Повернення до класики. Яке тактичне рішення Мальдери стало ключовим?
Тільки лінивий не наголошував перед грою на тому, що збірна України через травми втратила багатьох футболістів, які, будь вони здорові, стали б у пригоді в матчі проти Угорщини. Але факт залишався фактом: довелося адаптуватися.
Андреа Мальдера вирішив ризикнути. З перших хвилин у складі збірної України на полі з’явилося одразу двоє форвардів – Владислав Ванат і Данило Сікан. Це означало, що команда гратиме за класичною схемою 4-4-2, яку нині рідко використовують як базову. У 1990-х і на початку 2000-х саме ця формація була однією з найпоширеніших, доки її не потіснили 4-2-3-1 та 4-3-3.
«Ми розпочали матч із двома нападниками, бо знали, що можемо атакувати в глибину. В деяких ситуаціях нам це добре вдавалось», – пояснив свій вибір після гри Мальдера.
У випадку України таке рішення дало змогу не лише нав’язати боротьбу попереду завдяки двом номінальним форвардам, а й за потреби цими ж футболістами заповнювати центр поля, де під час захисних дій було аж п’ятеро українців. І Ванат, і Сікан періодично відтягувалися назад, щоб допомогти партнерам у пресингу й створити більшість у відборі. Це було ключовим з огляду на те, що саме в центрі поля грає головний актив Угорщини (як виявилося згодом, ще й головний провокатор) – Домінік Собослаї.
Він виконував роль диригента, тож від його нейтралізації залежало багато. Хоч форварди й старалися допомагати, основним це завдання було для Володимира Бражка й Олега Очеретька. Зауважимо, що першому не вдалося потрапити в ритм гри: він мав проблеми в протистоянні з візаві, уже на 21-й хвилині отримав жовту картку, тож у перерві Мальдера, не бажаючи ризикувати, замінив його на Єгора Назарину. А от другий, як за книжкою, виконав величезний обсяг роботи в центрі поля, ставши фактично двигуном команди.
Поки центральні півзахисники в’язали суперників по руках і ногах, вінгери українців – Віктор Циганков і Георгій Судаков – намагалися просувати м’яч уперед за першої ж можливості. Коли вони йшли занадто високо до воріт суперників, оголюючи зони позаду, за спину висувалися флангові захисники – Віталій Миколенко та Ілля Крупський. Футболіст «Харкова» взагалі дебютував за національну команду в матчі з Угорщиною. Вони шукали форвардів, особливо Данила Сікана, який і став героєм матчу. Чим не голлівудська історія з огляду на шлях гравця, підзабутого в Україні?
Становлення нової ударної сили збірної України
25-річний футболіст востаннє грав за збірну в листопаді 2023 року, причому його кар’єра в національній команді й до того не була визначною: лише один гол у семи матчах. А потім – перерва майже на три роки.
Як виявилося, упродовж цього періоду форвард обростав м’язами. У 2025 році він перейшов із «Шахтаря» в турецький «Трабзонспор», де забив сім голів у 34 матчах, а потім переїхав до «Андерлехта». Саме в Бельгії Сікан почав демонструвати якісні результати. Зокрема, на рахунку форварда п’ять голів у кваліфікації Ліги Європи УЄФА, завдяки чому бельгійці пробилися до основного етапу змагань. Як тут не зауважити, що українським футболістам пасує бельгійська Ліга Жупіле?
Саме в такій формі Данило повернувся до збірної України. Додайте до цього мотивацію довести, що всі навколо помилялися, три роки ігноруючи його кандидатуру. У результаті маємо футболіста, який зіграв ледь не зразково. Справа навіть не в тому, що саме Данило забив гол. Він був украй корисним усі 66 хвилин, відведених йому на полі. Форвард якісно чіплявся за м’яч, пропонував себе, нав’язував боротьбу, а ще – нетипово для себе дворічної давнини – за потреби протягував м’яч уперед.
За іронією долі саме його гол на 42-й хвилині став переможним. Данило відкрився у штрафному майданчику суперників, відірвався від захисників і головою легко спрямував м’яч у протихід голкіперу. Потім побіг уздовж бровки, проїхався на колінах і несамовито закричав. Це було для нього важливо! Це була емоція, якої так давно бракувало матчам збірної України з футболу.
