Ігор Ліскі, голова наглядової ради групи компаній “Ефективні інвестиції”, співзасновник Українського інституту майбутнього
1. Яким ви бачите повоєнне відновлення України? На чому слід зосередити основні зусилля?
Мені не подобається слово «відновлення». Воно покликано повернути колишній вигляд, попередній стан того, що було зруйновано. Повернення нам не потрібне ні до періоду 2014 року, ні до початку повномасштабного вторгнення. Протягом тривалого часу ми жили на основних здобутках радянської тоталітарної країни. Враховуючи всі плюси й мінуси, вчилися виживати. Та чи потрібно нам відбудовувати таке минуле?
Насправді мені хочеться говорити про модернізацію, побудову нового. Вірю, що зараз ми маємо шанс спроєктувати країну нової якості. Як на мене, головний сенс, основа відбудови України – це люди, які боролися за її свободу. Саме вони повинні отримати гідний і якісно новий рівень життя, повинні мати нову країну. Головною цінністю є людина, її добробут і можливості реалізувати власний потенціал. Тому переконаний, що зосередитися потрібно на створенні інноваційних підприємств і сучасної інфраструктури, які відповідатимуть потребам українців.
Ми маємо піднімати соціальні стандарти. Потрібно відмовитися від радянських правил і погляду на будівництво міст, переймати найефективніші практики сучасної урбаністики. Українці, які вимушені були переїхати до європейських країн, побачили їхній рівень життя, якість сервісів. Наші переселенці дізналися, що таке європейські школи, лікарні – зовсім інший підхід.
Тому відбудова зруйнованих підприємств, шкіл і лікарень радянського типу, які були неякісними та неефективними, – марна справа. Нам потрібно дати сучасні лікарні, розвинені культурні осередки, прогресивні освітні заклади, щоб повернути своїх людей додому. Узяти найкраще з європейського досвіду і доповнити українськими здобутками, цифровізацією, швидкістю сервісів, креативністю та самобутністю.
Проєкт нової країни має фокусуватися на створенні нових точок зростання. Починаючи з розбудови сучасних заводів, виробництв, конкурентоздатних підприємств і агломерацій, маємо споруджувати інфраструктуру. Рухатися до європейських стандартів – це про нову якість життя, а не бездумне наслідування. Важливо застосовувати науковий підхід, інноваційну урбаністику, щоб збудувати насправді продумано та з користю для українців. Тут важливе саме переосмислення. Це стосується і запровадження принципів циркулярної економіки, ощадливого ставлення до ресурсів, що повинно стати правилом для підприємств – вони мають бути зеленішими, не тільки дотримуватися екологічних норм, а й шукати нові рішення для ощадного споживання ресурсів. В Україні є приклади успішної реалізації подібних проєктів. Зокрема, боротьба з пластиком не тільки стала стимулом для дотримання стандартів, а й переросла в інноваційне виробництво екологічного пакування для харчових продуктів. Тепер наш стартап активно експортує продукцію і навіть створює спеціальне обладнання та виробничі лінії.
Ми ж розуміємо, що школи й вищі навчальні заклади – це не тільки історія для батьків, які хочуть працювати на певному підприємстві чи в регіоні, бо тут є де вчитися дітям. Для економічного розвитку важливо створювати сучасні освітні осередки. Звісно, економічно захищеній країні потрібен кваліфікований персонал у всій системі виробництва. Тільки осмислений підхід до розбудови країни зробить інвестиції ефективними.
Що нас відновить і дасть шанс створювати власне майбутнє – це жива економіка. Потрібно запустити індустріалізацію, залучати іноземні інвестиції, але спільними зусиллями, всієї держави. Українці змінилися, і їхнє бачення майбутнього також. Ми краще почали розуміти себе, власні потреби, визначилися з пріоритетами. Так, нам можуть допомогти партнери, які не втратили людяність, але ми є замовником.
Нам краще видно, у чому потрібна допомога, адже воюємо ми, живемо в цій країні ми. І я вірю, що повернути суб’єктність чи то усвідомити її можна, лише зосередившись на собі. І нова візія розвитку України, її відновлення саме на цій думці стоїть. Наше завдання – взяти відповідальність і вимагати чесної роботи від себе та від усіх членів суспільства.
