Образ бурі на горизонті актуальний і зараз. Так само сиплеться система міжнародної безпеки, так само все той же супротивник нарощує свої ударні потужності, так само всередині нашої країни немає достатньої єдності, бракує підтримки близьких сусідів та далеких союзників.
Найголовніше – правлячий клас не розуміє, що тільки повіривши у війну, її можна відвернути. Натомість найвищі державні посадовці та найбагатший бізнес будують свої плани з розрахунку, що усім очевидна буря не вдарить по нас, а обійде стороною.
Розуму і відповідальності не вистачає, щоб піти далі простих страусиних рефлексів і зрозуміти, як уникнути бурі. Зрозуміти: чим більш справжньою, тобто чим більш дієвою вбуде наша віра у майбутню війну – тим меншою буде ймовірність війни. Доля військових конфліктів залежить від того, наскільки до них підготувалися у мирний час – під час війни готуватися вже пізно. Хто не планує перемогу – той планує поразку, банальна істина, чомусь недосяжна для сучасної України.
Так само, яку і Україні зараз, колись Фінляндії не вистачало внутрішньої єдності та віри у неуникність конфлікту. Утім, специфіка історичних умов все ж була різна. Якщо у фінів це зводилося до боротьби за виділення достатнього економічного ресурсу на оборону, то у нас, як не дивно, не у грошах справа. У нас не вистачає ресурсу державницько-управлінського. Гроші є, але займатися обороною нікому. Нижче – кілька фактів.
1. Фактично провалено створення державної системи територіальної оборони, хоча гроші на це передбачено у бюджеті, номінально держапарат має достатню кількість кадрів, тобто чиновників на посадах, котрі мали б цим займатися. Уся підготовка територіальної оборони зводиться до приватної ініціативи. Серед добровольців, учасників бойових дій є достатньо розуміння ймовірності ескалації воєнного конфлікту, і вони намагаються триматися разом, щоб у випадку потреби захищати свою територію. Волонтери здійснюють індивідуальну та групову підготовку бійців за власний кошт. Діють винятково громадські організації, благодійні фонди – словом, історія нічим відрізняється від 2014-го року, коли народ сам фінансував свою війну за незалежність.
2. Національно-патріотичне виховання отримує жалюгідні копійки (всього близько 12 млн грн. у поточному році). Росія на ту ж статтю виділяє на два порядки більше коштів. Більше того – якщо до початку російської агресії у нас в Україні на державному рівні визнавались військово-прикладні види спорту, то зараз для держави вони не існують навіть номінально, не кажучи вже про дотації з держбюджету.
3. До сих пір не наведено лад з державною власністю, котра має стати основою для підготовки сил територіальної оброни та національно-патріотичного виховання. Мова йде майно колишньої радянської ДТСААФ, котре, зокрема, зараз знаходиться під контролем оточення Ахметова. Десятки полігонів, сотні автошкіл, спортивних споруд, тирів – все це, зараз будучи державним, знаходиться у приватних руках, експлуатується з комерційною метою і, звісно, банально розкрадається. Усі мої депутатські вимоги до державних структур повернути контроль над цими безцінними для обороноздатності держави ресурсами наштовхуються на повну пасивність найвищих чиновників.
4. Врешті, сумні цифри видно у статистиці ефективності витрат на оборону. Якщо параметри виконання держзамовлення на виготовлення та ремонт зброї публікувати не варто з міркувань секретності, то про речове забезпечення армії це можна і треба говорити.
Станом на липень поточного року укладено контрактів на речове забезпечення всього лише на 99 млн гривень, якщо вірити системі Прозорро. Це дуже тривожний темп, коли за першу половину 2016-го року укладено угод менш ніж на 5% від запланованої на рік суми (для порівняння, станом на ту ж дату 2015-го контрактів було укладено на 60% річного бюджету на цю статтю). Розслабились? Про причини такого повільного темпу, сподіваюся, Міноборони розповість у відповідь на моє депутатське звернення.
5. Потребує управлінського реагування і інформація про корупційні оборудки в Мінобороні та Укроборонпромі. Мої депутатські запити на цей рахунок будуть оприлюднені найближчим часом.
На жаль, ряд ЗМІ, лобістських організацій, політиків свідомо або несвідомо затирають проблему обороноздатності на другий план. Безкінечний серіал «боротьби з корупцією» у вигляді цькування дрібних та середніх шахраїв є видовищним та прибутковим сюжетом. Дійсно, боротьба з корупцією – це важливо, але усунення крадіїв – це лише половина роботи зі створення системи захисту країни. Необхідна кількість мотивованих та навчених солдат та резервістів, освічених офіцерів, інноваційна зброя – не з’являться самі по собі. Для цього потрібно напруження волі усієї країни, оті черчілівські «важка праця, піт і сльози» - бо інакше з нас потім візьмуть плату кров’ю.