У 2014 році Україна ввела антидемпінгові мита на аміачну селітру (нітрат амонію) з Росії. Ці мита мали діяти до 2020 року. Та путінська РФ, вже в статусі реального агресора (2015 рік), оскаржила у Світовій організації торгівлі (СОТ) це рішення і виграла суперечку у 2018 році. Оскарження з нашого боку апеляційний орган СОТ нещодавно відхилив, залишивши рішення на користь РФ в силі.
За час існування заборони виникла нова проблема – російські виробники стали завозити інші, на перший погляд аналогічні азотовмісні добрива, зокрема карбамід та карбамідо-аміачну суміш (КАС). Перелік недоладностей на ринку міндобрив можна продовжувати, але сенс не в цьому.
Головні помилки попередніх урядів полягають у тому, що лише заборона на ввезення мінеральних добрив (загалом правильна дія) не супроводжувалася паралельним створенням внутрішніх умов для розвитку сільського господарства, зокрема виробництва органічної продукції як масового, а не нішового сегменту. Тобто необхідна була (і давно) державна стратегія, а не лише ентузіазм першопроходців.
Мається на увазі не тільки створення ринку землі, а передусім формування якісного законодавства у цій сфері. Має бути законодавчо визначена відповідальність за використання землі за призначенням, за якісний стан використання земель. Держава безсумнівно зацікавлена в виробленні зрозумілих і прозорих правил підтримки сільгоспвиробника (у всякому разі це виглядає так в теорії). Тому розвиток і підтримка хімічної галузі нашої країни має бути в пріоритеті уряду, як і формування конкурентного ринку, який передбачав би зникнення монополії на хімічне виробництво (міндобрив зокрема). Конкурентність – це апріорі зростання якості продукції і значно більша увага до потреб споживача, тобто працівника сільського господарства і загалом жителя сільської місцевості. На жаль, і офіційне, і особливо тіньове виробництво досить часто не зважає на довкілля та екологічні стандарти проживання. Причини різні, а результат один – середовище життя втрачає свою екологічну привабливість і перспективу, його покидають найактивніші члени громади.
Доступні кредити, про які йдеться вже не перший десяток років, теж потужно б стимулювали і одних, і других виробників.
Та повторюся – насамперед має бути якісне комплексне унормоване законодавство, яке дозволить усунути існуючі суперечності внутрішнього ринку, стимулювати розвиток відповідного сегменту економіки, вивести сільське господарство країни на реальні лідируючі позиції у світі. Сільська ж місцевість в такому випадку набуде привабливості для широкого загалу громадян, які неодмінно пов’язуватимуть з середовищами життя не лише відпочинок, а й власну соціально-економічну перспективу.
Тоді і заборони СОТ не матимуть глобального значення, оскільки за таких умов неякісну, хоч і недорогу продукцію (в цьому випадку міндобрива) з РФ українці не купуватимуть апріорі.