«Таке у книжці не напишеш»
Світлана Трофимчук викладає англійську мову вже 24 роки. Вона працює у Луцькій гімназії №18 та наразі проводить уроки у молодших класах. Кожні два тижні Світлана відкриває у месенджері чат вчителів англійської і нагадує про зустріч групи професійної майстерності.
Групи професійної майстерності (Teacher Activity Group) — це заняття, які спрямовані на вдосконалення методики викладання, поглиблення знань з англійської мови та розвиток спільноти освітян. По суті — методичні об’єднання у локальних шкільних спільнотах, де за допомогою бесід, ігор та дискусій вчителі обмінюються власним досвідом та підтримують одне одного.
— Я не мала проводити ці заняття, але програма зацікавила, тому спробувала зібрати групу, — розповідає Світлана. — Декого з колег я запросила сама, декого мені допомогли знайти через міське управління освіти. Відтак зібралася група з дванадцяти вчителів англійської мови.
Робота груп професійної майстерності почалася з літнього тренінгу для вчителів, що мали стати фасилітаторами осередків у регіонах. Тренінг проводила Британська Рада в Україні за підтримки Міністерства освіти та науки. Протягом півроку Світлана організовувала зустрічі двічі на місяць по середах — час і місце учасники обирають самостійно. Групу могли відвідувати як молоді вчителі, так і більш досвідчені. Повний курс складається з 12 занять з різних тем, які стосуються, наприклад, організації уроків. Обговорюються нові підходи до спілкування з учнями тощо. Додатково учасники отримують друковані та онлайн матеріали. Такі групи переважно розраховані на вчителів середньої ланки.
— Як тільки ми почали роботу в групі, я зрозуміла, що поділитися досвідом можу не лише я, — каже Світлана. — Тому ми витягли соломинки і розбили між собою заняття. Як фасилітаторка, я лише даю старт роботі групи, перші півгодини, а решту проводять самі учасники. Втручаюся тоді, коли необхідна допомога.
Однак, пояснює Світлана, вчителям не обов'язково дотримуватися кожного кроку програми, і під час групового заняття вони можуть працювати над темами, які хвилюють учасників нагально. Фасилітатори не є тренерами, вони — такі ж вчителі. Просто володіють більшою кількістю інформації і можуть керувати процесом.
— Може здатися, ніби ми група психологічної підтримки, але це не зовсім так. Просто під час занять ми обмінюємося досвідом, кожен своїм. Наприклад, буває, що у вчителів виникає потреба обговорити ту чи іншу вправу, яку вони використовують на уроках. Ми перериваємося і говоримо про це, навіть якщо тема заняття заздалегідь визначена. Радимо, як краще використовувати вправу, на початку чи в кінці уроку, як можна адаптувати до віку дітей складніші елементи тощо. Таке в книжці не напишеш.
Більше ніж робота
У кожній області України діє від однієї до десяти груп професійної майстерності вчителів. Наразі в Луцьку функціонує три такі групи, а всього на Волині — п’ять. Світлана Бондарук також з Луцька, працює заступницею директора спеціалізованої ЗОШ №1 і сама безпосередньо не проводить заняття вчителів, але адмініструє і організовує зустрічі у якості тренерки Британської Ради.
— Рештою процесів займається моя молодша колега, я лише допомагаю, — каже Світлана. — Коли ми тільки починали, вона переживала, що ніхто не прийде, тому зробила ставку на місце — орендувала спеціальну конференц-залу, організувала кава-брейки тощо. До нас приходить восьмеро людей, небагато, зате стабільно. Навіть на канікулах збиралися.
Світлана каже: вчителі приходять на групи не лише з проблемами, які пов’язані з організацією уроків. Важливими темами для обговорень є комунікація з батьками школярів, дисципліна в класі, якість підручників тощо.
— На уроках англійської мови часто використовується вправа "Рухомі кола", — пояснює Світлана Бондарук. — Для цього частина дітей утворює внутрішнє кільце, а частина — зовнішнє. Учні стоять навпроти одне одного і в парах можуть спілкуватися. Коли вчитель плескає в долоні, діти з зовнішнього кола рухаються за часовою стрілкою і змінюють партнера. І от уявіть собі, що одна доросла людина має організувати групу дітей так, щоб частина учнів змінила позицію, частина залишалася на місці, одні задавали питання, інші — відповідали. Чесно, коли я проводила цю вправу вперше, то пила валідол.
