Чи дозволяє закон покарати врадіївських «бунтівників»? Однозначно – ні!

1 липня 2013 р. о 19 годині приблизно 1 тисяча мешканців Врадіївки зібралась біля районного відділу МВС із вимогою заарештувати капітана міліції Євгенія Дрижака. Близько 21 години до мітингувальників вийшов начальник УМВС в Миколаївській області генерал-майор Валентин Парсенюк. Побачивши в приміщенні райвідділу Євгена Дрижака, розлючені люди, схопивши палиці і каміння, спробували прорватися в будівлю. У відповідь міліціонери застосували сльозогінний газ, відбивши атаку. Швидка забрала кількох постраждалих, а громадяни, коли стемніло, вибили шибки в райвідділі. За фактом нападу на Врадіївський райвідділ міліції розпочато кримінальне провадження за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України («хуліганство, вчинене групою осіб») і за ч. 1 ст. 194 («умисне знищення або пошкодження майна»).

Микола Хавронюк Микола Хавронюк , Доктор юридичних наук, професор, директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ

Фото: Макс Левин

Представники влади нині заявляють, ніби жителі Врадіївки повинні понести відповідальність і за захоплення державних будівель (ймовірно, йдеться про статтю 341 Кримінального кодексу України). Але чи є насправді юридичні підстави для такої відповідальності?

Як відомо, «народні хвилювання» у Врадіївці почалися з того, що люди побачили і почали переслідувати особу, про яку зі слів потерпілої їм було відомо, що ця особа напередодні вчинила тяжкий злочин.

З цього приводу у статті 38 Кримінального кодексу України зазначено:

«1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу».

З цих положень Кодексу випливає: підстав для притягнення до кримінальної відповідальності мешканців Врадіївки, які, як пишуть ЗМІ, «брали штурмом» райвідділ міліції з правомірною вимогою притягнути до відповідальності капітана міліції Д. і при цьому пошкодили державне майно, немає.

По-перше, вжитий у законі термін «безпосередньо» не слід розуміти у тому сенсі, що особа, яка вчинила злочин, може бути затримана лише на місці вчинення злочину відразу ж після його вчинення. Положення ст. 38 поширюється також на випадки, коли така особа залишила місце злочину, а потерпілий або інші особи змушені були здійснювати її переслідування і затримали її через деякий час поза місцем вчинення злочину.

По-друге, будь-яких спроб здійснити самосуд над капітаном міліції Д. не зафіксовано. Навпаки, мали місце вигуки мешканців селища з вимогами затримати його, як до цього були затримані двоє інших учасників зґвалтування та побиття Ірини К., і передати в руки справжнього, такого, яким воно має бути, правосуддя. Навіть наступного дня службова особа в ранзі заступника прокурора області продовжувала заперечувати очевидне – те, що на той момент було відомо місцевим жителям, які вже провели власне розслідування і знали, в який спосіб капітан міліції Д. залишив місце чергування, де саме він перебував і що робив під час вчинення злочину.

По-третє, побиті вікна, ворота й двері, пошкоджені службові автомобілі – у даному випадку не є і не можуть бути тяжкою шкодою. Закон визнає такою шкодою лише загибель людини або тяжкі тілесні ушкодження. Нікому із міліціонерів таких ушкоджень завдано не було. Ніхто, слава Богу, не загинув. Отже, і зазначеного перевищення заходів не було.

По-четверте, очевидно, що хуліганство завжди – і це не підлягає запереченню – вчинюється з хуліганських мотивів. В нашому випадку мотиви, як вже зазначалось, були зовсім інші.

Нарешті, по-п’яте, кілька розбитих шибок і зламаних дверей аж ніяк не тягнуть на “шкоду у великих розмірах», як вона визначена у пункті 3 примітки до ст. 185 Кримінального кодексу України. Це – понад 143 250 грн.

Таким чином, кримінальне провадження щодо врадіївців, що у такий спосіб відбивали злочинця фактично в осіб, які його незаконно переховували, підлягає закриттю.

Микола Хавронюк Микола Хавронюк , Доктор юридичних наук, професор, директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