ГлавнаяОбществоЖизнь

Українська утопія

Наближення виборів збільшує актуальність старої-престарої української проблеми – ментального поділу країни на дві частини. Поділу, який у запалі виборчої кампанії намагаються посилити наші різнокольорові претенденти на владу. Виборча кампанія ще не стартувала, а вже в парламенті почалися з’ясовування, хто який регіон не любить і чому.

Роман Чайка Роман Чайка , телеведущий, лидер группы "Мертвий півень"
Українська утопія

Коли кожен мешканець території країни відчуває себе громадянином держави? Для нині сущих така перспектива видається віддаленою, майже недосяжною.

Зробити державу «в дошку» своєю і близькою кожному не вдасться нікому. У нас надто багато громадян, які іраціонально вважають, що усе життя їм «держава» винна. Це ще по-мудрому називають «патерналізмом». Держава, як тато з мамою, нібито зобов’язана тебе нагодувати, напоїти, заплатити чимало і бажано надати ще якісь пільги з квартирою включно. Очікувати, що такі громадяни, яких підживлюють ностальгійними байками «За Брежнєва було краще» раптом зміняться, марно. Еволюційно-біологічний шлях двох-трьох поколінь – сьогодні вже розкіш для романтиків і мрійників. Не ті часи й не та криза! Потрібні швидкі зміни, аби уникнути всезагального «гаплика». З такою елітою і в такій великій країні це було неможливо останні двадцять років, а зараз виглядає ще менш здійсненним.

Але лишається шанс зробити державу комфортною для переважної більшості співгромадян. Є два шляхи. Перший. Для нього треба водночас небагато – виконувати у повному обсязі конституційні права кожного на працю, приватну власність і вільне пересування. Але у той самий час треба ліквідувати чимало пережитків минулого, як то пільги, спецзарплати і спецпенсії, спецлікарні і всілякі «недоторканності». Отже треба піти другим шляхом – шляхом відчуттів, а не революційних реформ, що ламають цілі покоління через коліно. Тобто, треба створити таку атмосферу в країні, коли у багатьох буде саме відчуття справедливої і комфортної держави.

І не закликами примирити «совкових» громадян з «атлантистами», ветеранів УПА з воїнами Радянської армії… Треба людям дати відчуття спільної історії. Спільної історії усіх народів і цивілізацій, в Україні сущих. Не просто полікультурна нація, а саме полікультурна історія України. Це має бути зроблено як на ужитковому рівні, тобто від підручника для молодших класів, легкого чтива до попсових фільмів, так і на рівні нової гуманітарної доктрини для академічних кіл. У єдине ціле мають переплестися і українська минувшина, і історія високої цивілізації Кримського Ханства, і грецька історія колоній Причорномор’я, і угорська історія Закарпаття, і польська історія Галичини й Волині, і німецька Буковинська сторінка, і румунсько-молдавська Бессарабія, і велика історія єврейського народу в Україні, і новітня історія росіян лівобережжя і Дикого Степу. Усе це має стати спільною синтетичною наукою. Усі ці історії і ще сторінки з дюжини менших народів та спільнот мають злитися, як притоки річки, в єдину історію України. Така собі «новітня унія». З трагічними і драматичними сторінками, але єдина і спільна. Тоді і буде відчуття «єдиної родини» із бажанням жити у цьому просторі. Комфортне відчуття спільного гуманітарного простору. Як наслідок – єдина політична українська нація. Утопія?

Але тільки так вийде у нас спільна, тисячолітня і багатотомна кольорова історія. Не чорно-біла. А там за одне покоління на ній візьмуть і виростуть ті, хто разом зможе здійснити перетворення і реформи і вибудувати спільний комфортний дім. Не лише на відчуттях, а в реальності.

Роман Чайка Роман Чайка , телеведущий, лидер группы "Мертвий півень"