До чого призводить так зване телефонне мінування. Насамперед, до дратування населення. Переважна більшість людей розуміє, що такі погрози на практиці не ведуть до вибухів. Тому вони і негативно ставляться до того, що закриваються якісь станції метро чи їх змушують змінювати свої маршрути. Евакуація, наприклад, залізничного вокалу – це примус людей взяти свій багаж і тягати його в невідомому напрямку із розумінням, що можна не встигути на потяг. А загрози терактів багатьма на практиці сприймаються як вимушений простій у пробках та запізнення додому чи на роботу.
Наприклад, ті хто їздить у Київ з передмістя, минулого тижня відчули на собі посилення антитерористичної активності. І для багатьох такі заходи здались неефективними та такими, що обмежують власну свободу.
Кремль зрозумів специфіку українського менталітету – волелюбство. Українці критично сприймають будь-які обмеження власної свободи. Громадяни нашої держави не усвідомлюють необхідності та не приймають обмеження прав заради їх безпеки.
Тому – головний удар «телефонного мінування» - це не лише дратування людей, але й формування негативного ставлення. І не до телефонних терористів, а до правоохоронців, які обмежують пересування людей. І це відповідає завданням гібридної війни, яку веде Росією проти України: розчарування населення у системі безпеки, формування негативного відношення не просто до поліції, але й до органів влади у цілому.
Технічно, кожне телефонне мінування – це і відтягування сил правоохоронців, які повинні займатись реальними загрозами громадської безпеки. Тобто, на практиці – це збільшення навантаження на кожного працівника спецслужб. А це, зрозуміло, призводить і до зниження рівня розкриття кримінальних злочинів, і до зменшення ефективності правоохоронців.
Щодо прогнозів – не виключено, що череда «телефонних терактів» буде продовжена. Із розповсюдженням на територію всієї України. До цього може додатись і ефект наслідування. Коли окремі громадяни не усвідомлюючи, що діють в інтересах іншої країни, – просто з мотиву «а що можна і так?», «мінуватимуть» різні місця.
Крім того, в межах цієї технології (а це ми проходили, наприклад, у 2015 році) можуть поширитись вибухи у знакових, але безлюдних місцях. Наприклад, вночі біля пам’ятників чи органів державної або місцевої влади. Це теж дратує, але не мобілізує людей.
Однак, не можна повністю розслаблятись – не всіх терористів в Україні контролює Росія, яка поки що не зацікавлена у масових кривавих терактах в нашій державі. Насилля породжує насилля. Не виключено, що якась група в період такого дратування та наслідування може здійснити справжній теракт.
А ось щодо Росії, то швидше за все ми матимемо чередування – період «телефонного мінування» і дрібних безкровних терактів може змінюватись періодом персональних убивств та диверсійних атак. Не будемо забувати, що наближаються вибори Путіна. І йому важливо формування зони нестабільності в Україні – країні, яка багатьма росіянами сприймається як «Росія без Путіна».