Отже, питання:
1. Яким ви бачите повоєнне відновлення України? На чому, на ваш погляд, слід зосередити основні зусилля?
2. Які галузі мають стати драйверами української економіки після війни?
3. Якими, на ваш погляд, є головні виклики на шляху повоєнної розбудови України?
4. Якою має бути роль держави і якою приватного сектору на цьому шляху?
Цікаво, що майже всі учасники дискусії одностайні: Україні потрібна не реконструкція радянської інфраструктури, а повноцінна модернізація. «Війна завжди несе шанс на якісний економічний стрибок, але не всім країнам вдається використати його, не змарнувати. Модернізація – використання цього шансу, переведення країни на наступний щабель розвитку», – говорить викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар.
Варто мислити категоріями сучасної і майбутньої економіки, готуватися до стрибка на 20–30–40 років уперед, підтверджує бізнес-омбудсман Роман Ващук.
«Тривалий час ми жили на здобутках радянської тоталітарної країни. Враховуючи всі плюси й мінуси, вчилися виживати, — зазначає голова EFI Group, співзасновник Українського інституту майбутнього Ігор Ліскі. — Та чи потрібно нам відбудовувати саме таке минуле? Насправді хочеться говорити про модернізацію, побудову нового. Вірю, що зараз ми маємо шанс спроєктувати країну нової якості».
Не зовсім вдалими називає поняття «відновлення» або «відбудова» і співвласниця мережі гіпермаркетів «Епіцентр» Галина Герега: «Ми маємо чітко розуміти, що після закінчення війни нам необхідно не відбудовувати руїни, а будувати нову країну. По суті, матимемо унікальну можливість перезапустити економіку та інфраструктуру держави, не просто модернізуючи наявні виробничі потужності, а створюючи нові та сучасні. Ми давно говоримо про те, що Україна має перетворитись із сировинної держави на високотехнологічну промислову країну… Після війни матимемо такий шанс».
«Велика війна затригерила розвиток української ідентичності, — констатує член спостережної ради порту TIS Філіп Грушко. — Чим швидше ми перегорнемо сторінку СРСР і брехливу ностальгію за совком, тим складніше російському світу буде повернутися».
На думку заступника виконавчого директора МВФ Владислава Рашкована, основним післявоєнним викликом стане конкуренція пріоритетів, адже потрібно буде одночасно вирішувати тисячі завдань, а грошей і рук на все бракуватиме: «Конкуренція буде між швидкими завданнями, які треба вирішити просто зараз, і довгостроковим баченням і багаторічними проєктами». Рашкован упевнений: після війни активно розвиватимуться щонайменше п’ять секторів: приватна оборонна промисловість, зелена економіка, аграрний сектор, галузі, які зможуть включитися в європейські ланцюжки створення вартості, і, звісно, ІТ.
На переконання Галини Гереги, основними драйверами післявоєнної економіки стануть торгівля, будівництво, IT та агропромисловий комплекс. Враховуючи масштаби руйнувань, завдані країні під час бойових дій, особливо динамічно розвиватиметься сфера нерухомості. «Завершення війни також дасть потужний поштовх аграрній індустрії, яка зараз страждає через блокування морських портів», — зазначає Галина Федорівна.
Валерій Пекар своєю чергою переконаний, що основні зусилля слід сфокусувати на прискореному економічному зростанні та поверненні людей, які повиїжджали: «Прискорене економічне зростання є наслідком притоку інвестицій, а для цього потрібні верховенство права та економічна свобода. Повернення людей залежить передусім від безпеки, але також наявності робочих місць (знову-таки інвестиції) та відновлення інфраструктури». Упорядкування правових відносин називає необхідною умовою для розвитку бізнесу і Роман Ващук.
За словами Владислава Рашкована, роль держави саме полягає у створенні правил гри для всіх, чесному контролі їх виконання і захисті безпеки країни. «90% усіх інших завдань зможе виконати приватний бізнес», — зауважує пан Рашкован.
Ігор Ліскі переконаний: драйвером економіки є люди. І наголошує: «Нам потрібно створювати не тільки робочі місця, а й умови для повернення, життя і розвитку наших людей. Спробувавши всі переваги західної інфраструктури, рівня життя, українці мають ухвалити рішення повернутися. І зроблять вони це не тільки через любов до країни, а й через наші спільні дії для її розвитку». За його словами, для економічного розвитку важливо створювати сучасні освітні осередки, адже економічно захищеній країні потрібен кваліфікований персонал у всій системі виробництва.
Символічно, що з думкою про пріоритет у повоєнному відновленні саме людського чинника беззаперечно погоджуються інші співрозмовники.
Повернення мільйонів українців додому з-за кордону вважає найважливішим завданням для влади на наступні роки Владислав Рашкован. «Після війни нас чекає колосальна битва за HR Capital, — прогнозує Філіп Грушко. — Багато країн будуть зацікавлені у трудових емігрантах з України. Доведеться дуже важко працювати, щоб повернути людські ресурси, створюючи умови та мотиватори».
Як саме це робити? Як державний і приватний сектор мають взаємодіяти для цього? На чому саме робити акцент? Читайте в матеріалах нашого розділу «Нова країна», долучайтесь до обговорення, спільного напрацювання візії майбутнього.
Цей матеріал ви також можете прочитати англійською.