Отче, почнімо з розбійника Варавви, який з’являється перед самою Хресною дорогою. Це той, кому пощастило уникнути страти. Чому і для чого так сталося?
Варавва згадується у всіх чотирьох євангелістів. У Марка йдеться, що він був розбійником і бунтівником, який під час заколоту вчинив убивство. І фактично Ісус займає місце Варавви, бо на свято Пасхи, як пише у Писанні, була можливість когось відпускати. І люди проголосували за розбійника, за вбивцю, щоб звільнити саме його, а Ісуса розіп'яти. Варавва - це образ кожного із нас – грішників, які мають шанс на спасіння. Бо він винний, але врятувався. Христос - не винний, але йде на смерть. «Він же був поранений за гріхи наші, за провини наші він був мучений. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми зцілені».
У тих подіях далі з’являються ще двоє розбійників – вони помирають на хрестах, поруч з Ісусом. І тільки один із них встигає зробити правильний вибір…
Покаявся один. І зробив це в останню мить перед смертю. Це йому Господь каже: «Сьогодні будеш в раю». Цього розбійника щоразу згадують на початку літургії. Священник із кадилом обходить святий престол і каже: «У гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, в раю з розбійником…». Бог прийняв його покаяння. І це свідчить, що ніколи й нікому не пізно зробити крок до спасіння.
В якийсь момент на Хресній дорозі з’являється Симон із Киринеї, який допомагає нести хрест. Знаємо, що це не було його рішенням, його примусили.
У Божому задумі випадковостей немає. Про Симона йдеться у трьох Євангеліях – у Матвія, Марка і Луки. Його справді примусили нести хрест, він узяв його не зі своєї волі. У Матвія (16:24) написано: «Хто хоче йти за мною, нехай візьме свій хрест і за мною йде». Симон виконав цей заклик не абстрактно, а реально. Він бере на себе тягар, навіть не знаючи, що стає учасником спасіння. Його постать показує нам, що маємо бути готові допомогти іншому нести його хрест, не бути байдужими, розділити з кимось горе, що особливо актуально сьогодні у час війни, і взагалі бути підтримкою для людей. Симон теж ніс свій хрест. І ми несемо свій хрест у житті, але маємо допомагати й іншим.
Історія з хусткою Вероніки не потрапила до чотирьох канонічних Євангелій, але християни вірять, що це було насправді, і вшановують пам’ять Вероніки.
Так, її історія не записана у канонічних Євангеліях, але вона дійшла до нас у переданні церкви. Що Вероніка на шляху на Голгофу витерла обличчя Ісуса хустиною. І на полотні залишився відбиток обличчя Господнього, його образ. Чи знала Вероніка, кому вона утирає обличчя? Невідомо. Але, як каже Господь, «що ви зробили одному з найменших – мені зробили». Нагадаю, що ці слова з Євангелія від Матвія – це притча про Страшний суд. Це там Ісус Христос говорить, що треба нагого одягнути, хворого і ув’язненого відвідати – тобто робити добро і за це буде винагорода. Милосердя до Христа в його стражданні – це справжня віра. Бо якщо ти робиш комусь, то ти зробив це самому Богові. А от Вероніка виявила милосердя до змученого і приниженого чоловіка, а виявилося – до самого Бога. Вона не була серед головних персонажів біблійної історії, але й не залишилася осторонь: прийшла і стала учасницею Хресної дороги та історії спасіння.
Як так сталося, що сотник Лонгин, який не вперше супроводжував страту, зрозумів, що цього разу перед ним сам Господь?
В Євангелії від Марка читаємо: «Сотник сказав: «Воістину цей чоловік був син Божий». Його звали Лонгин. Це той центуріон, що пронизав списом тіло Ісуса. Він був язичником, та в мить смерті Христа визнав його Господом. Його слова – крик душі. Нам залишається лише здогадуватися, що саме торкнуло його серце. Бо ж, напевно, він бачив не одну смерть на хресті. А тут щось змінилося. Він став християнином, мучеником за віру.
Історія Лонгина також про те, що кожен має шанс, навіть попри грішне минуле, колишні погляди і дії. Причому замало сказати, мовляв, «я не грішу, ходжу до церкви, молюся, тож буду в раю». Якою б ти не був прекрасною людиною, поки не приймеш Ісуса в серце, поки не усвідомиш, що його хрест тебе змінив, все інше буде марним. Сотник це зрозумів.
