ФАБ-500 призначена для пошкодження і пробиття уламками залізобетонних кріплень і цегляної кладки в радіусі 40–45 метрів. Тому тонни боєголовки (вибухова речовина + елементи ураження) вистачить з головою.
Максимально дешеві рішення: інерційна система наведення виводить «Фламінго» в район цілі, а GPS кладе у 20-метрове коло.
Чи можна її придушити РЕБ?
РЕБ, по-перше, не скрізь є, а по-друге, ті самі французькі планувальні HAMMER якось влучають на лінії бойового зіткнення, причому досить точно — отже, наразі технології Заходу в електроніці дозволяють долати системи перешкод, які має Москва.
Ті самі далекі дрони, наприклад, регулярно долітають до аеродромів ядерної тріади. Думаю, що там РЕБ є, а точності вистачає, щоб встромити осколкову частину біля літака — розумному інформації достатньо.
І якщо до Татарстану (Єлабуги) долітає десяток поршневих літаків, якщо «Нептун» цілить у паливну цистерну на базі флоту в Новоросійську, то долетить і важка крилата ракета.
Тим більше, що радіус 3000 км дозволяє прокласти маршрут через глушину, а ешелон — обійти мале ППО по висоті.
Крила без елеронів, уся система управляється Х-подібним хвостовим стабілізатором. І для здешевлення та простоти складання, і для транспортування шестиметрових крил.
На одному відео в цеху стоять одночасно сім виробів — це багато.
Плюс на частинах крейдою номери 460 і 480 — навіть якщо це частини деталей, це також досить багато.
Запрошення журналістів зняти ракети видається, звісно, неприхованою рекламною кампанією виробника, який хоче замовлень.
Бо виробництво навіть однієї крилатої ракети на добу потребує тонни вибухівки, імпорту електронних компонентів, виробництва твердопаливних прискорювачів і палива для реактивного двигуна.
Навіть якщо ми використовуємо умовні двигуни від L-39 «Альбатрос» й електроніку з цивільного ринку, надто багато всього недоступного для приватної фірми.
Простіше кажучи, я не уявляю, як у нашій державі все це можна організувати без сприяння відповідних органів влади.
Ось наприклад: голова дуже схожа на ФАБ-500 М62 у збиранні, ймовірно, посилена додатковою вибухівкою і елементами ураження. Її точно не купили на ОЛХ. І так з усім.
Тому засвітили те, що хотіли засвітити. Упевнений, що жодного цеху для збирання не існує.
Виготовляють її, як і причіпну «Богдану», купа суміжників, не факт, що всі вони в Україні. Електроніку теж якось завозять. Якщо це може робити Іран під санкціями, то чому не можемо ми?
І потім викрутково на розподілених майданчиках збирають такий собі конструктор. Фінально — на стартовому столі.
Сам майданчик під фотосесії — цілком імовірно, локація суто для піару. Бо немає верстатів, немає ліній для виробництва композитної обшивки — лише викруткове складання.
Але пневмогайковерт і кран можна організувати в будь-якому цеху, включаючи і країни ЄС. Як вони не дістали наші «Магури» й «Люті», так не дістануть і «Фламінго».
Демонстраційний парний пуск з обвалованих столів — 99 % бойове застосування, нічого відпрацьовувати парним синхронним пуском, крім прориву ППО.
Тому новина хороша. Щоправда, у нас тут багато хто на підставі опублікованих фото ракети розмріявся про якісь масовані залпи «Фламінго» по Кремлю. Але треба бути реалістами.
Та я впевнений, що на тлі кількох сотень далеких дронів на піку ми посилюватимемо вогневе ураження по ключових цілях.
Намацаємо маршрут дальніми дронами, уточнимо у партнерів графік і локацію РЛС, малу ППО обійдемо ешелоном 5000 метрів. Наша сила не в перевантаженні сектору, а у віднайденні таких маршрутів, де зовсім немає ППО.
Десь ціллю буде насосна станція, десь — ремонтні цехи РЖД, десь — ключова підстанція, яка живить кілька тягових, а десь — цех з бобінами оптоволокна.
Але тепер це буде не 50 кг, а тонна — стратегічна дія по вузьких місцях посилиться.
Тим часом навіть з 50-кілограмовими боєголовками в українських дальніх дронів на Далекому Сході норми палива — 10 літрів на машину. Тому треба продовжувати й нарощувати наряди на добу.