ГлавнаяОбществоЖизнь

Некомпетентність чи профанація «чужої» науки?

Щойно прочитали інтерв’ю з Олексієм Толочком в газеті «Лівий берег» від 2.04.10. Цей історик, як завжди, знає остаточні відповіді на всі питання. От і в проблемі датування Софії Київської для нього, як він стверджує, «все як на долоні»: собор закладено в 1037 році, бо так записано в літописі «Повість временних літ».

Некомпетентність чи профанація «чужої» науки?

Та чомусь «забуває», що не так давно сам (і цілком слушно!) спростовував достовірність цієї дати, закликаючи не ставитися до неї «як до звичайного літописного “року”», бо «насправді це – панегірик Ярославу» (Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. К., 1999. С.148). Але зараз йому конче треба довести всім неможливість відзначення 1000-річного ювілею заснування Софії Київської, тож дата «1037 рік» в літописах кінця XIV – XV cт. стала для нього вже достовірним фактом.

Олексій Толочко, на відміну від інших, точно знає, що хроніст Тітмар Мерзебурзький, згадуючи під 1017 роком пожежу Софійського монастиря, має на увазі дерев’яну (?) Софію: мовляв, якщо монастир горів, «то це була дерев’яна споруда». По-перше, Тітмар говорить про монастир, а не про якийсь невідомий за джерелами дерев´яний Софійський собор, по-друге, пожежа могла знищити дерев’яні монастирські будівлі, а собор уцілів, бо був кам’яним (так сталося і в 1697 році). Бо не на згарищі ж митрополит у 1018 році зустрічав тут, як свідчить Тітмар, з церковними реліквіями Болеслава і Святополка. Отож не ми «викручуємо руки» джерелу, а наш критик.

Те, що «графіті мовчать» про більш ранній час виникнення Софії, – цілковита неправда! Бо О. Толочку добре відомо, що на стінах собору знайдено (і опубліковано) вже 9 графіті з датами їх написання від 1018 до 1038 років, які повністю спростовують можливість закладин Софії в 1037 році.

Найбільш ранні графіті 1018/21, 1019, 1022 і 1028 рр. свідчать, що Софія вже стояла до цих років, причому була прикрашена розписами. А графіті, на відміну від літописів, справді достовірні автентичні джерела, до того ж невід’ємні від самої пам’ятки. Принагідно зазначимо, що вже вийшла в світ перша частина наукової монографії співробітника заповідника, кандидата історичних наук В. Корнієнка «Корпус графіті Софії Київської», в якій опубліковано понад 400 графіті, готуються до видання наступні частини. Цей пошук триває, на сьогодні вже досліджено понад 2 тис. графіті. За нашими підрахунками, в соборі буде виявлено не менше 5 тис. графіті. Чому ж Толочко ігнорує результати новітніх досліджень Софії? Зрозуміло чому – вони йому не до снаги, спростувати ж ці результати в науковий спосіб він не може.

Так само «рідним» Софії був ктиторський напис митрополита Петра Могили 1634 року на арках центрального купола. Про напис Петра Могили з датою заснування Софії в 1011 році О.Толочко має лише поверхове уявлення, бо не вивчив його історію з джерел. Наш критик не знає архівних документів XVIII ст., що цитують цей напис саме з датою 1011 року, не знає він і реставраційних звітів та всієї необхідної літератури, тому йому не відомо, що лише в самому кінці XVIII ст. напис було виправлено: поверх затинькованої дати «1011» поставлено дату «1037», а при реставрації середини ХІХ ст. дату «1011» знов відкрито, в 1930-ті роки сфотографовано, і це фото збереглося та щойно опубліковано. Лише в 1953 році напис знято, тоді ж в реставраційному звіті зазначено неодноразові поновлення напису, які, до речі, підтверджуються кількома публікаціями цього тексту в ХІХ ст. Але в автентичному тексті стояла дата 1011 рік, і Могила, який володів документами софійського архіву, що згорів наприкінці XVII ст., мав вагомі підстави поставити саме цю дату в головному написі собору. Тож не варто профанувати точку зору опонента чи оголошувати «містифікацією» те, в чому некомпетентний.

Цікаво, що дата 1011 рік як час заснування Софії вираховується і методом «накладання» на хронологічну канву ранніх графіті днів освячення собору, що збереглися в Святцях. Отже, графіті свідчать, що Софія виникла в другому десятиріччі ХІ ст. Зіставивши з цим часом дні освячень Софії, можна датувати її закладення (посвячення) неділею 4 листопада 1011 року, а завершення (освячення-інавгурацію) – неділею 11 травня 1018 року. Саме на ці дати припали недільні (Господні) дні, в які за канонами мали освятити Софійський собор (дім Господній). Тобто собор був закладений і майже закінчений князем Володимиром, хрестителем Русі в 1011–1015 роках, а завершений його сином Ярославом у 1018 році.

О.Толочко явно не любить музейну, «чужу» для нього науку, до якої ставиться зверхньо, як до меншовартісної. Не подобається, мабуть, йому те, що музеї заявили про себе як про серйозні наукові установи. А хто ж, як не музейні працівники, краще знає «свої» пам’ятки? Та й самі музеї О. Толочко не жалує. Його звинувачення на адресу Національного заповідника «Софія Київська» в передачі Андріївської церкви «на баланс релігійної установи» – знову неправда, та ще й блюзнірство, бо жодної передачі не було, а те, що цей храм зараз перебуває у спільному використанні музею і церкви, – не ініціатива і не добра воля заповідника, а навпаки – його болюча проблема. Дивує й безапеляційна заява О. Толочка про «“ексгумацію” гробниці Ярослава в Софійському соборі, проведену без жодних санкцій та експертних оцінок». Це аж ніяк не «ексгумація», а чергове, четверте відкриття гробниці з науковою метою, до того ж здійснене з дотриманням музейних науково-організаційних і адміністративних вимог. І не треба звинувачувати музейних працівників як «містифікаторів від музейної науки, чиї вчинки неможливо виправдати жодними благородними мотивами». Це не перший безпардонний випад людини, наділеної високим науковим званням, супроти тих, хто в наш непростий час береже і вивчає пам’ятки, виконуючи при цьому ще й величезний обсяг різноманітної музейної роботи.

Насамкінець спитаємо: якими «благородними мотивами» керується сам О. Толочко, роблячи подібні заяви? Звісно, питання риторичне, адже ясно, що цей його черговий наскок інспірований прагненням дискредитувати заповідник, його співробітників і музейну науку взагалі.

Надія Нікітенко, завідувач відділу науково-історичних досліджень Національного заповідника «Софія Київська», заслужений працівник культури України, доктор історичних наук, професор

Ірина Марголіна, заступник генерального директора заповідника «Софія Київська», заслужений працівник культури України, кандидат історичних наук