@yuliantymchuk Від Голгофи назад до Вифлеєму історія Спасителя #юліантимчук #християнство #проповідь #церква #christainblog
♬ оригінальний аудіозапис - Юліан Тимчук | Священник
Уявімо той момент, коли Ісус помер. Під хрестом залишалися вбита горем Марія, ще кілька жінок, які її підтримували, і улюблений учень Іван, очевидно, зовсім юний. Від них марно було сподіватися якихось дій. А тим часом Христос залишався на хресті, наближалася субота, й треба було поспішати з похованням. І в цей критичний момент з’являється Йосип Аримафейський, який бере ці клопоти на себе…
Йосипа Аримафейського згадують у всіх чотирьох Євангеліях. Він був таємним учнем Ісуса Христа. Був членом ради (синедріону), заможним і впливовим чоловіком. Але боявся публічно визнавати свої погляди. Саме він приходить до Понтія Пилата і просить віддати йому тіло Ісуса Христа. І далі хоронить його у своєму гробі. Як йдеться в Писанні, «знявши Його, обгорнув полотном і поклав Його в гробі, висіченому в скелі, де ще ніхто ніколи не лежав». Тут варто сказати, що мати гріб у той час не кожен міг собі дозволити. Це потребувало часу, зусиль і грошей.
Йосипові треба віддати належне - це був надзвичайний вчинок. Бо хто прийшов просити тіло? Не Андрій і не Петро, який зрікся Ісуса. Не Фома, а тим більше не Юда. Вони злякалися і поховалися. І в цей момент виходить Йосип Аримафейський, котрий просто взяв і зробив те, що хтось мав зробити. Це був відважний крок. У той момент він вчинив більше для Ісуса, ніж його учні. Кожен із нас може стати Йосипом. Кожен із нас може допомогти іншому.
Ще був Никодим – «чоловік із драбиною і кліщами», як його зображують на іконах. Хто він – той помічник Йосипа?
Він фарисей, один із юдейських начальників. Справді часто в іконописі Никодима зображено з драбиною і кліщами, чи ще якимись інструментами, бо він допомагав знімати тіло Ісуса з хреста. У той важкий момент він стає помічником Йосипа Аримафейського. А ще він приносить миро і алоє – пахощі для поховання Христа.
Історія Никодима і Йосипа свідчать, що й серед впливових і багатих були ті, хто шукав правду. Звичайно, вони теж боялися, бо ризикували не тільки своїм впливом і статусом, а й життям. Але вони не зрадили. У потрібний момент зробили правильний крок. І за це удостоїлися великої нагороди від Бога.
І недаремно церква проголосила їх святими.
Так. І варто згадати ще одну учасницю тих подій, яку згодом деякі церкви проголосили святою. І це теж, так би мовити, героїня другого плану. Це дружина Понтія Пилата. У Євангелії від Матвія (Мт. 27:19) сказано, що під час суду вона послала до Пилата слугу зі словами: «Не май нічого спільного з тим Праведником, бо я сьогодні уві сні багато страждала через Нього». Вона відчуває муки сумління, хоч і не причетна безпосередньо до покарання Ісуса. Відверто кажучи, у той час жінки не мали великого впливу в суспільстві. Але дружина Пилата не мовчить, вона застерігає, вона не хоче залишатися мовчазним свідком, а прагне діяти.
Але всі ці «герої другого плану» з’явилися в цій історії не просто так. Хтось шукає Бога там, де є найбільший біль, і знаходить. Хтось випадково приходить і змінюється.
Уже минуло понад 2000 років, а ми згадуємо усі ті події і тих людей.
Згадаймо ще про «масовку» - натовп, який ішов за Христом до певного моменту. Але не дійшов до самої вершини Голгофи.
Натовп йшов на Голгофу з цікавості. Не було телебачення й інтернету – мусили йти самі. А ще ж буквально недавно уся та юрба кричала «Осанна, благословен, хто йде в ім'я Господнє, Цар Ізраїля!». Вони так вітали Ісуса Христа, бо, по-перше, розійшлася новина, що Христос воскресив Лазаря, а по-друге, певно, вони очікували нових чудес, зцілень, помноження хлібів і риби. А Господь виявився не такий, як вони собі уявляли: дива не сталося і вони розійшлися.
Я думаю, це такі ж люди, як ті, що прийдуть на Пасху з кошиком із ковбасою, паскою і крашанками. Причому, прийдуть не на літургію, а в останні хвилини, щоб освятити все і піти додому частуватися. Крім традиції, вони в церкві нічого не бачать. Традиція це не є погано. Але вона не має заміняти нам Спасителя, Ісуса Христа, Бога живого.
Воскресіння, як і було, так і є подією номер один в історії людства. І це зрозуміли небагато людей. Лише ті, хто зміг дійти до кінця. Сьогодні кожен із нас може відчути себе Вараввою чи побувати в ролі Йосипа або Вероніки – стати причетним до великої події. А хтось залишиться просто спостерігачем у натовпі.
Ким бути в цій історії – вибір за нами.
@yuliantymchuk Відповіді на складні запитання #юліантимчук #проповідь #священник #христянство #церква
♬ оригінальний аудіозапис - Юліан Тимчук | Священник