Як давно ти займаєшся перекладами? З чого все почалося?
Для мене вивчення мови завжди йде обіруч із перекладом. Вчу — щоб розуміти, перекладаю — щоб розуміти ще краще. Перші переклади робила для себе ще в школі: перекладала вірші Моррісона. Дві книжки подолала. Навряд чи в цих перекладів була літературна цінність, тож я не дуже жалкую, що вони загубилися. Коли вчилася в університеті, почала вчити іспанську і перекладати з неї. Сучасних поетів, навіть щось із Лорки. Більшість тих спроб також десь згинула, але дещо збереглося завдяки Інтернету на літературних сайтах. Диплом я писала також на перекладацьку тематику: «Іспано-український переклад літературознавчих термінів». Я вичитала в Умберто Еко, що для диплому дуже зручно вибирати тему, за якою більшості членів комісії не буде чого сказати, і вони будуть змушені ставити лише загальні питання. Фокус спрацював – захистила на відмінно.
Що тобі як людині та поету дає перекладацький досвід?
Це можливість долучитися до прекрасного, пережити його. Припускаю, що кожен любитель поезії часом відчуває, читаючи якийсь вірш, що текст дуже «його» і водночас набагато більший за нього. І дуже хочеться цей текст пропустити через себе, зробити його частиною себе, проникнути в нього глибше: вивчити напам’ять, переписати, прочитати вголос, татуювання зробити з якимись рядками. Я в таких випадках перекладаю.
Чи існує в тебе усвідомлення себе як перекладача? Скажімо, за аналогією з усвідомленням себе як поета.
О, це моє слабке місце. Усвідомлювати себе кимось у мене виходить погано, як і серйозно ставитись до власної роботи і здобутків. Мені знадобилося 15 років, щоб врешті навчитися без затинань і нервового сміху називати себе поеткою. Але й досі, коли це кажу, я маю відчуття, ніби прибріхую. З перекладом простіше. Це більш конкретна діяльність, більш матеріальна. Але оскільки я займаюся ним паралельно з поезією і дитячою літературою, то не сприймаю перекладацтво як основний вид діяльності.
Тлумачення текстів для тебе — фах, призначення, форма роботи зі словом? Можливо, щось інше?
Так, форма роботи зі словом. І з собою. Спосіб розширити горизонти, навчитись, зрозуміти, усвідомити. А також – пояснити, донести, розказати, показати. Перекладацтво — прекрасне заняття насправді.
Яким чином ти обираєш твори та авторів, яких збираєшся перекласти? Що для тебе важить у першу чергу?
Починаю перекладати, коли відчуваю, що мушу теж написати цей текст, взяти у ньому участь. Так відбувається з поезією Єгуди Аміхая. Коли знаю, що важливо, аби він прозвучав українською. Таким чином я прийшла до перекладу книжки Тірци Атар «Від війни плачуть». Коли хочу у текста чомусь навчитись як письменниця. Саме з цієї причини взялася перекладати повість «Маленький вампір» Анжели Зоммер-Боденбурґ: як дитяча авторка я завжди побоювалась приступатися до більших форм, тож придумала для себе такий спосіб подолати фобію.
Як ти ставишся до явища неперекладності? Чи існує воно, на твою думку? Як ти з ним працюєш?
Існує, так. Не думаю, що можна повністю відтворити оригінал, особливо коли йдеться про поезію. Щось загубиться: семантика, символи, ігри, розмір, рима, алітерації. Залежно від мети ми обираємо елементи, які критично зберегти, а рештою вже вільно маніпулюємо, аби досягти мети: переклад має справляти на читача враження, максимально наближене до враження, яке справляє оригінальний текст. А мірилом тут для мене особисто є інтуїція.
Нещодавно мала дуже цікавий досвід: перекладала поезію єврейської поетки Рохл Корн. Але перекладала її не як вірші, а як лібретто. Тобто з елементів, які я зазвичай окреслюю для себе як основні — образи, рима, семантика — залишилася лише семантика, а на перший план вийшов розмір, який у даному випадку мав критичне значення. Не лише наголоси і кількість складів, а й загальний ритм фрази, можливість зробити паузу там, де почув її композитор, усе це мусило збігатися з оригіналом. Моя перекладацька гордість не дозволила мені відмовитись від рим, хоч композитор Леонід Гуральник на їх відтворенні зовсім не наполягав. І образи я щосили намагалась зберегти. І здається, мені це вдалось. Але якби я не мала такого жорсткого обмеження щодо розміру, добрала би для них яскравіші і пронизливіші відповідники. Вони зажили б повноціннішим життям в українській мові.
