А тим часом сеульське метро (котре, між іншим, не є рекордсменом ані за кількістю станцій, ані за швидкістю їх побудови) за 47 років свого існування отримало 429 станцій. Тобто «приростало» воно щорічно на 9,12 станції. І це вже з усіма ескалаторами, підземною та наземною інфраструктурою, системою «електронний квиток» тощо. Хоча у тій таки Москві будуються ще швидше – у 2018-му там відкрили 17 нових станцій. Зате в Нью-Йорку станцій більше, ніж будь-де в світі – 472.
А от у Києві за 60 років існування підземки побудувати аж 52 станції. Це менше, ніж по станції на рік. При Кличкові не збудували жодної, але, щоправда, зараз мусолять цілих дві станції на Виноградар. Їхнє будівництво почали узгоджувати а 2017-му, а «активну фазу» розгорнули у 2019-му. Очікувалось, що за два роки з проектом впораються, і наприкінці 2021 року мер урочисто переріже стрічечку, але станом на зараз прокладено 55,8% тунелю між збудованою станцією «Сирець» та наступною. А є іще ж і друга станція. Словом, схоже, що ніякого свята на Виноградарі в грудні не буде. Втім, подивимося, але справа не в цьому.
Справа в часі. Ось, наприклад, Ілон Маск приблизно 20 років займається ракетобудуванням – з моменту, коли він заснував Space Exploration Technologies Company, або просто SpaceX. А починаючи з 2020-го, він говорить про те, що йому потрібні 6 років, аби корабель SpaceX Starship торкнувся поверхні Марсу, доставивши туди перших колоністів. Втім, якщо все буде гаразд, додає Маск, то SpaceX Starship «примарситься» на червоній планеті вже у 2024-му, тобто на все піде лише чотири роки. І, знаєте, чомусь віриться у те, що в нього й справді все буде гаразд.
Чотири роки потрібні Маску на те, щоби вперше в історії людства заснувати новий дім поза межами планети Земля. Утопія? Не виключено. Фантастика? Можливо. Маячня? Хтозна. А у Києві за ті ж чотири роки переберуть ескалатори на Лук’янівці, на «Золотих воротах», «Палаці спорту» і, можливо, на Кловській. Хоча ні. На Кловській таки не встигнуть. Адже «Золоті ворота» та «Палац спорту» – пересадочні станції, тож там і ескалаторів, відповідно, більше.
Що ж, світ сповнений рекордів та антирекордів. Рік тому в Ухані за 10 днів побудували окрему «коронавірусну» лікарню для всіх уражених тоді ще невідомим вірусом. А менше ніж за 12 місяців світ винайшов кілька вакцин від ковіду. У тому ж таки Китаї компанія Broad Sustainable Buildings звела 57-поверховий хмарочос за 19 днів – просто зібрала його з готових блоків, як дитячий конструктор «Лего». А от на те, щоб розібрати старий Саньюаньський міст у столиці країни Пекіні, а на його місці побудувати новий, китайцям знадобилося лише 43 години.
У нас же за цей час не розберуться навіть з електронікою на метро «Вокзальна», де знову все «зависло» або «заглючило», або просто зламалося, і сотні пасажирів, які не можуть пройти крізь турнікет, матюкають владу чи бо намагаються взяти станцію на абордаж. У нас проблеми із маршрутками вирішують вже 20 років, і справа так і не зрушила з місця – куди там Маску з його космосом. У нас сорок років говорять про метро на Троєщину (не будують, а саме говорять!) – за цей час Мойсей встигнув вивести євреїв з єгипетського рабства і доправити їх у землю обітовану без маршруток та підземок, але ми не шукаємо легких шляхів, ні.
Може, тому час в Україні і тече якось по-особливому. Він такий – ніби фруктовий джем, густий, повільний та пересолоджений пустими обіцянками. В ньому легко залипнути, як муха залипає у сиропі. Від нього хочеться придрімати десь у вишневому садку (там, де соловейко щебетав) і прокинутись так років через двісті. Аби все на цій планеті було вже зроблено іншими. І дарма, що так не буває. Можемо про це бодай помріяти. А Лук’янівці поки хай міняють ескалатори. Може, й встигнуть до великого пробудження нації. Але і це теж не точно.