— Вчителі, коли проводять якусь нову активність, бояться, що в класі буде хаос і дурдом, — продовжує Світлана Трофимчук. — А раптом ще директор проходитиме повз і вирішить, що викладач не на місці, що не справляється з класом? Хоча вивчення англійської мови — це постійне спілкування, у маленьких групках, між собою, з учителем.
Обидві викладачки погоджуються, що професійне вигорання вчителів є наслідком стресу на роботі. Офіційної статистики в Україні немає, однак, наприклад, відповідно до даних британського фонду «Education Support», 57% викладачів хочуть піти з професії у найближчі два роки, більшість з респондентів основною причиною такого бажання вважають значне навантаження та постійний стрес.
Читайте такожНазад до школи: як змінюються підходи до педагогічної освіти
— Біда, коли людина залишається з вигоранням наодинці, — вважає Світлана Бондарук. — Але група професійної підтримки як черга на прийом до лікаря. Приходиш з болячкою, поки чекаєш на прийом, наслухаєшся інших діагнозів, то вже й думаєш, що не все так погано. Так само і вчителі. Ми ділимося в групі нашими перемогами й поразками, проговорюємо проблеми, разом шукаємо виходи.
Свій шлях
Не всім фасилітаторам вдається вдало організувати групи професійної майстерності. Серед перешкод вчителі називають брак мотивації у колег, відсутність сертифікатів, які підтверджують участь у проєкті, неможливість використовувати матеріали у повному обсязі, наприклад, відео онлайн можуть не завантажуватися через повільний інтернет у школах. Але одна з основних причин — брак часу самих викладачів.
— Інформація про нові активності розходиться дуже повільно, тому ми попросили методиста управління освіти запросити вчителів з інших шкіл, — каже Світлана Бондарук. — Далі вже робота фасилітатора утримати людей, адже участь добровільна. Категорично ніхто не відмовляється приходити, але хтось раз відмовився, наступний раз теж хтось відмовився, і група зменшилися.
Читайте такожCтати дитиною. Як зацікавити учнів Нової української школи вивчати іноземну мову
Наразі групи професійної майстерності існують лише для вчителів англійської мови. Це зумовлено специфікою матеріалів та вузькою направленістю занять. Однак у Міністерстві освіти і науки кажуть, що незабаром вони розроблять узагальнений алгоритм організації груп, а далі вже від учителів залежить — захочуть вони об’єднуватися у спільноти чи ні.
— Ми почали з вчителів англійської мови, тому що вони найбільш підготовані, — говорить головна спеціалістка Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН Оксана Коваленко. — Завдяки міжнародним інститутам, на кшталт Британської Ради, викладачі іноземних мов постійно проходять якісь додаткові тренінги, курси, відвідують конференції. Але основні засади методоб’єднань, такі як спілкування, обмін інформацією, методиками, досвідом, є спільними для всіх. Тому ніхто не забороняє створити таку групу, наприклад, для вчителів математики.
— Вчителі не мають чекати ані міністерство, ані інститути післядипломної освіти, ані Британську Раду для того щоб об’єднуватися і розвиватися, — продовжує менеджерка проєктів Британської Ради Вікторія Іваніщева. — Матеріали для вчителів англійської мови розроблені лише на один рік, а далі вже якось самим потрібно рухатися.
Вікторія Іваніщева наголошує: якщо, наприклад, викладачі інших предметів захочуть створити власну групу професійного розвитку, вони завжди можуть звернутися за допомогою до своїх колег, які вже пройшли цей шлях.
І Світлана Бондарук, і Світлана Трофимчук кажуть, що поки такого запиту від викладачів інших предметів не було. Однак вони проводили тренінги з ключових компетентностей та умінь 21 століття, адже це більш широка тема і стосується усіх вчителів. Більше про це ми писали у матеріалі «Ключові компетентності НУШ: як виростити дерево».
Світлана Трофимчук вже закінчила роботу з однією групою і планує до кінця навчального року встигнути попрацювати з наступною. Її колега Світлана Бондарук каже, що її група якраз завершить цикл занять до травня, але учасниці вже зголосилися продовжити роботу і влітку.
— Вчителі зараз вчаться бути гнучкими. Вони вже поступово розуміють, що підручник — не головне, що будь-яку програму можна використовувати по-своєму. А головне, вчитель вчить не сторінки зошитів, не клас, а дитину. Ми проговорюємо це на зустрічах постійно і вже маємо результат. Адже тільки практики, у яких була мокра спина в класі і кросівки на ногах, можуть щось радити. Не ті, хто розумних книжок начитався, а ті, хто спробував зайти в клас.