Якщо відверто, в чому наша сила? Єдність, людяність, титанічна робота заради волі. Навряд чи вийде підкреслити тільки одне. Ця війна, як і багато інших, які мусив подолати наш народ, увійде до генетичної пам’яті поколінь. Та я бачу в цьому шанс змінити світобудову. І тут не про везіння чи допомогу інших людей чи країн, які розв’яжуть усі наші проблеми. Ніхто не зрозуміє насправді нашого досвіду і того, як ми змінилися та міняємося. У наших умовах ніхто не жив, не працював, не втрачав родину, майно, нікого так не вбивала корупція і не рятувала сміливість. Тому тільки нам і потрібна сильна Україна.
2. Які галузі мають стати драйверами української економіки після війни?
Драйверів може бути багато. Головне – визначитися з можливостями власної ефективності. Яке місце має займати Україна у світовій економіці? Щоб відповісти на це питання, маємо зробити домашню роботу, і, можливо, вона нас влаштує.
Зараз ми експортуємо commodities, а мусимо зосередитися на максимальній доданій вартості в АПК. Моя компанія зробила так, наприклад, з медом. Протягом років країна займала провідні позиції серед експортерів сировини. Ми ж створили бренд якісного українського меду і експортуємо його до 26 країн світу.
Те саме стосовно великих покладів корисних копалин. Країні життєво необхідно модернізувати галузі, які працюють із сировиною, – це правило зростання економіки. Так, розвинені галузі також потребують осучаснення, залучення нових технологічних рішень, практик зменшення карбонового сліду, зеленої енергетики. Ми маємо створити готовий продукт у деяких галузях або значно вдосконалити його в інших. З нашого металу можемо робити сучасні вагони, кораблі, автомобілі, а це збільшить додану вартість.
Експортна орієнтація, товари з доданою вартістю, сучасні технології кругової економіки – це наш важкий, але єдино можливий шлях. Прикладів створення масштабних сучасних виробництв на засадах сталого розвитку і кругової економіки в Україні небагато, та вони є. "Фіднова", завод із виробництва високопротеїнових кормових добавок для тварин, працює понад два роки. Мова не тільки про вплив на експортну спроможність країни, а й про імпакт, який робить такий завод на розвиток усієї галузі.
Маючи понад 20 років досвіду в залученні інвестицій, знаю, що Україна може стати індустріальним майданчиком для Європи та світу, замінивши виробництва з Росії та Китаю.
Звісно, ми будемо зосереджуватися на будівництві, адже відбудова підприємств, інфраструктури – важливий етап. Але і тут потрібно бути амбітнішим: сучасні матеріали, зелені технології і в підсумку ефективний результат роботи. Коли говоримо про створення таких підприємств, не можна забувати про енергетику, без якої все це неможливо. Відновлення старої енергетичної системи просто небезпечне. Тут потрібен перехід до зеленої енергетики. Використання вітру, сонця, водню зробить усю систему більш дієвою. Пошук балансу між новою енергетикою та ядерною також одне з важливих завдань, як і видобуток газу. Зокрема, нарощування видобутку останнього дозволить не тільки забезпечувати власні потреби, а дасть шанс стати енергетичних хабом для Європи.
Переконаний, що в Україні можливо створити нафтопереробний завод. Візьмемо до прикладу вдалі логістичні можливості в Одесі, інший тип нафти (зокрема, сировину з Близького Сходу чи навіть зі США) і досвід реалізації подібних проєктів у потенційних інвесторів. Це дасть нам ще більше незалежності від Росії і Білорусі.
Наш колосальний досвід в оборонно-промисловому комплексі за умов найбільшої у 21 столітті війни – це шанс зробити цю галузь провідною для розвитку української економіки. Вірю, що це неабиякий драйвер для залучення інвестицій, зростання кількості і якості технологічних компаній. Та що найважливіше – ми зможемо повноцінно забезпечити власні збройні сили необхідним.
Драйверів багато, та головне – люди, які вже залучали інвестиції, будували Greenfield- і Brownfield-проєкти. Спілкуючись з міжнародними партнерами, розумієш, наскільки мало вони насправді знають про український бізнес. Зокрема, про історії успіху, про нашу здатність працювати в кризових умовах і під час глобальних викликів. Особливість у тому, що інвестиції йдуть у конкретні проєкти, до людей, які мають надійну репутацію.
Ми маємо ресурси і людський потенціал зробити такі проєкти інвестиційно привабливими. Машинобудування, оборонна галузь, комплексні IT-рішення, агро – це база. Головне – якісно підготувати проєкт і працювати над довготривалими, прозорими бізнес-стосунками зі своїми партнерами.
3. Якими, на ваш погляд, є головні виклики на шляху повоєнної розбудови України?
