матеріалів, сортів рослин, методів, теорій тощо.
Звертаємо увагу на визначення науково-технічної продукції, запропоноване в Методичних рекомендаціях щодо проведення аналізу результативності науково-технічної діяльності (для первинних організацій), розроблених Українським інститутом науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ). Серед результатів НДДКР :
– випуск нового виду продукції: а саме – техніки, технологій, матеріалів, сортів рослин, методів, теорій, інше (а саме: методична документація, нормативно-технічна документація, керівні, нормативні, прогнозно-аналітичні документи, програмно-технологічна документація тощо);
– поліпшення якості продукції, що випускається;
– інше (збільшення експорту продукції, збільшення обсягів виробництва, поліпшення умов праці, поліпшення стану навколишнього середовища, економія енергоресурсів, економія матеріалів, зменшення зносу обладнання, збільшення продуктивності праці, поліпшення ефективності діагностики та лікування хворих тощо).
Зважаючи на такий загальноприйнятий підхід до визначення результативності наукових досліджень, який знайшов відображення в офіційній статистичній звітності, правильним було б також враховувати весь спектр наукової продукції, створеної в установах НАН України, зокрема науково-експертні висновки, що безкоштовно надаються до органів державної влади (у 2014 році – 1500 висновків), заявки на винаходи та патенти (у 2014 році відповідно – 713 та 744), наукові статті та монографії (у 2014 році 23417 та 488), підручники, навчальні посібники та довідники (у 2014 році – 354) тощо.
3. Посилання на «світовий досвід», наведене в звіті «Публічного аудиту», в якому зазначено, що відсоток фінансування невпроваджених досліджень становить не більше ніж 20%, не відповідає дійсності, оскільки у зазначеній роботі про це взагалі не йдеться. Натомість пропонуємо звернути увагу на такі цитати цієї роботи:
«Лідерство (американської науки, ред.) забезпечується як специфічною організацією науково-дослідних установ, так і домінуванням державного фінансування в розвитку науки й техніки.
Держава покриває до 65% витрат університетів на наукові дослідження та 60% таких видатків в інших установах».
Ці показники близькі до сьогоднішнього стану фінансування наукових досліджень НАН України, оскільки частка обсягів видатків загального фонду державного бюджету в НАН України складає 77%.
Слід зазначити, що світова практика впровадження проектів із високим ступенем готовності до впровадження говорить, що фінансування інвестиційних проектів вважається вдалим, якщо один-два з десяти дадуть прибуток.
Але порівнювати процеси впровадження розробок в Україні та розвинених країнах також є некоректним, бо на відміну від нашої держави промисловий сектор цих країн готовий приймати та фінансувати інновації.
4. Дивними є математичні маніпуляції з обрахуванням штатних наукових одиниць, оскільки за визначенням наукові посади займають переважно кандидати та доктори наук. Є також хибним наведене порівняння середньої кількості публікацій на одного наукового працівника за 2014 рік та кількості публікацій, що здійснено провідними науковцями Академії за все життя.
5. Крім того, викликають подив наведені дані щодо світового рейтингу «наукових країн», де Україна посідає 39 місце, та звинувачення з приводу низьких показників діяльності НАН України, оскільки в цьому ж тексті звіту наголошується, що низькі наукові показники наша країна має і завдяки галузевим академіям наук, на які щорічно виділяється близько 2,6. млрд. грн.
6. За наведеною у звіті інформацією із запланованих 558 млн. грн. надходжень за спеціальним фондом (власні надходження бюджетних установ) у 2015 році тільки 70 млн. грн. можна віднести до доходу від наукової діяльності. Таке трактування повністю не відповідає дійсності, свідчить про нерозуміння авторами аудиту структури надходжень та видатків наукових установ й про намагання шляхом перекручення показників фінансової діяльності Академії увести в оману громадськість щодо фінансової неефективності роботи установ НАН України.
Кошти обсягом 313 млн. грн., які надходять від плати за послуги (перелік послуг затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2013 №1180), що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю, повністю відносяться до доходів від наукової діяльності, оскільки це такі послуги:
- проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт;
- проведення робіт з наукової та науково-технічної експертизи;
- проведення робіт з діагностики, стандартизації і сертифікації технологічних процесів та ін.;
- проектування, розроблення та виготовлення експериментальних зразків;
- розроблення програмного продукту для науково-дослідних цілей;
- впровадження результатів наукових досліджень;
- підготовка бібліографічних, реферативних і аналітичних оглядів та багато інших послуг.
