Нагадаємо, спершу мова йшла про зупинення зростання розміру платежів за житлово-комунальні послуги та тарифів на природний газ. Для цього навіть було організовано спеціальну нараду, яка, втім, не напрацювала жодних дієвих алгоритмів.
У той же час, неможливість реалізації цієї обіцянки для фахівців була очевидною, але вона щонайменше протирічила основному пріоритету, визначеному для діяльності Уряду, а саме: поновленню співпраці з Міжнародним валютним фондом.
Судіть самі. Голова президентської адміністрації оприлюднює в соцмережах чотири блоки цілей, серед яких на другому місці визначає: «Невідкладні законопроекти на перші два місяці та до кінця 2016 року. 24 важливих проектів законів треба прийняти вже до кінця травня, бо від цього залежить, чи отримає Україна $ 1,7 млрд від МВФ, 705 млн євро від ЕС та додаткові $ 1 млрд пiд гарантії уряду США. Загалом до кінця року в рамках співпраці з МВФ та ЄС має бути розроблено та прийнято парламентом ще 129 законів, значна частина яких – пряма відповідальність Кабміну».
Заступник голови Адміністрації президента України Дмитро Шимків на брифінгу за підсумками засідання Національної ради реформ говорить: «Що стосується МВФ: нам необхідно ухвалити 19 законопроектів. Їх ухвалення відкриває отримання чергового траншу від фонду в сумі $ 1,7 млрд, а також додаткових гарантій уряду США ще на $ 1 млрд. Що стосується співпраці з ЄС, то на кону EUR 105 млн у рамках третього траншу макрофінансової допомоги. Для цього необхідно ухвалити п’ять законопроектів. Усі ці 24 законопроекти мають бути ухвалені до кінця травня».
За таких умов, коли фінанси є основною мотивацією структурних перетворень у країні, завіряння та обіцянки, оголошені на хвилі ейфорії призначень, просто необхідно не приймати близько до душі. Загалом і вибір як такий не стоїть – інакше справді можна було б намагатися будувати діалог із міжнародними донорами про необхідність перегляду строків підвищення платежів для населення, але той, хто просить, не перебуває в становищі, за якого може рівноправно вести діалог – він тільки погоджується на умови. Втім, у це становище ми загнали себе самі, а зараз збираємо урожай наслідків. Більше того, піврічна парламентсько-урядова криза не залишає часу на роздуми та тільки додала проблем, які потребують вирішення.
Міністр іноземних справ Франції Жан-Марк Еро нагадав цього тижня не тільки про необхідність вирішення економічних питань реформування, але й про виконання Україною своєї геополітичної ролі: «Щодо російської влади, то ми вважаємо, що вона може зробити так, щоб сепаратисти на Донбасі реально дотримувалися припинення вогню. Це цілком можливо. Ми вже бачили це минулої осені. Тобто ми можемо просуватися дуже швидко, і водночас вже є новий уряд у Києві. Йому потрібно дотримуватися взятих зобов'язань і запустити реформи, зокрема прописати в Конституції спеціальний статус для Донбасу та організувати виборчу систему, яка дозволить провести вибори. Саме для цього умови безпеки мають бути дотримані, мають відбутися додаткові зустрічі. Я сподіваюся, що ми зможемо просуватися швидко, і є бажання отримати результат до кінця першого півріччя 2016 року».
Цими словами посилається чіткий сигнал, що на фоні радощів від формування нових коаліцій та Уряду потреба у вирішенні парламентської кризи не зникла. Добирати голоси для Конституційних змін необхідно, причому є й чітко визначені строки – до кінця першого півріччя.
Те, що ці строки співпадають з датою можливого отримання траншу від МВФ, вважатимемо звичайним збігом обставин, але не забуватимемо про це.
Колишній посол США в Україні Стівен Пайфер у ході 9-го Київського форуму з питань безпеки теж посилав недвозначні сигнали нашим політикам: «Є ймовірність того, що на Заході знову почнеться втома від України. Протягом декількох останніх місяців домінує одне сприйняття ситуації – Україна загрузла в політичній кризі. Тепер ви маєте новий Уряд, і буде дуже добре, якщо він швидко перейде до реформ. Але якщо в Україні буде повільний темп реформ, в якийсь момент на Заході почнуть запитувати себе – чи може ця країна вирішити свої проблеми? Ще раз, те, що мене турбує: це відсутність більшого прогресу в реформах, особливо в боротьбі з корупцією в Україні. Люди можуть почати сумніватися, чи варто постійно підштовхувати Україну до реформ. І я думаю, що така ситуація буде поганою для політики Заходу. Проте це буде дуже погано і для України».
