FUEN – європейська конфедерація автохтонних (корінних) національних народів Європи – давно і плідно співпрацює з ЄС, Радою Європи, ОБСЄ, має консультативний статус при ООН. Звернення до цієї європейської структури, яка має 65-річний досвід захисту інтересів корінних народів, була продиктована бажанням привернути увагу до дискримінаційних поправок, внесених Державною думою РФ, у федеральний закон про освіту. В ньому під благовидними намірами нібито державних інтересів, а насправді збереження перспектив путінського режиму, з’явилася позиція про необов’язковість вивчення рідної мови у школі і можливість її заміни на російську в суб’єктах федерації путінської РФ. Такі законодавчі зміни викликали невдоволення у багатьох регіонах РФ, однак це не суттєво вплинуло на стан тотального переведення шкіл на одну мову навчання. Для того, щоб процес набув єдиного за задумом виконавчого масштабу, федеральна влада залучила правоохоронні органи, зокрема прокуратуру. Для 190 національностей нинішньої РФ, особливо для переважної більшості, тобто тих народів, які вимірюють чисельність тисячами, не кажучи вже про десятки автохтонних представників, це означає перехід в історичне забуття, тобто реальне знищення (етнічний геноцид), якого не було навіть за царату чи ленінізму в сталінській оправі. Навіть для найбільших етносів, тих самих чувашів, татар, удмуртів, башкирів, мордвинів, марійців виключне виведення рідної мови із загальноосвітнього процесу представляє серйозну загрозу, особливо у перспективі, навіть середньостроковій.
Мета, яку ставить перед собою путінський Кремль, цілком зрозуміла. В умовах сучасних динамік глобалізації, діючих конфліктних зон прикордоння (Японія, Грузія, Україна, Естонія тощо) та постійного загострення напруги у відносинах з країнами не тільки ближнього зарубіжжя, а й будь-якими у світі, при падінні рівня економічного добробуту населення подальша мобілізація громадян різних національностей РФ на псевдопатріотичних гаслах стає непосильною задачею. Тому путінський режим повернувся до давньої ідеї створення «єдиного народу», однак цього разу на іншій технологічно-креативній базі занурення всіх у тотально-єдину реальність з безальтернативним дискурсом. А це можливо лише тоді, коли цей народ говоритиме однією мовою. І тут на заваді стоять ті тридцять шість державних (поряд із російською) мов, на яких проводиться навчання (вивчається загалом близько 90 мов) у школах до прийняття сумнозвісних поправок. При цьому залишається завдання соціумно-суспільної дискредитації та ліквідаційних алгоритмів знищення ще кількох сотень (загалом десь 250) мов, на яких розмовляють етноси, що населяють сучасну імперію московитів. Це лише прискорено завершить запущений Кремлем процес асиміляції народів РФ.
Очевидно, ці ж ідеї лежать в основі прийняття Кремлем рішення про надання паспортів РФ українським громадянам в окупованих районах Луганської і Донецької областей, а раніше – Автономній Республіці Крим. Ліквідація громадянської ідентичності за мовною ознакою неодмінно приведе до втрати такого потужного чинника суспільного розвитку, вільного етнічного та національного визначення як самоідентифікація особистості та конкретного соціуму в суспільстві.
В російській пресі кілька місяців тому зовсім не випадково з’явилася стаття близького соратника В. Путіна В. Суркова про «довгу державу Путіна». Теорією «глибинної держави» обґрунтовується якраз відсутність цієї самої «глибинності». Вона, ця глибинність, існує, на противагу «рускім», саме у корінних народів. І це, очевидно, з деяких пір вважається серйозною загрозою для «довгої держави Путіна». Знищенням національних мов нинішній режим Кремля намагається відновити баланс свого «державництва», яке стрімко зменшується і може вже найближчим часом розірватися на шматки. Та мова не паркан і зараз, в час зростаючої глобалізації, відгородитися мовною загорожею «только русский язык» Кремлю навряд-чи вдасться. Тому очільники путінського режиму докладають шалених зусиль для максимального зближення, а в подальшому і злиття етнонімів «рускій» і «росіянин».
Тривалий час український народ слугував підживлювальним матеріалом для історичних брутальностей «братнього російського». Цей процес продовжувався, хоча і з певними інтерпретаціями, навіть за часів нашої незалежності. Та з прийняттям низки законів, зокрема, про мову ця ниточка обірвалася. Лють Кремля і розпач одночасно з цього приводу лише поглиблюють комунікаційно-контентні агресії неоімперії проти України.
Протистояти імперській навалі можна і потрібно різними способами і методами. Насамперед зміцненням вітчизняного законодавства. Тому так нагально перед нами стоїть питання прийняття низки найактуальніших законодавчих актів, до переліку яких варто віднести закон про корінні народи України (кримські татари, кримські караїми та кримчаки).
Маючи в законодавчому арсеналі державництва ці та інші законодавчі акти і оперуючи ними, ми зможемо ефективніше проводити політику протидії агресору на міжнародному рівні та й навіть усередині цієї імперії. І тоді запланований найближчим часом розгляд українським парламентом звернення до ООН, ПАРЄ, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентській асамблеї ОБСЄ, національних парламентів держав світу про засудження порушення прав корінних народів в Російській Федерації набуло б зовсім іншої ваги і перспектив.
Тема звільнення корінних народів нинішньої РФ від імперського гніту має завдяки Україні набути нового звучання на міжнародній арені. Бо в той час, коли світова спільнота переймається збереженням найменших етносів планети, в Російській Федерації (ця назва тепер звучить як знущання) путінський режим готується до знищення сотень корінних народів. Зупинити етнічний терор глобального гібридного агресора, яким став нинішній режим Кремля, спільна задача міжнародної спільноти і особиста – української держави і суспільства.