15 квітня на Ярославовому валу у Києві відбулися збори представників громадських організацій та громадських діячів, на яких обговорювалося питання виборів мера столиці та обрання нового складу Київради, а також план дій небайдужих киян у разі, якщо ці вибори не будуть призначені вчасно. На конференцію, у якій взяли участь лідери біля 50 громадських організацій і рухів, були запрошені усі народні депутати, обрані на мажоритарних округах у Києві. Прийшли лише двоє: Володимир Бондаренко та Андрій Іллєнко. Інші депутати, за яких проголосували кияни, запрошення громадських організацій проігнорували.
Чому депутати не прийшли? Бо тема київських виборів їм нецікава? Але ж буквально кілька тижнів тому ці самі народні обранці з елементом і бійками блокували трибуну Верховної Ради, і закликали киян вийти на вулиці з вимогою призначити вибори мера та Київради. То коли вони лицемірили: зараз чи тоді?
Де були народні обранці з київських мажоритарних округів 2 квітня, під час масової акції під Верховною Радою на підтримку київських виборів? А після цього дня? Чому вони не пішли до людей? Чому не проводили зустрічі зі своїми виборцями, роз’яснюючи позицію щодо київських виборів? Під час виборчої кампанії восени 2012 року в них була маса часу та бажання проводити дворові зустрічі та роздавати обіцянки. Куди ж подівся ентузіазм депутатів, обраних киянами, після виборів?
Українці вже втомилися від того, що під час виборів партії нав’язують їм малознайомих кандидатів, у яких після виборів різко падає інтерес до тих, хто віддав за них свої голоси. У жовтні 2012 року Київ вже проголосував за партійні бренди – але після цього більшість з обраних кандидатів-мажоритарників зникла з очей виборців і мало переймається їх справами.
Знаєте, чому мешканці Києва не вийшли на вулиці 2 квітня? Чому не влаштували другий Майдан, борючись за свої права обирати міського голову та місцевих депутатів? Тому що «до революції» їх кликали нинішні депутати, яким кияни більше не довіряють. Кияни у своїй більшості вже розчарувалися у партійних брендах і гаслах, не хочуть виходити на вулицю за покликом лідерів партій.
Саме тому питання проведення київських виборів у найближчі місяці постає у новому світлі. Можливо, для Києва буде навіть краще, щоб жодні вибори не відбулися цього літа.
Опозиційні партії досі офіційно не представили киянам ні єдиного кандидата на посаду мера, ні команду, яка буде балотуватися на виборах у Київраду. Так само не презентована й конкретна програма, з якою збирається йти у київську владу опозиція. Є підозра, що такої програми не існує взагалі.
А напередодні виборів нам запропонують «котів у мішку» під партійними брендами. Мовляв, ви голосуйте, а ми потім розберемося.
Про яку тоді можна говорити відповідальність опозиційних лідерів за своїх кандидатів, за їхні дії та вчинки? Про яку повагу до киян? Нам кажуть: ви вийдіть, ви підтримайте нас, а усі «технічні деталі» ми оголосимо потім. Бо вважають нас за «електорат», а не за думаючих людей.
То чи потрібні нам сьогодні вибори у Києві? А, може, має пройти певний час, щоб лідери опозиційних сил навчились поважати киян та відповідати за свої слова і обіцянки?