Не те, щоб такі меседжі переконали наших політиків у невідворотності дотримання курсу реформ: не будьмо наївними, вони ці послання чують на зустрічах без преси щодня, просто в силу того, щоб не повторювати помилок попереднього Уряду, вирішили хоч частково зменшити обсяг фальші в публічних виступах. Так, вже в середу прем'єр-міністр Володимир Гройсман зазначив, що «з МВФ є угода, яка підписана. Воно передбачає низку завдань, які треба виконати. Уряд сумлінно виконає ці завдання та зобов'язання, які були взяті». При цьому, уточнює, що план взаємодії з МВФ – це не «план МВФ», це «український план». І того ж дня говорить, що «низькі чи економічно не обґрунтовані тарифи – це поле для жорсткої корупції. Це десятки-сотні мільярдів, які заробили різні люди на цих справах. Коли газ для однієї категорії коштує 3 тисячі, а для іншої – 7, то я вас хочу запевнити, що списують по 3 тисячі для населення, а продають нелегально по 7. Заробляють колосальні мільярди. Є зобов'язання, які підписані українською стороною про те, що тарифи на газ будуть 100 % відповідати вартості. Іншого шляху просто немає».
Стосовно власне реформ, які стоять на порядку денному, – це реформа державної служби під всезагальним знаменом «антикорупційна», яка сьогодні як ніколи стосується органів прокуратури України; судова реформа; перетворення ДФС з виокремленням митниці та розподілом функцій податкової міліції та інспекції, відтермінована реформа податкового законодавства та, як наслідок, реформа бюджетного законодавства, закладання трирічного бюджетного планування, прийняття законопроекту про національного регулятора тарифоутворення, дерегуляція, децентралізація. Крім того, має бути прийнято закони про страхування, фінансову реструктуризацію, реструктуризацію кредитних зобов’язань фізичних осіб за іпотечними валютними кредитами. Також в очікуванні – реформа сектору корпоративного управління та обігу цінних паперів із метою розвитку фондового ринку, пенсійна реформа, реформа трудового законодавства. Цей список можна продовжувати – перелічено тільки найбільш відомі та ті, які перебувають на слуху.
Непогано висловився щодо стану реформ в енергетичній сфері Янез Копач, голова секретаріату Європейського енергетичного співтовариства: «Газова реформа була історією успіху, і принесла, переважно, хороші новини. Реформи на ринку електроенергетики були обнадійливими, але, на жаль, ні до чого не призвели. Бо законопроект, вже поданий до парламенту, – відкликали й відучора його більше не розглядають. У галузі енергоефективності, що є третьою важливою складовою, справи нижче критики. Ми підготували усі законопроекти, все готове, але немає політичної волі, щоби проштовхнути їх, – ані в уряді, ані у парламенті. І це з енергоефективністю, яка, здавалося б, є найменш суперечливою реформою. Це дивно, мені важко це зрозуміти.
Останні події, коли міністерство енергетики і менеджмент “Нафтогазу” не могли дійти згоди щодо жодного пункту стосовно реструктуризації, не є добрими. Україна схвалила закон про ринок газу, і близько 25 підзаконних актів, шість з яких явно не відповідають Третьому енергопакету.
Ми надіслали юридичну оцінку НКРЕКП панові Вовку, зауваживши, що саме не відповідає третьому Енергопакету. Ми очікуємо, що регулятор внесе виправлення у законодавчі акти. Але поки що цього не сталося, і я не знаю, що відбувається. Це перше.
Друге – це реструктуризація “Нафтогазу”, яку мали завершити до 1 липня цього року. Зараз це видається теоретично неможливим. І це є дуже поганим сигналом – для МВФ, Світового банку, Європейського Союзу, для всієї міжнародної спільноти. Шкода. Тому що такі погані сигнали – найгірше, що може відбуватися з Україною, бо це дає додаткові аргументи тим, хто підтримує Північний потік. Вони кажуть: "Дивіться, Україна не дотримується Третього енергопакету, вона не є надійним партнером, давайте збудуємо Північний потік-2».
