Владислав Рашкован, заступник директора МВФ від України
1. Яким ви бачите повоєнне відновлення України? На чому, на ваш погляд, слід зосередити основні зусилля?
Під час відновлення для мене важливі три речі:
1. Я мріяв би, щоб топ 40–50 людей у владі об’єдналися з 40–50 найбільшими інтелектуалами та представниками бізнесу і мали хоробрість сформулювати бачення післявоєнної України. Спільне бачення. Я хочу, щоб кожен з них, коли заплющить очі, бачив одну і ту саму картинку майбутнього України. І я сподіваюсь, що ця картинка буде схожа не на Польщу 2000 року, а на Україну – члена ЄС зразка 2030–2035 року. Тобто заради бачення дивитися треба в майбутнє, а не в минуле.
2. Післявоєнна реконструкція – це завдання на десятиріччя, якщо не на покоління. Її неможливо провести та завершити знаскоку. Повноцінна реконструкція та модернізація країни вимагатиме побудови належної архітектури відновлення: спроможного агентства з реконструкції, адекватної системи фінансування, ефективної системи координації донорів і кредиторів, прозорої системи "governance" і ще багатьох елементів, які потрібно узгодити з нашим шляхом до ЄС. Маю надію, що люди у владі це розуміють і зможуть знайти час на побудову цієї архітектури.
3. Реконструкція потрібна не заради побудови нових доріг або шкіл. Реконструкція потрібна для наших людей – у першу чергу щоб вони могли повернутися додому, в Україну. Повернення мільйонів українців – найважливіше завдання для влади на наступні роки. Але повернення не через заклик до патріотизму (хоча і це важливо). Люди зможуть повернутися, якщо вони отримають більше можливостей, ніж в інших країнах. Більше можливостей для себе та своїх дітей. Фактично наше основне завдання – поборотися за українських дітей, які зараз виїхали з країни, і за тих, які вирішать це зробити в наступні роки. Над створенням таких можливостей і повинен працювати уряд.
На цих трьох пунктах і слід зосередити основні зусилля, як на мене.
2. Які галузі мають стати драйверами української економіки після війни?
Років шість-сім тому один український прем’єр скаржився мені на одного міністра, що той не міг визначити, які галузі економіки можуть стати драйверами української економіки. Я особисто не дуже вірю в ці точки зростання. Тоді я відповів прем’єру, що для розвитку економіки достатньо на трасі Одеса – Київ дозволити вільно купувати землю, забезпечити швидке та безпроблемне підключення до електрики та інших комунікацій, провести туди інтернет, щоб можна було швидко через телефон зареєструвати підприємство. За таких умов бізнес сам вирішить, які підприємства там розвивати. Мені здається, що завдяки Мінцифри зареєструвати підприємство швидко вже можна, але інші питання ще не вирішені.
Але якщо все ж говорити про специфічні галузі, то очевидно, що після війни будуть розвиватися як мінімум п’ять секторів:
1. Приватна оборонна промисловість. Сподіваюся, ми зможемо лібералізувати цю галузь і переорієнтувати її на стандарти НАТО, хоча ремонтувати радянську техніку для інших країн ми також ще можемо. Наші успіхи використання настільки різноманітної зброї на одному периметрі війни будуть вивчати. Наші ІТ-розробки для координування зброї стануть мілтех-стартапами. Наших військових будуть запрошувати тренувати війська НАТО. Треба навчитися заробляти на цьому.
2. Зелена економіка – виглядає так, що під час відновлення ми можемо раніше, ніж багато інших країн ЄС, розбудувати зелену економіку: енергетику, металургію, звести нові енергоефективні будинки. Також буде великий попит на всі елементи циркулярної економіки, у тому числі на побудову систем переробки сміття після війни – на жаль, там буде багато роботи.
3. Аграрний сектор очікує значна інтенсифікація. Проблема в тому, що багато аграрних полів зараз заміновано. Для того, щоб підтримувати та збільшувати рівень врожаю, на який однаково буде попит у багатьох країнах світу. Тому нам слід значно підвищити продуктивність землі. Також варто переорієнтуватися на агропродукцію з вищою доданою вартістю. Це вдасться, якщо в землю інвестувати капітал. Це буде можливо, тільки якщо депутати знову не надумають відтермінувати відкриття ринку землі.
4. Я також поставив би на розвиток галузей, які зможуть включитися в європейські ланцюжки створення вартості. Це може бути в автомобільній, пакувальній, транспортній галузях. Також в аграрній галузі можуть подовжитися ланцюжки створення доданої вартості.
5. Ну і розвиток ІТ, звісно. Сподіваюся, що від аутстафінгу та аутсорсингу ми більше будемо йти в ІТ-підприємництво, яке буде сфокусоване на створенні інноваційних технологічних продуктів. І це не тільки застосунки для телефонів, але й системи цифрового управління підприємствами та державою. Дія показала, що в нас багато перспектив на цьому ринку.
3. Якими, на ваш погляд, є головні виклики на шляху повоєнної розбудови України?
Конкуренція пріоритетів – наш основний виклик. Відновлення вимагатиме вирішення тисяч завдань одночасно. А грошей на все точно не вистачить. Або спроможність (absorption capacity) реалізувати проєкти буде обмеженою та недостатньою, або експертів чи просто рук не вистачатиме. Конкуренція буде між швидкими завданнями, які треба вирішити просто зараз, і довгостроковим баченням та багаторічними проєктами; між тим, шо щось швидко може зробити державна компанія, а приватна буде робити довше, та й приватну ще треба запросити; між тим, що можна щось зробити швидко, оминаючи правила (тому що треба зараз), і прозорими процедурами, яких вимагатимуть суспільство та міжнародні правила; конкуренція пріоритетів буде, коли ми вирішуватимемо, кому першому відбудувати будинок: ветерану, внутрішньому переселенцю чи вчителю, який потрібен для школи; коли ми будемо думати, виділити гроші на школу, музей чи лікарню. Таких розтяжок будуть сотні. І якщо в нас не буде стійкої системи пріоритезації, з якою також погодиться громадянське суспільство, у нас буде ще багато криз навколо бруківки і гербів.
Інші виклики відомі: верховенство права, для якого важливо покращити судочинство та правосуддя; несистемність реформи правоохоронних і податкових органів, відсутність єдиної стратегії їхнього розвитку створюють додаткові ризики для бізнесу в інвестуванні та захисті прав власності; корупція; також потрібно загальне зменшення регуляторного навантаження на бізнес; ну і, напевно, треба більше концентруватися на захисті економічної конкуренції та боротьбі зі штучними монополіями та більше захищати інтелектуальні права власності – без цього важко буде розвивати інноваційний потенціал ІТ-індустрії.
4. Якою має бути роль держави і якою приватного сектору на цьому шляху?
Я не хотів би, щоб після війни Україна стала менш демократичною, а економіка – більш державницькою, ніж до війни. Тому роль держави – створення правил гри для всіх, чесний контроль виконання цих правил і захист безпеки країни – людей і бізнесу. 90% усіх інших завдань зможе зробити приватний бізнес. Я впевнений. Не одночасно. І український, і західний бізнес повинні ще повірити Українській державі. Ми ще повинні виграти конкуренцію за наших людей і бізнес у європейських країн. Ми повинні створити можливості (opportunity) і для локального, і іноземного бізнесу всередині країни. Але після цього основне завдання держави – не заважати.