«Мабуть, ви розмірковуєте про спеку, зіставляючи її з температурною шкалою чи то за Фаренгейтом, чи за Цельсієм. Вам здається, що це поступовий, лінійний процес, що якість навколишнього повітря покращується або погіршується поетапно й що її можна регулювати за допомогою термостата. 21 градус – це лише трохи тепліше, ніж 20 градусів, що не набагато більше за 18 градусів. Зміна пір року також сприяє послідовному сприйняттю спеки: зима поволі теплішає та переходить у весну, весна – у літо. Справді, бувають дні помітно спекотніші чи холодніші за інші, але тоді ми просто вмикаємо кондиціонер чи одягаємо светр. Віримо ж бо, що все мине, й життя повернеться до норми. Температура – немовби карусель, на якій ми звикли кататися.
Таке відчуття поступовості стосується й кліматичної кризи. Через спалювання викопного палива Земля нагрівається. Це невигадлива істина, ясна, неначе місяць у нічному небі. Після 250 років нерозсудливого споживання палива, яке наповнює атмосферу вуглекислим газом (CO2), що втримує тепло, глобальна температура підвищилася на 1,2 градуса порівняно з доіндустріальною епохою й може зрости до кінця століття ще на понад 3,3 градуса. Що інтенсивніше ми будемо спалювати нафту, газ і вугілля, то спекотніше ставатиме на Землі.
Зараз ми вже більш аніж на півдорозі до потепління на 2 градуси порівняно з доіндустріальними показниками, що, як давно попереджали науковці, є критичним рівнем небезпечної зміни клімату. Доповіді Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату при Організації Обʼєднаних Націй рясніють жахливими подробицями того, що трапиться з нашим світом у разі потепління на 2 градуси: від руйнування льодовикових щитів до посухи, яка знищує врожай. Але людям, далеким від науки (тобто більшості мешканцям планети), потепління на 2 градуси зовсім не видається небезпечним. Хіба можна вловити різницю між температурою 25 і 27 градусів? До того ж дехто стверджує, наче дуже сильний холод також убиває людей і спричиняє різноманітні погодні проб леми, тож, може, спекотніший світ – це, зрештою, не так уже й погано. Навіть словосполучення «глобальне потепління» звучить мʼяко й заспокійливо, ніби найочевиднішим наслідком спалювання викопного палива виявиться краща для пляжного відпочинку погода.
Традиційні уявлення про те, що означає бути гарячим, ускладнюють розуміння наслідків спеки. У масовій культурі гарячий – це сексуальний. Гарячий – це крутий. Гарячий – це новий. Вебсайти публікують «гарячі списки» нових книжок, художніх фільмів, телевізійних шоу й акторів. Мережа «Фейсбук» виникла в кімнаті гуртожитку Марка Цукерберґа в Гарвардському університеті як рейтинговий вебсайт FaceMash, користувачі якого, відповідаючи на запитання «Хто гарячіший?», оцінювали привабливість гарвардських дівчат. Палкість є виявом пристрасті: ви млієте від палкого потягу до хлопця в барі чи вступаєте з ним у палку дискусію. Той, хто швидко спалахує і гнівається, має гарячу кров. Поблизу мого будинку в Остіні є тренажерний зал із назвою Heat Bootcamp («Спекотний тренувальний табір»). Тут піт набуває очисної дії та ознаки внутрішньої сили (мабуть, це пережиток Середньовіччя, коли тепло повʼязували з маскулінністю через те, що філософ Тома Аквінський визначав як «елементарне теп ло сперми»). У Маямі, одному з найспекотніших міст США, де спека становить смертельну загрозу для вуличних робітників і де постійно трапляються повені, зумовлені підвищенням рівня моря внаслідок танення льодовикових щитів Грен ландії й Антарктиди, баскетбольну команду без будьякої іронії назвали Miami Heat («Спека Маямі»).
Мета цієї книжки полягає в тому, щоби переконати вас інакше думати про спеку. Спека, про яку я тут говорю – це не поступова зміна показників термометра чи повільний перехід від весни до літа. Тут спека – діяльна сила, здатна погнути залізничні колії та вбити вас ще до того, як усвідомите, що ваше життя в небезпеці. Науковці досі не зʼясували, з якою швидкістю може рухатися така спека чи де вона зʼявиться наступного разу (поки цього не сталося, нищівна хвиля спеки на Тихо океанському північному заході здавалася не ймовірнішою за сніг у пустелі Сахара). А втім, є одна річ, про яку вченим точно відомо: екстремальна спека спіткала нас через спалювання викопного палива. У цьому сенсі вона постає суто людським витвором, спадщиною людської цивілізації, такою ж реальною, як Велика китайська стіна.
Кількість тепла, продукованого споживанням викопного палива, важко збагнути: за однією з оцінок, океан щосекунди поглинає стільки тепла, скільки утворюється від вибуху трьох ядерних бомб. А позаяк вуглекислий газ залишається в атмосфері на тисячі років, вона не почне охолоджуватися, коли ми, нарешті, припинимо викиди в неї CO2. Це тільки зупинить потепління, але не запустить процес у зворотному напрямі. Тож поки ми не винайдемо способу звільнити атмосферу від величезної частки вуглекислого газу, муситимемо жити на спекотній планеті.
Тепло, яке ми нагнітаємо в атмосферу, – головний чинник кліматичної кризи. Вияви кліматичних змін, про які ви чуєте найчастіше (від підвищення рівня моря до посухи з лісовими пожежами), – це наслідки другого порядку, спричинені потеплінням планети. Наслідок же першого порядку складає спека. Саме вона є рушієм планетарного хаосу, невидимою силою, яка причетна до танення льодовикових щитів і затоплення прибережних міст у всьому світі. Спека висушує ґрунт і висмоктує вологу з дерев аж так, що ті ладні спалахнути. Вона стимулює розмноження комах, які пожирають урожай, і розтоплює вічну мерзлоту, що містить бактерії останнього льодовикового періоду. Тож у спалаху чергової епідемії, найімовірніше, доведеться винуватити хвороботворний організм, носієм якого була тварина, що шукала прохолоднішого місця для життя».