Наукові установи надають перелічені послуги укладаючи договори (контракти) з багатьма підприємствами України та іноземними замовниками. В цю суму не входять бюджетні кошти, які виділяються установам НАН України з боку Академії, в тому числі і на виконання окремих доручень.
Всі інші надходження обсягом 78 млн. грн. (крім плати за оренду майна обсягом 167 млн. грн.), а це отримання грантів та надходження від підприємств, організацій, фізичних осіб та інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, також повністю відносяться до доходів від наукової діяльності.
7. Висновок про заниження вартості приміщень, що надаються в оренду, не відповідає дійсності, оскільки розмір орендної плати розраховується установами НАН України на основі вартості нерухомого майна, визначеного шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і відповідних методик розрахунку (затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 та від 10.08.1995 №629). Тому НАН України не має жодних можливостей впливати на оцінку вартості об’єкта оренди та на ціноутворення за оренду.
Некоректною є й цифра щодо середньої плати за оренду приміщень у 80 грн. за 1 м2. Вона дуже різниться залежно від стану, місця розташування приміщення (місто, центр чи околиця міста) тощо.
8. Порівняння НАН і МОН України щодо кількості публікацій у Scopus та індексу Гірша проведено вибірково й упереджено і свідчить про некомпетентність її авторів у питаннях бібліометрії та наукометричних досліджень. У документі стверджується що «відповідно до даних Scopus, станом на 26.03.2015 року НАНУ має 25,9 тис. публікацій, 73,4 тис. цитувань, а її індекс Гірша дорівнює 78». При цьому автори чомусь посилаються лише на перший рядок таблиці «Рейтинг установ Національної академії наук України» (укладається у НУ «КПІ», адреса в Інтернеті: http://www.jsi.net.ua/scopus/ratings_nanu/index.html), у якому наведено дані лише по окремих публікаціях, які упорядникам не вдалося співвіднести з конкретними академічними установами (25 918 публікацій, 73 435 посилань). Таке трапляється, коли стаття підписана академіком або членом-кореспондентом НАН України без зазначення інституту, в якому вчений працює. Водночас наведені нижче у цій же таблиці дані по 60 установах НАН України упорядниками з невідомих причин проігноровано. В дійсності ж по НАН України у згаданій таблиці обліковано 108 513 публікацій, 541 801 посилання, у чому може пересвідчитися кожен, хто до неї звернеться.
Аудитори, які таким чином перекрутили статистичні дані, включивши до матеріалів аудиту невірні показники, стали, по-суті, «вірними послідовниками» екс-міністра освіти і науки Дмитра Табачника. 13 вересня 2013 р. на телеканалі Інтер Д.В.Табачник, спираючись на так само «довільно інтерпретовані» дані, заявив «... а ви знаєте, що, на сьогоднішній день, університетська наука майже втричі більш ефективна, ніж, на жаль, наука академічна, відірвана. Простий факт: 104 установи Національної академії наук за 2012 рік за Хіршем і Скопусом мають такий саме індекс цитування, як викладачі і професори Київського університету Шевченка...». Після цього телевиступу в газеті «Дзеркало тижня» (№ 38, 2013) була опублікована стаття «Наукометрія проти інсинуацій» (автори А.Шевченко, М.Іоргов, В.Шадура). У ній переконливо доведено, що «у вищих навчальних закладах України середня кількість робіт на одного вченого у 4 рази менша, а середнє число цитувань у 6 разів нижче за аналогічні показники на одного науковця НАН України». Рекомендуємо ознайомитись зі згаданою публікацією.
Слід зазначити, що в матеріалах аудиту не згадано, але мало б бути враховано, підготовку в НАН України висококваліфікованих кадрів. Сьогодні певна частина провідних фахівців НАН України вимушена виїжджати для проведення досліджень у розвинені країни, які й «привласнюють» їх творчий доробок. Ця проблема висвітлюється недостатньо, але можна навести один красномовний приклад. У США працює лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, д-р фіз.-мат. наук Михайло Міщенко (Michael Mishchenko), 1959 року народження. Він має одні з найбільших серед українських науковців бібліометричні показники, зокрема його індекс Гірша в бібліометричній системі Google Scholar становить 70, а в системі Scopus – 55. Однак праці цього вченого, підготовленого в Головній астрономічній обсерваторії НАН України, зараховуються американській науці й сприяють підвищенню її іміджу.
