Бої за місто, яке було важливим залізничним вузлом, тривали майже весь серпень 2014-го. Сили були нерівні, але наші військові боронили рубежі (точніше кажучи – половину міста, навпіл поділеного залізничною колією) з 6 по 29-е серпня. В тому числі, добровольчі батальйони “Донбас” та “Миротворець”. З бійцями останнього наприкінці літа в Іловайськ заїхали четверо українських журналістів: фотокореспондент LB.ua Макс Левін, фотокореспондент Укрінформу Маркіян Лисейко, журналіст і оператор німецького каналу ARD Георгій Тихий та Іван Любиш-Кірдей.
29-го серпня вони мали вийти з міста по так званому “зеленому коридору” – росіяни обіцяли, що не будуть обстрілювати колону. Однак, масований обстріл, в тому числі – машин з пораненими – почався вже в перші хвилини руху колони. Військові зупинилися посеред поля та прийняли бій. Журналісти, не знаючи дороги; не маючи жодних орієнтирів, продовжили рух вперед. Як виявилося незабаром, це врятувало їм життя.
Тричі потрапивши під прицільний обстріл, вони дивом змогли прорватися на територію, яку контролювала Україна.
Максим Левін. Гоша Тихий. Маркіян Лисейко. Іван Любиш-Кірдей.
Десять років тому наш Максим написав текст “Іловайськ. Хроніка втечі”, який ми просимо вас прочитати. Хочемо, щоб згадали. Віддали шану всім тим 366-м воїнам, які там полягли.
Весною 2022-го Максим фіксував злочини росіян на Київщині. 13 березня окупанти вбили його під Мощуном.
Іван бореться за життя в лікарні Дніпра. Він – той самий журналіст Reuters, якого дістали з-під завалів готелю в Краматорську.
Пам’яті всіх, хто вже не повернеться. Пам’яті всіх, хто бореться. Присвячується.