У сегменті ринку енергетичних ресурсів цього тижня НАК «Нафтогаз України» зробив певні кроки для розширення власної бізнес-моделі, подавши до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України чотири інвестиційні пропозиції в рамках кредитної лінії Держбанку розвитку КНР обсягом $ 3,65 млрд.
«Найбільший обсяг інвестицій "Нафтогаз" запропонував спрямувати на модернізацію систем індивідуального опалення в приватних будинках малозабезпечених споживачів (прогнозна сума кредитних коштів близько 1,7 млрд дол.); два проекти з будівництва теплоелектростанцій у Києві та Львівській області, метою яких є зменшення споживання імпортованого газу (прогнозна сума кредитних коштів близько 1,3 млрд дол); 400 млн дол. у закупівлю бурового та допоміжного обладнання для збільшення видобутку газу ПАТ “Укргазвидобування”.
Кредитна угода з Державним банком розвитку КНР є наразі найбільшим потенційним джерелом фінансування проектів з енергоефективності та зменшення споживання імпортованих енергоресурсів. Строк подання заявок "Нафтогазом" до китайського банку закінчується 24 червня 2016 року, а вибірка коштів хоча б по одному проекту повинна розпочатися не пізніше 25 грудня поточного року».
Тому, щоб не проґавити й ці інвестиційні можливості, міністерству необхідно терміново їх розглянути. Це важливо з точки зору майбутнього. Саме в розрізі інвестиційної політики щодо інституційного інвестора. Це дасть можливість за умови якісної реалізації розцінювати Україну як належного партнера, буде позитивним сигналом для енергетичного співтовариства.
Призначення осіб на посади в Уряд абсолютно не означає, що Україна стала на висхідний шлях, оскільки для реалізації цих перетворень потрібен парламент, де голосування більшості забезпечується не голосами коаліції, а тими фракціями, які до неї не входять. Тому, можливо, Президент і запрошує на перемовини пана Садового, а той прихоплює з собою голову фракції «Самопоміч», заявляючи, що бачить їх у коаліції, забуваючи при цьому, що Уряд він формував на двох із Арсенами.
Показовим буде пленарний тиждень, на якому розглядатимуться ці законопроекти, але відбудеться це, ймовірно, вже після Великодніх і травневих свят. Результати голосувань будуть індикатором того, чи віднайдено консенсус у спільному прагненні до існування України, чи країна залишається в політико-корупційній прірві.
Окрему думку хочеться висловити стосовно теми, яке заслуговує на перше місце серед інфоприводів поточного тижня, а саме: вирішення питання з очільником Генеральної прокуратури України.
Намагатимусь бути об’єктивним у висвітленні цього питання, упускаючи політичну складову та особисте ставлення як до органу, так і до високих моральних якостей кандидата (сподіватимемось, що й правоохоронці ФРН теж мають коротку пам’ять).
Тому в першу чергу окреслю роль органів прокуратури, визначену Конституцією України.
Стаття 121 Основного закону визначає такі функції органів прокуратури: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
У кожній із зазначених функцій неспроста міститься слово, в тій чи іншій мірі пов’язане з поняттями «право», «закон». Більше того, норми Конституції сформовані таким чином, що покладають на органи прокуратури функції, пов’язані не лише з теоретичною обізнаністю в матеріальних нормах, але й практикою їх застосування, оскільки для реалізації кожної з цих функцій потрібен досвід.
Не можна наглядати чи здійснювати процесуальне керівництво, не розуміючи та не знаючи на практиці, як працює безпосередній об’єкт нагляду.
Інакше ситуація буде подібна до такої: викладач вищого навчального закладу, який чудово володіє теоретичною частиною предмета, не може пояснити студенту, що та як йому робити на практиці, оскільки цей викладач немає цього практичного досвіду, сам ніколи не брав участі в судовому розгляді, який не завжди відбувається так, як у нас демонструють на телеекрані.
Погоджуюсь з тими, хто гнобить систему органів прокуратури, атрофовану та архаїзовану за часів злочинної влади, в якій орган, покликаний забезпечувати стан законності, перетворився на засіб зведення рахунків та виконання політично та економічно мотивованих замовлень. Ця система справді потребувала докорінних змін.