9. В цілому зазначений аналіз діяльності НАН України проведений непрофесійно і некоректно, висновки дослідження є суперечливими і такими, що не витримують серйозної критики. Зокрема, питання гуманітарної науки дуже складно інтерпретувати у термінах економічної ефективності.
Серед унікальних за своїм культурно-освітнім значенням праць, що не можуть розглядатися у категоріях прямої економічної вигоди, але мають важливий соціальний ефект, можна назвати чимало видань, над якими працювали гуманітарні установи НАН України, і які заслуговують на високу відзнаку: «Енциклопедія історії України» (у 10 т.), «Шевченківська енциклопедія» (у 6 т.), Повне зібрання творів Тараса Шевченка (у 12 т.), «Історія української літератури» (у 12 т.), «Історія української культури» (у 5 томах, 9 книгах) «Словник української мови» (в 11 т.), «Українсько-російський словник» (у 6 т.), «Російсько-український словник» (у 3 т.), «Етимологічний словник української мови» (в 7 т.), «Атлас української мови» (в 3 т.), академічні граматики «Сучасна українська літературна мова» (у 5 кн.) та «Історія української мови» (в 4 кн.).
Лише за останні роки вченими гуманітарних установ НАН України підготовлено й випущено такі актуальні монографії, як «Влада і суспільство в Україні: історичний контекст», «Українське суспільство. Стан і динаміка змін. 1992 – 2014», «Крим від античності до сьогодення: історичні студії», «Донбас в етнополітичному вимірі», «Тарас Григорович Шевченко: бібліографія видань творів 1840-2014», «Пересопницьке Євангеліє. 1556-1561. Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик», «Мова і мовознавство в духовному житті суспільства», «Мовна свідомість: Структура, типологія, виховання», «Українці: Звідки ми і наша мова», «Українська мова: Сьогодення й історична перспектива» та багато інших праць.
Продовжується видання багатотомних праць «Енциклопедія сучасної України» ( у 30 т.), «Зібрання творів Михайла Грушевського» (в 50 т.), «Архів Коша Нової Запорозької Січі» (в 30 т.), «Літопис УПА» (в 50 т.), «Галичина: історія, політика, культура» (у 7 т.) тощо. Подібні праці неможливо виконати колективом кафедри чи навіть групи кафедр, адже у викладачів левову частку зусиль і часу забирає читання лекцій. Такі проекти до снаги лише академічним установам, на базі яких створюються потужні авторські колективи.
Окремо слід зупинитися на електронних варіантах публікацій учених Академії, які можна безкоштовно завантажити з офіційних сайтів установ НАН України. Зазначені сайти відвідуються дуже активно, досить сказати, що тільки лексикографічну працю Українського мовно-інформаційного фонду (далеко не найбільшої за кадровим потенціалом установи Академії) «Словники України» у 2010 році проглянуло понад 3 мільйони користувачів Всесвітньої мережі. Тож звинувачення, що продукція Академії «не має жодної суспільної користі», залишається на совісті аудиторів.
Важко переоцінити роль гуманітарних установ НАН України у забезпеченні різноманітних практичних потреб держави. В умовах складних викликів, що постали сьогодні перед нашою країною (протистояння воєнній агресії та інформаційній війні, що розв’язала Російська Федерація), і які вимагають максимальної суспільної консолідації навколо української національної ідеї, діяльність академічних наукових установ є важливим компонентом у формуванні в соціумі свідомо громадянської позиції у питаннях національної ідентичності.
«Всесвітньо відомих, позитивних результатів українських науковців ніхто з пересічних громадян не чув і не бачив» – безпідставно стверджують аудитори, що перебрали на себе функції Рахункової палати України. Науковці НАН України переконані, що діяльність українських вчених мають оцінювати кваліфіковані фахівці, які зацікавлені в тому, щоб спільно шукати шляхи й резерви розвитку української науки.