Чи були під час твоєї перекладацької практики відкриття та несподіванки? Можливо, якісь кумедні чи прикрі випадки?
Переклад – постійне дослідження, осягнення нового. Часом і правда стикаєшся з доволі несподіваними речима. Часом – смішними. І сидиш тоді сама в кімнаті і голосно регочеш. Добре хоч фейсбук є, можна поділитися. Колись для одного гуманітарного проекту я перекладала уривок з «Повісті про любов і темряву» Амоса Оза. Щоб перевіряти себе, озброїлась англійським і російським перекладами. Там були абзаци, де йшлося про життя у Рівному в міжвоєнний період. Серед інших, згадувалася родина, що займалася пивоварінням. Треба пояснити, що правильно прочитати прізвище на івриті дуже складно. В художній літературі, за рідкісними винятками, вони, як і решта слів, записуються без нікуду і додаткових позначок. З прочитанням слів проблем не виникає, прізвище ж може читатися як завгодно. «У» ніяк не відрізниш від «о», «а» від «е», «п» від «ф». Отже, рухаюсь я оригіналом, натикаюсь на прізвище цих броварів і думаю, треба самоперевіритися, чи так його прочитала. Дивлюсь в англійський текст — «Родина Пісюк виробляла пиво». Думаю, це ж який брендинг для пива з таким прізвищем виробників, англійському перекладачеві й не снилося. Дивлюсь російський – там взагалі «Пісіюк». Додалося аристократичного нальоту. А люди, скоріш за все, звались Фісюками. Нормальне собі українське прізвище.
Який автор чи текст був для тебе найскладнішим?
Технічно складно перекладати Аміхая – багато схованих цитат, в тому числі з релігійних текстів, перекладу яких українською не існує. Інший тип складності був зі «Слідчою Неллі» Джулії Дональдсон. Дуже живий текст. І треба було, щоб він таким і залишився. Веселим, простим, мелодійним. При цьому в книжці дуже багато ілюстрацій. Тобто часом навіть порядок елементів переліку змінити не можна. Довелося посушити голову.
Що ти робиш, коли раптом відчуваєш «опір матеріалу»?
Повторюю собі, що треба просто ще подумати. Глянути з іншої точки зору, «покрутити», підійти інакше. Відкладаю ненадовго, а тоді повертаюся. Зазвичай допомагає.
Що потрібно для того, аби художній переклад був справді художнім? Які б поради ти дала молодим колегам?
Нічого нового я, мабуть, не скажу. Перекладати смисл, а не окремі слова. Звертати увагу на стилістику. Не нехтувати точністю. Перечитувати готові переклади, викинувши з голови джерело, зробивши вигляд, ніби це оригінальний текст.
На твою думку, переклад — це долання кордонів чи, навпаки, їхня демаркація?
Долання. Зведення мостів. Можливість показувати людям інших людей, розповідати про них, долати стереотипи і упередження. Показувати культурні відмінності, вчитись разом дивитися на них тверезо. Обмінюватися думками і досвідом. Це дуже цінні особисто для мене речі.
Кого б ти хотіла перекласти в майбутньому?
Дуже хочу перекладати більше ізраїльської поезії. Страшенно хотіла би перекласти збірку оповідань Белли Шаєр «Дитячий мат». Одне оповідання з неї я переклала для фестивалю «Інтермеццо» і мрію, щоб уся книжка побачила світ українською. Давно хочу перекласти дитячу книжку Міхаль Снуніт «Птаха душі». Красива, розумна, тонка і водночас прикладна річ. Дуже сподіваюся, що буде інтерес до цього з боку українських видавців.
А в зворотній бік, на іврит?
10 років співжиття з мовою мені для цього мало. Можу спробувати відповісти на це питання ще років за 10-15.
