Пандемія коронавіруса і цінова війна на ринку нафти призвели ринки традиційної енергетики до затяжної і глибокої кризи. Світовий ринок нафти ніколи в історії не падав так стрімко як зараз, про це заявляє один з головних світових експертів в цій галузі Даніел Єргін, заступник голови дослідницької компанії IHS Markit. Нафтова і газова промисловість, яка забезпечує майже 60% світової енергії, потрапила в подвійну кризу, яку ще на початку цього року можна було б спростовувати, як немислиму. Цінова війна, в якій країни-виробники запекло борються за частку ринку, посилилася більш масштабною кризою через пандемію коронавіруса і того, що, нинішній економічний спад, ймовірно, стане найсильнішим спадом з часів Другої світової війни. Тому результуюче падіння світового попиту на нафту, швидше за все, буде більшим, ніж будь-яке зареєстроване раніше.
Падіння цін почалося на першому етапі спалаху коронавіруса, коли зупинка виробництва в Китаї в січні цього року призвела до падіння світового попиту на нафту в першому кварталі на 6 мільйонів барелів на день. Це був найбільший спад в сучасній історії, набагато сильніший, ніж під час світової економічної кризи 2008-2009 років. Нинішні низькі ціни можуть і далі падати, змушуючи компанії і далі закривати видобувні свердловини і скорочувати інвестиції. В умовах надлишкової пропозиції нафти глобальна інфраструктура нафтогазової промисловості може наразитися на низку руйнівних збоїв.
Наслідки кризи можуть серйозно пошкодити нафтову і газову промисловості США, фінансові ринки і промисловий сектор, який виробляє устаткування для нафтогазової промисловості. Багато робочих місць будуть втрачені, а підприємства закриті, що призведе до скорочення податкових надходжень. «Масштабне зниження цін на обладнання відображає тенденції в енергетичній галузі, оскільки низькі ціни на нафту змушують компанії скорочувати витрати, особливо на нові проекти», - сказав 27 травня Томас Маккартін, старший економіст IHS Markit. Це призвело до зниження попиту на обладнання з боку інженерних, закупівельних і будівельних фірм, які будують інфраструктуру і переробні потужності в енергетичній галузі.
Через обвал цін на нафту IHS Markit вважає, що американські виробники знаходяться в процесі скорочення приблизно ще 1,75 млн. барелів видобутку в день від існуючого рівня видобутку на початку червня - через операційні втрати грошових коштів, відсутність попиту і потужностей для зберігання, а також небажання продавати ресурси за дуже низькими цінами, які встановилися з початку кризи, викликаної пандемією коронавіруса.
Незважаючи на те, що IHS Markit прогнозує повернення більшості скорочених обсягів восени 2020 року, близько третини обсягів (близько 0,55 млн. барелів на добу) залишаться поза ринком в довгостроковій перспективі - або, принаймні, до тих пір, поки ціни нафти сорту WTI не перевищать 50 дол. за барель і протримаються на такому рівні тривалий час.
Страх на ринку нафти, характерний для березня, і екстремальний ціновий тиск в квітні, змусили виробників по всій Північній Америці вжити безпрецедентних дій. Навіть величезна мережа сховищ США і пов'язана з нею інфраструктура не були достатнім буфером для кризи такого масштабу.
Наслідки можуть бути руйнівними і для країн, що розвиваються, в тому числі для України, яка має вразливу систему охорони здоров’я і держбюджет, що сильно залежить від доходів, які генерує і перераховує держкомпанія «Нафтогаз України» (а також держкомпанія «Укргазвидобування»).
На додаток до неприємностей, викликаних пандемією коронавіруса, на світову нафтогазову галузь навалилася нова напасть. Після доповіді «Грінпіс», в якій організація заявила, що підвищення середньої температури планети на 2 градуси за Цельсієм викликано видобуванням корисних копалин, Google заявила, про своє небажання робити програмне забезпечення для нафтогазової галузі.
