ГлавнаяПолитика

Конституція, яку створили не ми

Конституція України у поточній редакції має системний ґандж: в ній закладений інституційний конфлікт між всенародно обраним Президентом та Урядом, який формує парламент. Не даремно нобелівський лауреат Роджер Майерсон у своєму виступі в Києві у 2014 році назвав систему влади в Україні “terrible constitutional system”, дослівно – «жахливою конституційною системою». Це означає, що коли в парламенті вдається сформувати пропрезидентську більшість, розбалансований механізм української влади ще якось працює. Якщо більшість в парламенті опозиційна до президента, тоді Україну можна порівняти з автівкою, що намагається їхати на ручнику: всі сили та ресурси альтернативних центрів влади кинуті на взаємне поборювання, як ми це спостерігали за часів президентства Ющенка та прем’єрства Тимошенко.

Фото: пресс-служба президента

Отже, рано чи пізно Україні, аби стати ефективною функціональною демократією, потрібно буде вирішувати цю та інші проблеми конституційного устрою. Втім ці реформи не матимуть сенсу, якщо не вдасться змінити головне - відродити чи радше прищепити українцям віру в Конституцію та довіру до неї. І як наслідок - готовність свідомо дотримуватись та захищати її, перетворивши на справжній суспільний договір та один з символів державності, такий як гімн чи прапор, з якими українці навчились перемагати і вмирати задля майбутньої перемоги.

Повага до Конституції зазвичай народжується або з довіри до тих, хто розробляє та приймає Основний Закон, яких часто називають батьками-засновниками держави, або з особистої участі пересічних громадян в процесі творення та ухвалення конституційного тексту.

І якщо донедавна участь широких мас як правило обмежувалась лише схваленням на референдумі готового конституційного тексту, написаного порівняно невеликою групою юристів та політиків, то новітні цифрові технології вперше дозволити залучати до творення основного закону сотні тисяч осіб.

Перший випадок такого справді всенародного написання проекту конституції за допомогою цифрових технологій світ спостерігав у Ісландії на початку цього десятиліття. В Україні ісландський кейс більш-менш добре описаний, тому не будемо зупинятися на ньому докладно. Звернемо увагу лише на той факт, що невелике та добре освічене населення (320 тис., що приблизно дорівнює населенню київської Оболоні), та фактично 100-відсоткове охоплення населення інтернетом залишали відкритим питання про застосовність ісландського досвіду в інших країнах. Ба більше, той факт, що всенародний проект конституції, розроблений з таким ентузіазмом у 2011 році, досі не затверджений парламентом Ісландії, викликав деякий песимізм щодо спроможності широких мас нав’язати свою волю та правила гри політичній еліті.

Фото: fabianaponzi/Depositphotos

Втім цього року світ таки відзначив народження напевно першої конституції, написаної із активним залученням пересічних громадян та цифрових технологій. Її офіційна назва - Carta Magna, основний закон міста Мехіко, столиці Мексики. Тривалий час Мехіко, як і багато інших столиць у Новому світі, залишався федеральним округом, підпорядкованим у багатьох питаннях напряму центральному уряду, тобто містом без повноцінного самоврядування. Тільки у 1987 році мешканці мексиканської столиці домоглися права обирати міську раду, а ще через 9 років – і власного мера. Втім, на відміну від окремих штатів Мексики, місто не мало ані власного статуту-конституції, ані повноти самоврядування.

У 2013 році для столичних мешканців відкрилось вікно можливостей, коли президент Енріке Пенья Ньєто шукав політичних партнерів для реалізації пакету своїх економічних реформ. Одним з таких політичних партнерів, що погодився підтримати реформи, став мер мексиканської столиці Мігель Анхель Мансера, лідер партії демократичної революції. Натомість очільник Мехіко отримав від президента обіцянку, що столиця федерації нарешті отримає статус аналогічний статусу інших штатів і, відповідно, свій основний закон. Вже наступного року за підтримки президента до мексиканської конституції були внесені зміни, що перетворили «федеральний округ Мехіко» на Ciudad de Mexico - «місто Мехіко», 32-й суб’єкт федерації. Це створило юридичні передумови до написання та ухвалення конституції мексиканської столиці.

