Ескіз костюму Графа Альмавіви до вистави „Весілля Фігаро” П.Бомарше. Київський театр комедії О.Смирнова.1920 р.
Паризькі рецензенти відзначають яскраві декоративні полотна Меллера. На початку київського періоду він був захоплений кубофутуризмом – ескізи костюмів до балетів студії Броніслави Ніжинської («Маски» Ф. Шопена, «Місто» С. Прокоф’єва) стали класикою авангардного мистецтва.
Ескіз костюму до балету "Маска" Ф.Шопена.
І найважливіший етап у творчості Меллера – робота в театрі «Березіль»(1922-1933), співтворення разом із Лесем Курбасом нового європейського театру. В «Березолі» художник працював над виставами «Газ» Г.Кайзера, «Джиммі Хіггінз» Е.Синклера, «Секретар профспілки» Л.Скотта, «Диктатура» І.Микитенка, «97» М.Куліша, «Хазяїн» І.Карпенка-Карого, він першим в українському театрі застосував принципи конструктивізму для організації сценічного простору. Він максимально сильно використовував знак, символ в костюмах та сценографії, лаконізм і функціоналізм його декорацій перегукувався з найновішими європейськими тенденціями.
Фото з вистави "Газ". Театр "Березіль". 1923.
Меллер писав: «Театральний художник повинен бути широко освіченим майстром. Він не може обмежувати свої знання ремеслом театрального декоратора, а повинен знати пластичне мистецтво у всьому його об’ємі, щоб не обмежувати своє знання приблизною ілюстрацією місця дії, але вміти творчо, у всеозброєнні знань, високоякісно втілити в театрі найскладніші завдання драматургічного твору». Ця універсальність, володіння різними техніками, стилями, прийомами, очевидно, й допомогла Меллеру вбудуватися в рамки класичної театральної сценографії, коли влада почала закручувати гайки в художній царині, і вижити. Він працював головним художником театру Музичної Комедії у Києві (1948–1953) та головним художником театру ім. Івана Франка (1953–1959).
Був одружений з художницею Ніною Генке-Меллер.