Мартин Якуб у своєму дебютному романі "Мертві моделі" показав своє бачення. Його герой Макс Ґедзь — не відповідає жодній з вищенаведених характеристик.
Життя Макса складне, а погляди на світ неоднозначні. Ветеран, колишній слідчий горлівської міліції, колишній сепаратист, що змінив свої переконання.
Після завершення служби через інвалідність подався до Києва, шукаючи кращої долі. Але виявився нікому не потрібним, тому його життя триває в досить нудній роботі в будці біля шлагбауму одного з київських офісних центрів.
Аж раптом йому на голову звалюється дзвоник з пропозицією попрацювати приватним детективом та знайти зниклу дівчину.
Ґедзь — не супермен, не супермозок. Він звичайна людина. Подекуди він показує свою побутову шляхетність, а де навпаки валиться в своє мрачне ментівське минуле з запоями і катуваннями. Він не пристосувався до реальності, що змінилася. Він, певно, вважає, що у нього досі є влада, табельна зброя, врешті-решт, права рука, яку він втратив в АТО.
Його розслідування проходить не за класичною схемою. У нього немає мотивації. У нього немає жалю до дівчат-моделей, які починають безслідно зникати на київських вулицях. Усе, що він робить, не наближає його до розкриття справи. Він і взявся за цю справу з єдиної причини — замовник видав йому частину грошей наперед.
Ґедзь не той герой, якому співчуваєш, і тим більше не той, на кого хочеться рівнятися. Єдине питання, яке виникає під час прочитання початку книги: "Навіщо взагалі він живе?"
Але цю книгу не дарма високо оцінили критики. Літературознавець Ростислав Семків вважає, що Якуб перегортає нову сторінку в історії українського детективу. Автор знаходить найбільш дієвий у цьому випадку підхід, він б’є по найболючішому, по єдиній людині, яку Ґедзь любить.
Але чи зможе Ґедзь мобілізуватися і врятувати дівчину? Чи зможе перемогти ворога, що сильніший за нього самого? І чи зможе він перемогти власних демонів? На це питання відповість вже сам роман "Мертві моделі".