Вихід з емоційної ями
Цікаво, що цим запалом Данило не вирізнявся серед партнерів. Хлопці не цуралися грати жорстко, агресивно, іноді навіть на межі дозволеного. Як завжди, у цьому компоненті найпомітнішим був лівий захисник збірної Віталій Миколенко. У самовіддачі цього футболіста не було сумнівів навіть у найтемніші часи збірної, а тепер і поготів. Було відчутно, що його, як і всіх інших, правильно вмотивували.
Звісно, робити глобальні висновки поки зарано, але ж наскільки це контрастує з часами тренерства Сергія Реброва! Тоді навіть на найважливіші матчі гравці виходили якимись сумними, порожніми, байдужими. Принаймні таке враження складалося під час перегляду їхніх ігор. У матчі з Угорщиною ж вони були вмотивованими.
На це, зокрема, вказують цифри. Українці частіше фолили (19 проти 12), йшли в підкат (20 проти 10), вигравали єдиноборства (49 проти 45) й перехоплювали м’яч (10 проти 4). На мотивації своїх підопічних після матчу наголосив і головний тренер команди Андреа Мальдера.
«З точки зору духу й енергії це неймовірно – як вони віддаються на полі. Говорити про футбол – це не повністю передасть мої емоції. Я дуже гордий хлопцями, які віддають максимум не так мені, як власному народу і вболівальникам», – сказав Мальдера після матчу.
Не емоціями єдиними
Вистачало в матчі й, власне, футболу. Відчувалося, що футболісти ще не до кінця розуміють задуми нового тренера, однак усе одно грають з ідеєю. Атаку намагалися завершувати ударом, у контратаку, переважно через Віктора Циганкова, виходили в один-два дотики, а на своїй половині поля розігрували м’яч через захисників і центральних півзахисників, які опускалися глибоко, щоб дати більше варіантів для передачі Миколі Матвієнку та Іллі Забарному.
Виходило не все, особливо в захисті. У першому таймі футболісти збірної Угорщини створили щонайменше два гольові моменти: в одному з них м’яч «поцілував» хрестовину воріт Дмитра Різника, а в іншому просто пощастило, що ігровий прилад пролетів над воротами після удару Бендегуза Болли метрів із семи. Словом, є над чим працювати, і це після матчу визнав Мальдера.
«Я гадаю, що ми можемо сильно покращити нашу гру, але за три дні нелегко підготуватися до матчу. Я той, хто забагато вимагає від гравців. Я мушу прийняти неідеальність, але вітаю всіх хлопців», – зауважив тренер збірної України.
Загалом же обидві команди награли на гол і виглядали рівними. Це підтверджують статистичні показники. І Угорщина, і Україна завдали двозначну кількість ударів по воротах (14 і 10), обидві не відмовлялися від м’яча (57 % володіння в господарів і 43 % – у гостей). Ключовими в таких матчах стають самовіддача й емоції, які спалахнули наприкінці.
Усе почалося з підкату Олександра Назаренка в компенсований час: українця вилучили, і градус на полі остаточно підвищився. Тоді Собослаї щось сказав Віктору Циганкову біля бічної лінії, штовхнувши при цьому нашого футболіста. У 99 випадках зі 100 флегматичний Циганков відмовився б з’ясовувати стосунки з провокатором, але настрій на гру був іншим. Віктор фактично влетів в угорця, і зчинилася масова штовханина, до якої долучилися гравці обох команд.
Напруга була такою, що навіть Андрію Ярмоленку на правах лідера довелося встати з лави запасних і заспокоювати як партнерів, так і суперників. Наші гравці не забули, як зневажливо частина місцевої публіки поставилася до гімну України, освиставши його перед матчем. Зазначимо також, що впродовж гри злості додавали й окремі футболісти Угорщини. Вони провокували українців, постійно апелювали до арбітра, скаржилися. Та це не допомогло. У підсумку збірна України здолала Угорщину на її полі з мінімальним рахунком 1:0 у першому матчі нового розіграшу Ліги націй.
Попереду в України ще три гри фактично без перерви. Бажано було б зберегти цей настрій і надалі.
Наступна зупинка – Тбілісі. Там підопічні Мальдери протистоятимуть Грузії в рамках другого туру Ліги націй УЄФА. Матч заплановано на 28 вересня.