ГлавнаяСпортДругие

Герої України

Українці вперто продовжують шукати міфічну «національну ідею», але, схоже, вже чітко визначилися, хто має посісти вакантне місце «розуму, честі та совісті». Футболісти стали обранцями нації. Вони і тільки вони мають бути ідеальними, безгрішними та ще бозна якими. (Якими саме, їм завжди підкажуть.)

Дмитро Джулай Дмитро Джулай , Футбольний оглядач
Герої України
Фото: www.expert.ru

Звичайно, кому ж іще довірити це почесне право? Хіба ми вже вирішили усі інші проблеми? Ми живемо на чистих вулицях, у чистих будинках? Ми отримуємо гідну зарплату? У нас немає манкуртів, котрі живуть на цій землі і ненавидять її так, що позаздрили б найлютіші вороженьки? Наша економіка сягнула, всупереч усім кризам та епідеміям, таких темпів розвитку, що ще трохи і до нас прилітатимуть вчитися з усієї Галактики?

Оскільки з іншим не впоралися, то головне зараз – навчити Шевченка бити штрафні, Мілевського – закривати м’яч корпусом, П’ятова – не помилятися у воротах, а Михайличенка – тренувати.

Цікаво виходить. Українська збірна залишилася єдиною українською командою високого рівня. Саме її виступи, а не матчі клубів, демонструють, як вміють тренувати і грати у футбол українці. І чомусь якраз у цьому випадку їм відмовляють у праві бути українцями. У праві бути плоттю від плоті народу, який обирає до парламенту колишніх та майбутніх зеків, аби вони приймали закони, народу, який постійно думає, куди б йому піти, на схід чи захід, замість того, щоб працювати на власному подвір’ї, народу, який «покращення життя вже сьогодні» радо проміняє на необхідність не один рік чистити країну від смороду та наволочі.

Чому, з помаху якої чарівної палички люди, котрі народилися, виросли та живуть у тій самій державі, але відрізняються лише тим, що іноді вміють відносно непогано влучати по м’ячу, мають бути Іншими? Звідки у дітей слабкодухого народу з’явиться схильність до геройства, що допомагатиме їм щоразу бити колосів і не тільки світового футболу?

Перемога над Англією (облишмо осторонь їхню мотивацію, наша завжди важливіша) прилаштувалася у скромному списочку звитяг у битвах із грандами слідом за перемогою над Португалією наприкінці 1990-х. Між цими матчами – побиття тих, хто тремтить більше, аніж ми самі, та слухняне схиляння колін перед «сильнішими». Без справжніх спроб перевірити їхню силу.

Навряд чи у цих своїх жертвуваннях наші футболісти керувалися тартаківським «Я не хочу бути героєм України» – через те, що «не цінує героїв моя країна». Для справжнього геройства, того, що творить націю, їм стільки разів не стало духу.

І ось, коли після голу греків у Донецьку геройство знадобилося, з’ясувалося, що звичка терпіти, погоджуватися з перевагою іншого без спроб поставити цю перевагу під сумнів – не найкращий спосіб виховання героїв. Вони хотіли, дуже хотіли ними стати. Цього вечора, у цьому матчі. Але спорт, як стверджував Хейвуд Браун, не будує характер, він його розкриває. Цей плей-офф учетверте розкрив характер не лише українських футболістів. Характер тих, хто завжди прагне кращого, але або робить для цього дуже мало, або робить зовсім не те. Для того, щоб зрозуміти природу чергової невдачі нашої збірної, багатьом із нас достатньо подивитися у дзеркало. А чи «насправді так просто змінити життя»?

Дмитро Джулай Дмитро Джулай , Футбольний оглядач