Про вигоди і невигоди для енергетики України

Окремі аналітики стверджують, що розробка та запровадження відновлювальних та альтернативних джерел енергії призведе до зменшення обсягів закупівлі країнами ЄС енергоносіїв у РФ і, відповідно, до зменшення обсягів їх транзиту через Україну, а відтак – зменшення надходжень до бюджету. При цьому чомусь все зводиться до транзиту газу через українську ГТС.

Фото: EPA/UPG

Це не відповідає дійсності, оскільки через Україну транспортується здебільшого газ і нафта, за що компанія НАК «Нафтогаз України» виручає приблизно 1,5 млрд американських доларів за рік при державному бюджеті 31 млрд доларів (при закладемо у груні 2014 курсі 17 гр/дол.). З одного боку – це велика сума. А з ішого, для країни із населенням понад 45 млн. – мала. Навіть якщо припустити, що всі ці кошти НАК перераховує у бюджет України і собі не залишає нічого (а так не буває!), то це лише його 3-5%. Таку суму легко можна перекрити за рахунок створення та розвитку нових галузей промисловості, тобто – в результаті глибинних реформ незалежної держави Україна, а не колишньої УРСР, стуктура економіки якої мало змінилася і на сьогодні.

В необхідності докорінно реформувати всю Україну, в тому числі ї економіку, на початку 90-х років переконували (але, на жаль, марно) тодішнє керівництво незалежної держави Україна патріотичні парламентарі І. Юхновський, В. Чорновіл, С. Хмара та ін., а також Л. Кучма (доки не став президентом у 1994-му році). Адже не секрет, що економіка УРСР творилася здебільшого як частина економіки СРСР і мала значні перегини – у нас вироблялося набагато більше окремих видів продукції, ніж споживалося. А деяких видів продукції не робили взагалі. Теппер її поставляє… Китай та інші країни того регіону. А могли б робити самі і давати робочі місця нашим громадянам. Тут для порівняння можна назвати низку країн, які не транзитують нічого, включаючи енергоносії. Наприклад, Угорщина чи Фінляндія. І незважаючи на відсутність транзиту, рівень життя громадян в цих країнах суттєво вищий, ніж в Україні. Зрештою, для 45-мільйонної держави говорити про дохід навіть у 1,5 мільярди американських доларів не зручно і навіть смішно. З іншого боку, тут варто ще раз наголосити, що українська ГТС виконує подвійну функцію: і доставляє газ українському споживачеві, і транзитує. Отже актуальність нашої ГТС насамперед визначається внутрішньою потребою.

Так само спростовується і аргумент про експорт електроенергії. Тут варто наголосити, що з України експортується 3-5% електроенергії. Здебільшого всім експортом займаються приватні структури. Вже сам по собі незначний обсяг експорту електроенергії вказує на те, що він не може бути визначальним з точки зору наповнення державного бюджету.

Абсолютно неприйнятними є підходи до розвитку в інших країнах таких перспективних напрямків енергетики, як зниження викидів в атмосферу і розробка сланцевих родовищ: мовляв, краще докладати зусиль для «блокування» розвитку цих технологій і таким чином захищати доходи від транзиту. Продажі квот на викиди парникових газів, експорт електроенергії тощо. Справа в тому, що розвиток енергетики в цих напрямках сприятиме здешевленню сучасних технологій і, відповідно, їх запровадженню в Україні. Фінансовий, технологічний і ін. виграші нашої держави можуть бути суттєво вищими від запровадження цих розробок, ніж виграші в результаті стримування розвитку цих технологій за кордоном. Тим більше, що Україна має мало можливостей впливати на розвиток нових технологій у високорозвинутих державах. Івзагалі – впливати на інші держави.

Водночас можна відзначити, що негативно впливає на енергобезпеку Україні ментальність УРСР в енергатичній галузі, яка, на жаль, зберігається від 1991-го року дотепер. Зокрема такі чинники: високий рівень монопольної залежності від РФ в основних енергетичних напрямках – нафта, електроенергетика і газ.

