Попереду нас чекає тривалий термін аналізу не лише особливостей нових (за суттю) виборів, але й усвідомлення самого факту перенесення центру уваги в громади, в середовища життя, які отримали перспективу творення свого майбутнього власними силами в асоціативному партнерстві із об’єднаною Європою.
У зв’язку з цим ми вже найближчим часом отримаємо і зовсім іншу систему партійної палітри в країні. Партії перестануть адміністративно чи лобістськи відігравати роль вершителів долі атомізованих (розділених) людей (через своїх представників у центральній і регіональній владі, участі у формуванні бюджету тощо) на територіях, де вже формуються соціумні кооперативи громадян (реальні середовища громад) як паритетні осередки глобалізованого світу відповідальних партнерів. Старі формати існуючих партій перестають навіть під тиском законодавчого диктату-шантажу бути цікавими громадам (електорату), оскільки відбувається процес творення нових середовищ життя — самодостатніх і перспективних (в парадигмі формування глобалізованого громадянина-партіота мирної цивілізації). Єдиний шлях для партій утриматися на позиціях — стати справжньою, необхідною технологічно-інноваційною інфраструктурою та функціональними онлайн-партнерами громад, розділити з ними відповідальність за все, що діється в них і довкола сьогодні та відбуватиметься завтра в масштабах поколінь, а не ситуативних посадових статусів.
Для цього партіям (керівникам перш за все) варто думати про формування нових змістів росту і сенсів соціумно-партнерської діяльності на шляху до венчурної спроможності середовищ життя територіальних громад, етичних взаємин і креативно-технологічних стилістик дизайнерського характеру всередині партії. Тобто, мова йде про інноваційно-версійну заміну тотально-статичної ієрархічної форми організації на координаційно-партнерську, здатну розширювати можливості та варіанти самореалізацій, набувати різномасштабних компетенцій, створювати синергію оперування досвідами професіоналів різних епох і практиками креативних індустрій для позиціонування в електоральному полі, яке з маси населення трансформується у відповідальних партнерів-патріотів, «акціонерів» територій проживання тощо.
Сьогодні досить багато розмов точиться довкола теми гуманітарної політики в державі: якою вона має бути, які механізми потрібно включити, які кошти і куди направити тощо. Все традиційно і безперспективно. Бо насправді політика (будь-яка, безвідносно до сфери застосування) є елементом (механізмом, важелем, устроєм) впливу, нав’язування, примусу і навіть шантажу минулих, тобто статичних часів довгої бюрократичної безвідповідальності номенклатурно-паркетної системи урядування. Вона роками формувалась і десятиліттями продукувалась, до цих пір ми в цій сфері відчуваємо мертвий подих СРСР. Зараз постановка «гуманітарна політика держави» мала б, як на мене, трансформуватись у діяльність по творенню гуманітарних середовищ. При цьому, вони можуть бути різнодинамічної включеності за масштабами інфраструктур чи світоглядними баченнями як мотиваціями до соціумно-партнерського творення. І ось тут партії, оновлені чи краще модернізовані, як дієві законодавці, могли б відігравати достатньо потужну роль в громадах, допомагаючи їм у формуванні гуманітарно-перспективних середовищ життя.
За таких умов партії могли б взяти на себе роль продуктивно-системних інструментів громадського контролю в процесі довготривалого встановлення нових взаємин між державою і громадами (зажача формування якості середовищ життя). Реалізація такого контролю має відбуватись в публічній площині, тому по новому постане і роль партійної преси та засобів масової комунікації. Замість прісного ремісництва партійного іміджетворення вона набуде ознак живого джерельно-мотиваційного звучання в конкретній общині і суспільстві загалом. І цей процес починає вже рухатися.
Тоді партія має всі підстави стати, по суті, технологічно-креативною платформою підтримки та пришвидшення темпів набуття спроможності середовищ життя. Таку платформу можна порівняти з можливостями інтернет-банкінгу, де клієнт в режимі 24/7 може отримувати всі необхідні сервіси. В даному випадку громада розраховуватиме на оперативніший, доступніший і якісніший сервіс — консультації, тренінги, виконання запитів, інформування, роз’яснення тощо — ніж той, який пропонуватиме держава. Динамічні процеси, в яких відбуватиметься така взаємодія з громадою, постійна і активна конкуренція з державними сервісами спонукатимуть партії до безперервного вдосконалення і пошуку нових ідей та форм співпрації (розширення функціоналу) з середовищами життя.
Якщо сучасні партії це вчасно усвідомлять і почнуть активно впроваджувати в свою повсякденність, тобто стануть комплексним генератором в процесі творення гуманітарних середовищ життя, у них збережеться шанс подальшого існування. В іншому разі, ми після рубікону 2017 року матимемо зовсім іншу партійну картину в країні, та й, власне, іншу країну. І, очевидно, це найправильніший шлях до подальшої гуманістичної модернізації Майданної України.