Однак, будьмо справедливими та об’єктивними в судженнях: що можна вважати причинами такої деградації? Можливо, раніше це мало місце в тому числі через те, що очолював ГПУ родич тодішнього Президента, людина, якій гарант довіряв та яка була, що називається «своєю»? Невже українці думають, що рядовий працівник самостійно міг прийняти рішення про початок того чи іншого кримінального переслідування, перевірки, яка в подальшому отримувала в суспільстві характеристику «замовного»? Звісно, це не так. Відповідні завдання давалися зверху, по ланцюгу керівної вертикалі. Тому народна мудрість про те, що «риба гниє з голови» в цьому випадку більш, ніж актуальна.
Розглянемо подальшу історію розвитку органів прокуратури. Спочатку цією «головою», після Революції гідності, призначено людину, яка мала віддалене уявлення стосовно того, чим займається. Професійність цієї людини щонайменше була низькою, якщо не сказати незадовільною, а функції безпосереднього робочого керівництва перебрали на себе заступники. Цей етап завершився швидко – на зміну йому прийшла начебто людина з правоохоронної сфери, але ментально дещо інша. Ті, хто має практичний досвід роботи та юридичну освіту, знають та розуміють різницю в підготовці працівників для різних правоохоронних органів. Юридичні школи провідних інститутів України та світу не випадково диференціюють навчальні процеси для працівників органів внутрішніх справ, служб безпеки, прокуратури та, припустімо, юристів- міжнародників, що пов’язано насамперед із функціями, які в подальшому виконуватимуть ці люди. Потім практична діяльність цю диференціацію тільки посилює, й одні й ті ж явища по-різному сприймаються представниками тих чи інших професій. Для того щоб не зупинятися на цих питаннях глибше, зазначу, що досвід вихідця з МВС на чолі органу, який колись здійснював за ним нагляд, також не можна назвати успішним.
Згодом реформувати прокуратуру та покращувати її імідж в очах громадськості запропонували людині, яка апріорі цього робити не могла, оскільки належала до зовсім іншого покоління. Втім, у цієї людини, як і у випадку з генеральним прокурором часів періоду правління «попереднього президента», був беззаперечний плюс (фактично єдиний) – він «свій», тобто той, хто виконуватиме без запитань визначені завдання. Результат для суспільства очевидний – це й провал конкурсів, і гучні політично-мотивовані кримінальні провадження, і відверта вимога західних партнерів про його відставку тощо.
Що ж відбувається сьогодні?
Насправді процес, який відбувається, чітко дозволяє перевести посаду Генерального прокурора з розряду формально політично незаангажованої у виключно політичну.
Для цього готові пожертвувати вимогами щодо обов’язкової юридичної освіти кандидата, замінивши її, начебто, але тільки на перший погляд синонімічним чи суміжним кваліфікаційним критерієм, а саме: стажем роботи у сфері нормотворчості.
Єдиним законодавчим органом в Україні, який формує стаж роботи у сфері нормотворчості, є Верховна рада України. Отже, доданий кваліфікаційний критерій дозволить бути призначеним Генеральним прокурором України виключно колишнім та чинним народним депутатам.
Враховуючи те, що вкрай незначна кількість депутатів, яких, мабуть, можна перерахувати на пальцях однієї руки, за увесь період існування незалежної України не входили до тієї чи іншої фракції в парламенті, кандидатом на посаду незалежного генерального прокурора призначатимуть людину, яка має ті чи інші політичні погляди, є прихильником політичної партії, що за своєю суттю вже протирічить законодавчим вимогам до працівників прокуратури.
Вже навіть не говорячи про те, що для призначення особи фактично прогинають Закон, за дотриманням якого ця особа має в майбутньому наглядати.
Таким чином, тенденції, які на сьогодні мають місце довкола цієї теми, фактично переводять у публічну сферу та на рівні закону закріплюють посаду очільника генеральної прокуратури як політичну, і це ще більше погіршує й без того плачевний стан цього відомства та ставлення до нього, оскільки ця особа не просто виконуватиме політично-мотивовані негласні доручення, а робитиме це непрофесійно, надаючи своїм підлеглим вказівки, які часто виходитимуть за межі правового поля, про яке така особа знає віддалено, однак при цьому амбітно вказуватиме, що вона ці закони писала.