Дані події цілком можуть стати тим остаточним поштовхом («точкою перелому») до переходу світової енергогалузі до альтернативної енергетики, суть якої найкраще виклав американський економіст Джеремі Ріфкін в книзі «Третя промислова революція» (відразу скажу, що мова йде про куди більш масштабні явища, ніж просто розвиток поновлюваних джерел енергії). У світі повинен бути здійснений перехід до нової енергетичної моделі. Якщо в даний час енергію приватному сектору і промисловості постачають комунальні підприємства, що працюють переважно на джерелах енергії з корисних копалин (чи викопної енергії), то основою генерації енергії в майбутньому, на думку Ріфкіна, повинні стати приватні домогосподарства. Його схема виглядає так:
1. Перехід на поновлювані джерела енергії.
2. Перетворення всіх будівель на кожному континенті в міні-електростанції, що виробляють енергію в місці її споживання (батареї, що використовують енергію сонця, вітру, вторинної сировини).
3. Використання водневої і інших технологій в кожному будинку для акумулювання періодично генеруємої енергії.
4. Використання інтернет-технологій для перетворення енергосистеми кожного континенту в інтелектуальну електромережу, що забезпечує розподіл енергії, подібно розподілу інформації в інтернеті (мільйони будинків, що генерують невеликі кількості енергії, можуть віддавати надлишки в електромережу та ділитися ними з іншими континентальними споживачами).
5. Переклад автомобільного парку на електромобілі з підзарядкою від мережі або автомобілі на паливних елементах, які зможуть отримувати енергію від інтелектуальної континентальної електромережі і віддавати надлишки в мережу.
Як бачимо, і це важливо, енергетична мережа стане і покупцем надлишків енергії, виробленої приватними домогосподарствами, і її продавцем. Після переходу енергетики до такої форми дні «викопної енергетики» поступово добіжать кінця.
Ось тут нам і необхідно залучити вчених НАНУ до розробки абсолютно нової моделі забезпечення української економіки і домогосподарств енергією. Років 10 уже минуло, як нафтовий концерн ВР (British Petroleum) просить переводити абревіатуру ВР, як Beyond Petroleum (після нафти). Мабуть ця пора настала.
А як же Енергостратегія України до 2035 року, запитає читач? По-перше, самі автори цього документа вже не раз заявляли, що вона потребує доопрацювання. Що зовсім не вказує на слабкість документа - просто за минулі з моменту прийняття стратегії три роки дуже багато чого змінилося. По-друге, участь НАНУ в розробці Енергостратегії була слабкою. Це не докір авторам Енергостратегії, це камінчик в город НАНУ. По-третє, енергетична доктрина - документ більш високого порядку, ніж стратегія. На відміну від Енергостратегії-2035, вона повинна відображати не тільки тенденції розвитку енергосектора, але в першу чергу найважливіші макротенденції і крос-ефекти для всієї економіки України (наприклад ті, які я навів вище на базі праці Ріфкіна «Третя промислова революція»).
Я впевнений, що така масштабна світова економічна і гуманітарна криза, яка розгортається на наших очах, є чудовою можливістю для нашої академічної науки проявити свою силу, і показати, що багато з викликів, які стоять перед українським суспільством можна вирішити, не тільки копіюючи чужі управлінські моделі, що не завжди годяться для нашої економіки, а й створюючи свої. І не тільки можливістю, а й маркером для НАНУ на професійну відповідність викликам часу. Нам треба мислити глобально, а діяти локально. У новій енергетиці необхідно керуватися глобальними технологічними трендами.
Ми повинні створити свою унікальну структуру енергосектору, де знайдуть собі місце і атомна енергетика, і згасаюча енергетика вуглеводнів, і зростаюча альтернативна енергетика, яка на наших очах перестає бути альтернативною, і дуже ймовірно, стає основною в світі. А найголовніше, мережева модель організації енергетики може змінити всю економіку України.
Україні пора «встати на свої ноги» в національній енергетиці, а не бути чиїмось енергетичним «додатком», як ми й були всі роки нашої незалежності. Почавши ці дуже необхідні зміни, ми зможемо вже в середньостроковій перспективі в національній енергетиці стати однією з провідних в світі країн, які вирішили питання з самозабезпеченням енергією. Тим більше, що технологічна можливість і зовнішні умови, які підштовхують нас до такого поводження, сьогодні в наявності. Необхідно мати волю до таких змін і відповідну наукову базу. І ключову роль в цьому процесі мають відіграти вчені НАНУ.