Реформа чи порушення прав людини?
В Україні створено небезпечний прецедент, коли в порушення норм Конституції окрема система державних органів – прокуратура – створює для себе особливі умови поводження із працівниками, спираючись на необхідність швидкої зміни людей, підвищення довіри до прокуратури та інші реформаторські цілі та ідеали. Верховна Рада ухвалила поправки до низки «профільних» законів, які суттєво спрощують процедури звільнення порівняно із порядком, прописаним в Кодексі законів про працю.
Оскільки звільнити за «спецзаконом» стало набагато простіше, ніж це передбачено в КЗпП, то це – пряме порушення ст. 22 Конституції про неможливість звуження уже наявних прав громадян під час ухвалення нових законів. Більше того, це також порушення ст. 43 Основного закону – право кожного на працю і захист від незаконного звільнення.
Такий «вільний» підхід до організації роботи в окремо взятому відомстві – річ цілком немислима на заході, адже там прокуратура – це передусім незалежність від зовнішніх впливів (а спецзакон про звільнення – це і є такий вплив). Відповідно, тотальних кадрових чисток там не проводять.
Масові ж звільнення прокурорів, які пройшли в минулому році під час «реорганізації» Генпрокуратури на Офіс Генерального прокурора, сьогодні відгукуються численними позовами звільнених, які будуть посилатися, серед іншого, і на порушення конституційних прав, і на порушення процедур навіть прописаних у новому законі.
У більшості випадків публічною причиною звільнення називали небажання проходити атестацію, неподання документів її проходження, неподання заяв про переведення до Офісу Генерального прокурора.
Хоча неформально і у політичних колах, і у прокурорському середовищі говорилось про звільнення передусім «неугодних», і вже тільки після того – «корупціонерів», які дискредитують службу, підвищення довіри та інші важливі для суспільства речі.
Проте судячи із позовів, направлених до Окружного адміністративного суду міста Києва, із текстами низки з яких вдалось ознайомитися авторові, мотиваційна частина рішень про звільнення була далеко не досконалою з юридичної точки зору. Приміром, написані в довільній формі заяви про переатестацію і переведення до нового Офісу просто не приймались і прокурорів таким чином штучно «відсіювали».
Але є і більш глобальні системні порушення, спільні для всіх.
Ключові процедурні порушення
Справа в тому, що для наявності законних підстав для звільнення прокурора з посади навіть відповідно до нового закону про прокуратуру, необхідна одночасна наявність одразу двох обставин:
1) ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури;
2) неподання прокурором у встановлений строк заяви про переведення до відповідного органу прокуратури та про намір у зв’язку із цим пройти атестацію.
При цьому, дію ст. 60 Закону «Про прокуратуру», яка передбачає порядок звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, взагалі зупинено до 1 вересня 2021 року. Тобто замість спеціальної «прокурорської» норми, при звільненні через ліквідацію чи реорганізацію потрібно було керуватися Кодексом законів про працю (яким би архаїчним він не вважався – це поки що діючий нормативний акт).
А позиція КЗпП проста: якщо підприємству чи установу реорганізують шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення тощо – то дія трудового договору працівника продовжується. Його припинення можливе виключно через скорочення штату, про яке потрібно було оголосити за 2 місяці. З огляду на те, що такого оголошення не було – формально скорочення не відбувалось. Так само, до речі, не відбулося і реорганізації в тому вигляді, як вона передбачена Цивільним кодексом – із відповідним записом у Єдиному реєстрі підприємств і організацій. Натомість за тим же кодом ЄДРПОУ просто з’явилась нова назва – Офіс Генпрокурора.
Немає – принаймні, невідомо публічно – про будь-який розпорядчий акт ГПУ щодо ліквідації чи реорганізації даного органу публічного права. За даними автора і самих прокурорів – такий акт відсутній. Немає і наказів про скорочення структури і штатної чисельності ГПУ у зв’язку зі зменшенням кількості прокурорів. Низка працівників були звільнені під час відпустки, лікарняного чи відрядження, що взагалі недопустимо, якою б «революційною / реформаторською доцільністю» не виправдовувалось.
Чи підірве це легітимність реформи?
У адвокатському середовищі вже давно дійшли висновку, що норми «прокурорської» реформи, зокрема, у частині звільнень «старих» прокурорів, порушують принцип верховенства права та правової визначеності, принципи і зобов’язання, взяті Україною перед міжнародною спільнотою, зокрема принципи і цінності проголошені Венеційською комісією. Однак чи можна ставити питання про легітимність Офісу Генерального прокурора?
З одного боку, відповідь на нього можна буде дати, щойно Європейський суд з прав людини почне приймати до розгляду відповідні звернення звільнених українських прокурорів (в разі, якщо національні способи засоби порушеного права будуть вичерпані або виявляться недієвими). Якщо суд зафіксує порушення при переформатуванні ГПУ, які призвели до порушень верховенства права і прав людини – Україна вимушена буде виконувати ці рішення і одним з кроків може стати деконструкція Офісу ГП.
Другий – і набагато більш жорсткий варіант – це використання юридичної прогалини у політичних цілях. Адже ніщо не заважає визнати процедуру реорганізації ГП незаконною – для цього потрібна лише політична воля (і не обов’язково перших осіб). При цьому блокування роботи може відбутися у найвідповідальніший момент.
***
Чи виправдані ці ризики? Адже суспільна довіра вибудовується не стільки на основі добре підібраних кадрів, скільки на основі ефективної роботи і результатів. І звичайно, співробітникам жодного рівня не варто організовувати і брати участь в корупційних скандалах. А також – не допускати процедурних порушень при звільненнях. Які в кращому випадку закінчуються штрафом / компенсацією, а в гіршому – позовами до міжнародних судів і подальшими виплатами з бюджету.