Найменше залежить Україна від монопольного постачання російського газу, хоч про це найбільше говориться і пишеться. Тут варто позитивно відзначити ті дії теперішньої влади, які спрямовані на імпорт газу із заходу. Безумовно, що основний наш ресурс – це загальне скорочення обсягів споживання газу хоча би до рівня власного видобутку. Адже непрйнятною є сьогоднішня ситуація коли в нашій державі видобувається трохи більше 20 мільярдів кубометрів, а споживаємо понад 50. Очевидно, що скорочення споживання газу стосується і приватного сектору (наші громадяни прямо і опосередковано споживають 25-27 млрд кубометрів газу), і промисловості – напевно нам варто відмовитися від окремих виробництв, які здебільшого сприяють збагаченню окремих громадян і мало вливають на фінансовий стан держави.

Щонайменше на 75-85% насправді залежить Україна від постачань російської нафти. Здебільшого мова йде про постачання російської нафти на НПЗ у РФ, Білорусі, Литві, Румунії і Польщі. А звідти – нафтопродукти до України. І це при тому, що в нас є 6 великих приватизованих НПЗ, які насправді безнадійно технологічно відстали. Створюється враження, що нафтопродукти вигідніше імпортувати, ніж модернізувати НПЗ, поставляти туди сиру нафту і таким чином забезпечувати робочі місця українцям, а не іноземцям. Найпростіше вирішити цю проблему можна, створивши новий НПЗ, на який би мала визначальний вплив українська держава. Такий проект ретельно опрацьовувався майже 3 роки і був повністю сформований (включаючи фінансовускладову) в 2008 році з ініціативи тодішнього президента України. Але не впроваджений... До нього варто би було повернутися тепер.

Не менше, ніж по нафті, залежимо і по електроенергетиці. Зокрема, майже на 100% Україна залежить від постачання російського ядерного пального на українські АЕС. А це йдеться про майже половину електроенергії. Вирішувати цю проблему можна двома шлахами: 1. Розвивати співпрацю із японсько-американською компанією «Вестінгхауз»; 2. Запроваджувати в ядерній енергетиці технології, які є альтернативні російським і дозволяють обійтися від збагачення урану, на що не має права Україна. Зокрема, найбільш перспективними для України є канадські технології CANDU, які, зокрема, успішно запроваджені в Румунії. Не менш важливим у сфері електроенергетики і теплоенергетики є українські ТЕС і ТЕЦ, які здебільшого проектувалися в часи СРСР і розраховані, принаймні частково, на використання вугілля із шахт Донбасу. Сьогодні, як показує практика, ці ТЕС і ТЕЦ доцільно дообладнати для можливого використання іншого типу вугілля – із Львівсько-Волинського вугільного басейну або подібного зарубіжного. Тоді такі дообладнані станції мали б вибір: є вугілля з Донбасу – добре; нема – додаткові проблеми, але не трагедія і не зупинка ТЕС і ТЕЦ, а перехід на інше вугілля.

Ускладнюють ситуацію такі «радянські» явища, як непрозорість формування тарифів, технологічна залежність, перехресне субсидування тощо.

Звичайно, що для повноцінного вирішення всіх вищезгаданих питань потрібен час (2-3 роки щонайменше) і фінансування. А доки питання ще не вирішено варто негайно здійснити комплекс заходів, спрямованих на «помякшення» потенційних проблем. А це в першу чергу вимагає чіткої інвентаризації потреб і можливостей.

Будь-яке зволікання з реалізацією вищезгаданого є на користь Кремля. Сьогодні – це агресор.

Богдан Соколовский Богдан Соколовский , Экс-уполномоченный Президента Украины по международным вопросам энергетической безопасности Богдан Соколовский
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram