ГоловнаБлогиБлог Богдана Петренка

Телефонне мінування: роль у гідридній війні

Вчора Києвом та Харковом прокотилась череда телефонних мінувань. Звичайно, можна все спихнути на якесь хуліганство. Але, як правило, хулігани мінують школи та інші навчальні заклади. Наприклад, щоб прогуляти контрольну. Або – «дорослі» щоб просто «подіставати», показати значимість чи через психічні відхилення. Але коли йдеться не про один випадок, а про одночасне «мінування» у декількох місцях та містах, то з високою вірогідністю можна припустити цілеспрямованість атаки.

Фото: Сергей Нужненко

До чого призводить так зване телефонне мінування. Насамперед, до дратування населення. Переважна більшість людей розуміє, що такі погрози на практиці не ведуть до вибухів. Тому вони і негативно ставляться до того, що закриваються якісь станції метро чи їх змушують змінювати свої маршрути. Евакуація, наприклад, залізничного вокалу – це примус людей взяти свій багаж і тягати його в невідомому напрямку із розумінням, що можна не встигути на потяг. А загрози терактів багатьма на практиці сприймаються як вимушений простій у пробках та запізнення додому чи на роботу.

Наприклад, ті хто їздить у Київ з передмістя, минулого тижня відчули на собі посилення антитерористичної активності. І для багатьох такі заходи здались неефективними та такими, що обмежують власну свободу.

Кремль зрозумів специфіку українського менталітету – волелюбство. Українці критично сприймають будь-які обмеження власної свободи. Громадяни нашої держави не усвідомлюють необхідності та не приймають обмеження прав заради їх безпеки.

Тому – головний удар «телефонного мінування» - це не лише дратування людей, але й формування негативного ставлення. І не до телефонних терористів, а до правоохоронців, які обмежують пересування людей. І це відповідає завданням гібридної війни, яку веде Росією проти України: розчарування населення у системі безпеки, формування негативного відношення не просто до поліції, але й до органів влади у цілому.

Технічно, кожне телефонне мінування – це і відтягування сил правоохоронців, які повинні займатись реальними загрозами громадської безпеки. Тобто, на практиці – це збільшення навантаження на кожного працівника спецслужб. А це, зрозуміло, призводить і до зниження рівня розкриття кримінальних злочинів, і до зменшення ефективності правоохоронців.

Щодо прогнозів – не виключено, що череда «телефонних терактів» буде продовжена. Із розповсюдженням на територію всієї України. До цього може додатись і ефект наслідування. Коли окремі громадяни не усвідомлюючи, що діють в інтересах іншої країни, – просто з мотиву «а що можна і так?», «мінуватимуть» різні місця.

Крім того, в межах цієї технології (а це ми проходили, наприклад, у 2015 році) можуть поширитись вибухи у знакових, але безлюдних місцях. Наприклад, вночі біля пам’ятників чи органів державної або місцевої влади. Це теж дратує, але не мобілізує людей.

Однак, не можна повністю розслаблятись – не всіх терористів в Україні контролює Росія, яка поки що не зацікавлена у масових кривавих терактах в нашій державі. Насилля породжує насилля. Не виключено, що якась група в період такого дратування та наслідування може здійснити справжній теракт.

А ось щодо Росії, то швидше за все ми матимемо чередування – період «телефонного мінування» і дрібних безкровних терактів може змінюватись періодом персональних убивств та диверсійних атак. Не будемо забувати, що наближаються вибори Путіна. І йому важливо формування зони нестабільності в Україні – країні, яка багатьма росіянами сприймається як «Росія без Путіна».

Богдан Петренко Богдан Петренко , Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram