Згадаймо квітень 2014. Російські терористи наводнили Український Схід.
Пам'ятаю, як тремтячими руками я відкривала сайти новин та читала ці жахливі повідомлення про загиблих, поранених, зниклих безвісти та взятих у полон. Від цих новин – холонуло в серці.
Ніколи не забуду.
Того ж квітня наша Житомирська 95-та окрема десантно-штурмова бригада вступила в перші бої з окупантом – під Слов'янськом – та понесла перші втрати...Чиїсь батьки втратили дітей, чиїсь діти назавжди залишились сиротами. Ніколи не забуду.
Травень 2014. Волонтерський рух, який зародився ще на майданах по всій країні, зміцнів, став потужним та по-справжньому народним. Ніколи не забуду волонтерів, цих прекрасних людей, які не знаючи втоми, їздили на Схід – передавали військовим речі, які, здавалось, можна було дістати хіба що з-під землі. Ніколи не забуду вдячних усмішок військових, їх мужніх рукостискань.
Червень 2014. Черговий автобус, який везе допомогу на Схід. На душі радісно, тому що поруч однодумці, а на небі – фантастично красивий захід сонця. Нашого українського сонця.
Я тоді ще не знала, що попереду – шість надзвичайно важких днів, місяців та років. Років болю та сліз. Років сили та гідності. Років боротьби. Ніколи не забуду.
На жаль, сьогодні у вищих кабінетах влади ведеться політика, яка нівелює спогади останніх 6 років. Спогадів і досягнень, яких було чимало. І нам кажуть: "какая разніца". Трішки з насмішкою або, навіть, з сарказмом. Цим самим стираючи з нашої пам’яті спогади про наших героїв, цінності та ідентичність.
Але ці роки навчили нас найважливішому – тільки сильна нація, яка має сильні цінності та сильну армію може протистояти навіть ядерній державі. Тому різниця – є.
А з Незалежністю не жартують. Давайте ніколи не забувати цього!
Тому, шановні українці, з Днем свободи, з Днем Незалежності! Поважаймо і довіряймо одне одному, виборюємо право бути повновладними господарями на своїй землі. Тільки тоді доля усміхнеться нам!