Знайомство з реаліями життя європейців почалося з Німеччини – країни, яка славиться своїми дорогами, підвищеною увагою до чистоти і пивом з сосисками. «О, ви розмовляєте німецькою?!» - здивовано запитала працівниця прикордонної служби під час паспортного контролю, коли я відповіла на її англійське привітання німецькою мовою. Певно, німецькомовні туристи в берлінському аеропорту не часті гості.
Прилетіла я у берлінський Тегель із запізненням у дві години, не важко здогадатися, що це сталося з вини української авіакомпанії МАУ, літак якої невчасно повернувся з попереднього рейсу. Ще з літака навколо простягалися краєвиди типових європейських будівель з червоними дахами, які ми всі бачили принаймні на картинках. Зійшовши з трапу, пасажири зайшли у німецький автобус, який повіз їх у німецький аеропорт. Чому я так наголошую на слові «німецький»? Бо справді, все навколо підтверджувало той стереотип, що існує у нашому суспільстві про німців – все надзвичайно чисто, гарно, якісно.
Новий кабріолет фольксваген мчить у південному напрямку зі швидкістю 160 км/год, але у салоні не складається враження, що ти на якомусь атракціоні, тебе не підкидає через кожні 3 секунди і не хитає в різні боки. Навпаки швидкості не відчувається, їдеш плавно, ніби летиш. В такі моменти усвідомлюєш, яким повинні бути дороги насправді.
– Яка краса навколо! Дивись, які гарні будиночки! А яка чудова алея кленів! – ніяк не могла стримати свого захоплення моя супутниця.
– Тільки це не клени, а платани, типове дерево для бранденбурзьких земель, – виправив її наш німецький друг.
Але як виявилось, ця зовнішня краса, що знаходиться у місцях, де багато туристів, приїжджих, має на меті відволікти увагу людей від тих недоліків, які зустрічаються у німецьких містах. Кажете, що там всі дороги рівні? Аж ніяк. Якщо це не автомагістралі і не центральні дороги у містах, то на них зустрічаються аналогічні ямки, як і в Україні. Кажете, все прибрано і немає ніде сміття на дорогах і в парках? Але озера у невеличкому місті Штраубінгу наповнені пляшками від пива, пакетами, упаковками… Тай на набережній поблизу Берлінської стіни побите скло повсюди. Все так, як і у нас. Поїзди і електрички у них, звісно, близькі до ідеалу, комфортні, не переповнені, можна у них їздити з велосипедами, але так само часто запізнюються, та й проїзд у них зовсім не дешевий.
Мені як українці було складно сприйняти деякі особливості з життя німців. Наприклад, той факт, що магазини працюють максимум до 8 години вечора, а у неділю взагалі не працюють, мене дуже засмутив. У себе вдома я звикла саме увечері або на вихідних займатися шопінгом, а тут вечорами місцеві або сидять вдома, або насолоджуються пивом у «біргартенах» під каштанами. Метро без турнікетів і тисячі велосипедів на зупинках, правило пристібатися ременями безпеки навіть в автобусах на пасажирських місцях і навчання у липні місяці – через ці та інші відмінності я усвідомлювала, що перебуваю в іншому світі.
Але попри все, спираючись на свій досвід, я можу дібрати до слова «Європа» як синонім слово «стабільність». Німці можуть будувати плани на своє життя, вони знають, що якщо вони оберуть професію, то вони матимуть роботу. Школярі у свої 16 років твердо знають, ким вони хочуть бути, бо розуміють, що їм дасть та чи інша освіта. Наприклад, одна моя знайома твердо вирішила стати вчителькою музики. На моє запитання «чому?», поставлене дуже здивованим тоном, вона відповіла, що це робота, яка приноситиме стабільний дохід і дасть якісь гарантії. Незвично для нашого слуху. Я мрію, щоб такі слова можна було почути незабаром від українських підлітків.
Не можна заперечити і того факту, що держава піклується про своїх громадян. Серед тих німців, з якими мені випала нагода спілкуватися, жоден не висловлював якогось незадоволення владою, яке є невід’ємним елементом нашого суспільного життя і проявляється всюди, особливо за святковим столом чи у транспорті. Навпаки, кожен німець намагався донести мені, наскільки добре у них все влаштоване, розповідаючи приклади зі свого життя.
Я знімаю капелюх перед німцями не за чистий Маріенплац у Мюнхені, не за привабливі вітрини у магазинах, не за рівні дороги, а за ставлення один до одного і до свого суспільного устрою. Ось до чого треба прагнути і нам.