Легко жити думкою про те, що хтось прийде і зробить нашу країну успішною. Така собі казка: прийдуть якісь міфічні інвестори, засиплють грошима, ми будемо їх витрачати і жити довго та щасливо. Головний виклик для українців – зрозуміти, що простого шляху не буде. Становлення – це важкий шлях важкої праці кожного дня. А з іншого боку, прийняти реальність також непросто. Адже не буде ніякого месії, жоден уряд, президент чи закордонний політик не здійснить наших мрій про успішну Україну.
Держава – це і є ми, кожен на своєму місці. І саме ми не можемо нікому дозволити розкрадати наше майбутнє, халатно виконувати свою роботу і перешкоджати нашому розвитку. Організаційна ефективність нас самих і влади важлива на кожному рівні. Вимагати від ОТГ, уряду, президента небайдужості до країни, докладати власних зусиль у розвиток країни – значить бути повноцінним членом цієї держави. Переконаний, що саме це дозволить конвертувати нашу здатність об’єднуватися й відстоювати свою свободу у бренд переможців. Тоді це підсилить нашу інвестиційну привабливість і реалізує можливість жити у провідній країні.
Як на мене, критичним є також відновлення довіри один до одного, до державних інституцій, до влади. Так, це зовсім нелегке завдання. Щоб це зробити, треба багато чого змінювати. Від кадрової політики, де ми не тільки знаходимо кращих управлінців і більш ефективних спеціалістів, а й даємо їм виконувати свою роботу, підтримуємо та мотивуємо їх. Чесні, прозорі стосунки з владою – це про довгий шлях. Запит на довіру в суспільстві дуже великий, його не можна ігнорувати. І це стосується і чесності чиновників, їхньої ефективності, і вбивчої корупції, яка торкається всіх сфер життя. Звісно, бажання швидких перемог і рішень може зневірити всіх українців. Та без довіри ми не повернемо людей, які виїхали, й не втримаємо тих, хто хоче лишитися.
Люди є драйвером економіки. І нам потрібно створювати не тільки робочі місця, а й умови для повернення, життя і розвитку наших людей. Спробувавши всі переваги західної інфраструктури, рівня життя, українці мають прийняти рішення повернутися. І зроблять вони це не тільки через любов до країни, а через наші спільні дії для її розвитку.
Відсутність реформ може вбити нашу перемогу. Бажання жити у старому форматі, процвітання корупції – все підгодовує невизначеність, усе це вбиває нашу перемогу вже зараз. Зміна візії – це глибока необхідність. Тому зараз на часі не тільки це обговорювати, а й насправді діяти.
Нам потрібно максимально інтегрувати захисників у суспільство. Вони не мають відчувати себе кинутими. А держава, ми з вами, має дати можливість нашим воїнам створювати власні бізнеси, влаштовуватися на сучасні підприємства. Інклюзивність надважлива у відновленні України.
4. Якою має бути роль держави і якою приватного сектору на цьому шляху?
Держава і приватний сектор мають чути одне одного і працювати заради єдиної цілі – виграти мир. Бізнес знає, що необхідно для легкого залучення інвестицій, що потрібно змінити і вдосконалити, щоб отримувати іноземний капітал. Конкуренція і прозорі правила гри – це win-win-історія для всіх. Звісно, з одного боку, роль держави має бути мінімальна. Але ми як бізнес не можемо повністю відокремлюватися від держави, мусимо бути замовником змін і комплексних реформ.
Ми як суспільство говоримо, як потрібно готуватися до міжнародних інвестиції, вимагати цієї підготовки. Годі гратися у фейки. Награлися в усі ці марні інституції, коли відбувалася тільки імітація роботи. Ми відчули, як ефективно вбиває такий самообман. Без належної системи охорони здоров’я скільки життів ми втратили? Зрозуміли лише через важкий удар, наскільки важливими є армія, розвідка, оборонний комплекс як такий. Роль держави у процесі відновлення – дати орієнтир. Так, ми всі розуміємо, що стратегія – зрозуміла, вивірена – була б у цьому помічна. Але чекати на стратегію можна роками. За виживання й мир ми боремося зараз.
Головне, що має побачити від держави суспільство – реформа базових інституцій. Судова реформа, пріоритет залучення міжнародних інвестицій. І над цим мають працювати всі. Приватний сектор розуміє свої потреби, доносить їх до держави. Однак у вирішенні болючих питань має бути синергія заради ефективності, заради зрозумілої і прозорої взаємодії в суспільстві. Вірю, що наша спільна робота переконає світових інвесторів зайти саме в Україну.