Чи призведуть такі зміни до покращення роботи органів прокуратури, чи знімуть вони існуючу суспільну напругу? Складається враження, що на це ставка не робиться, такої мети перед собою ніхто не ставить.
Чи не краще взагалі відмовитися від алгоритму призначення Генерального прокурора України Верховною Радою України за поданням Президента України? Натомість запровадити механізм виборності Генерального прокурора або принаймні на початковому етапі призначення його за поданням конкурсної комісії.
Насправді такий механізм був би передовим та дієвим, відповідав би міжнародній практиці, але цього не відбудеться саме з причин, які в тому числі породили саму проблему довіри до правоохоронних органів: бажання в очільника держави (і в цьому випадку мова не про нинішнього чи колишнього) мати під руками засіб — «ціпок». І при такому державницькому підході ми ніколи не досягнемо того стану, за якого громадськість довірятиме та поважатиме правоохоронні органи, оскільки ті чи інші їх дії можна буде трактувати як виконання політичного замовлення.
До власних думок з цього приводу додам тільки слова глави Консультативної місії ЄС з реформування цивільного сектора безпеки (КМЄС) Кястутіса Ланчінскаса: «Генеральним прокурором, так само як і місцевими прокурорами, повинні стати гідні люди, шановані в суспільстві, здатні встояти перед будь-яким тиском. Моя особиста думка, що це має бути професіонал, який розуміє, що таке правоохоронні органи. Чи є він колишнім прокурором – це вже інше питання, це не обов'язкова вимога. Але він повинен розуміти правоохоронну систему, те, чим займаються органи, їхню роль. І насамперед – мати авторитет і в прокуратурі, і в суспільстві. Якщо біолог чи ботанік прийде керувати поліцією – це точно не спрацює».
На запитання щодо його ставлення до суспільних закликів вигнати всіх і створити нову прокуратуру, Ланчінскас відповів: «Тоді треба казати так: ось беремо державу, знищуємо все, привозимо сюди нове суспільство, і тоді це нове суспільство будує все заново. Як ви розумієте, це неможливо. В Україні живуть люди зі своїми традиціями і менталітетом. Я впевнений: якщо зараз створити структуру "з нуля", то там опиняться такі ж люди. Суспільство має змінюватись! А прокурори, поліцейські, політики – продукт цього ж суспільства».
Тим часом, доки інші перетворення нас з Вами тільки очікують та анонсуються, процес, який умисно затягувався увесь минулий рік, ймовірно, має шанси бути реалізованим цього літа – мова йде про приватизацію.
Так, цього тижня Міністр інфраструктури Володимир Омелян у своїй доповіді під час організованої Американською торговельною палатою в Україні дискусійної панелі «Приватизація: Перспективи інвестицій для України» назвав приватизацію одним із пріоритетних напрямів роботи поряд з боротьбою з корупцією та продовженням процесу корпоратизації «Укрзалізниці». Більше того, планується, що у відомстві буде окремий заступник міністра, який відповідатиме за питання приватизації.
Фонд державного майна розраховує в жовтні 2016 року виставити на продаж на фондових біржах 25 % акцій енергогенеруючих компаній «ДТЕК Західенерго», «ДТЕК Дніпроенерго», «ДТЕК Дніпрообленерго» та «Київенерго», «Сумихімпром».
А найближчою буде приватизацією ПАТ «Одеський припортовий завод», якою цікавляться п'ять великих інвесторів. Конкурс планується оголосити наприкінці травня поточного року і відбудеться він наприкінці червня, аби вже наприкінці липня операція з продажу 99,6 % акцій ОПЗ була закрита.
Держава розраховує виручити за підприємство не менше $ 600 млн, а стартову вартість буде оголошено наприкінці квітня. При цьому на технічну підготовку до приватизації Фонд державного майна витратив майже $ 1 млн.
Циклічність повторення одних і тих же новин вже починає мозолити очі – про приватизацію ОПЗ ми чули влітку, восени, взимку, тепер уже навесні цього року. Дізналися, що вже мова йде не про 20 млрд грн виручки, а про $ 600 млн; витрати на підготовку вже склали 25 млн грн; а в міністра інфраструктури буде заступник з питань приватизації. Ось і всі реформи: продаж, продаж і ще раз продаж.