Звичайно, столичний мер міг піти традиційним шляхом і найняти вітчизняних та іноземних «конституційних експертів», аби ті написали потрібний конституційний драфт, а потім схвалити його у міській раді та, можливо, затвердити в мексиканському парламенті. Але Мігель Анхель Мансера вирішив інакше. Він номінував 28 городян з дуже різним бекграундом (від економістів та юристів до актора та переможця параолімпійських ігор) до комітету з підготовки проекту конституції. Оскільки більшість членів комітету не була юристами, місто забезпечило їх правниками, які володіли законотворчою технікою і були спроможні викладати ідеї членів комітету юридичною мовою. Саме на цьому етапі кожен городянин міг долучитись до конституєтворення через онлайн-платформу Change.org. Для цього достатньо було створити онлайн-петицію та зібрати під нею щонайменше 5 тис. підписів. Це гарантувало, що комітет розгляне петицію. Автори пропозиції, що зібрала 10 тис. голосів, отримували право на зустріч з окремими членами комітету та особистої презентації своєї ідеї. Ті, хто потрафив зібрати 50 тис. голосів, презентували свої ідеї комітету у повному складі та меру столиці особисто.

Мігель Анхель Мансера показує надруковану Конституцію столиці Мексики Мехіко під час церемонії її презентації та оприлюднення, 5 лютого 2017.
Фото: EPA/UPG
Мігель Анхель Мансера показує надруковану Конституцію столиці Мексики Мехіко під час церемонії її презентації та оприлюднення, 5 лютого 2017.

Для тих, хто мав складності з доступом до інтернету, міська влада організувала 300 безкоштовних комп’ютерних слотів по всьому місту з відповідним персоналом, що допомагав охочим скласти та надіслати петицію. В результаті більш як 280 тис. городян поставили свої підписи під 357 різними петиціями. Найбільше голосів зібрали петиції щодо мобільності, розумного міста (smart city) та прав тварин. І хоча участь у написанні конституції в такий спосіб узяли менше 5% городян, кількість петиціонерів перевершила всі сподівання: як і ми, мексиканці добре об’єднуються заради вуличних протестів і не дуже вірять в можливість вплинути на речі простим набиранням текстів на клавіатурі.

Проект конституції, розроблений у такий спосіб, був викладений на відкритій платформі PubPub, яка нагадує Google Docs. Кожен охочий міг коментувати та надсилати свої пропозиції, не відходячи від свого комп’ютера. До того ж на PubPub публікувалися статті на конституційну тематику, які мали розповісти про різноманітні підходи до конституцієтворення та поглибити розуміння процесу.

Після того, як перший проект конституції був готовий, м’яч опинився на половині поля конституційної асамблеї – спеціально сформованого органу для ухвалення Carta Magna. Тут політична еліта не стала ризикувати і сформувала її з 60 спеціально обраних до асамблеї городян та 40 представників політичного істеблішменту: 14 сенаторів, 14 депутатів нижньої палати мексиканського парламенту і 12 членів, призначених навпіл мером та президентом. На жаль, у виборах 60 членів асамблеї конституційної асамблеї взяли участь лише 28% столичних мешканців.

Конституційна асамблея постала перед вибором: орієнтуватися на конституційну традицію США, де лаконічний текст (преамбула, 7 статей та 27 поправок) фіксує лише фундаментальні засади державного устрою та засадничі права людини і громадянина, залишаючи розвиток та тлумачення конституційного права судам, чи писати докладний основний закон на сотні сторінок, намагаючись бути настільки детальним і конкретним, наскільки це можливо. Мексиканці обрали другий варіант і врешті-решт затвердили основний закон для своєї столиці, що складається з 76 статей, які викладені на 220 сторінках, в якому, зокрема, виписані права людей з особливими потребами, представників ЛГБТ+ та інших меншин, безхатьок, мігрантів, мексиканців африканського походження, старших людей і навіть тварин, які визнані «істотами, що можуть відчувати». Також конституція передбачає право «вмерти з достоїнством», іншими словами легалізує евтаназію.

Святкування Незалежності Мексики, Мехіко,16 вересня 2017.
Фото: EPA/UPG
Святкування Незалежності Мексики, Мехіко,16 вересня 2017.

Дуже цікавим є концепт «прав міста», включений до фінального тексту Carta Magna. Він має на меті закласти правове підґрунтя для захисту уразливих та маргіналізованих верств містян від наступу девелоперів, брутальності поліції, економічного виключення та т.зв. джентрефікації (наступу забудовників, які фактично виживають бідняків з районів їх традиційного проживання, привабливих з точки зору історичної спадщини чи екології, для капітальної реконструкції та подальшого продажу заможнім городянам). Напевно, це перший випадок в історії конституціоналізму, коли до основного закону були включені такі права.

Конституційна асамблея затвердила Політичну конституцію міста Мехіко 31 січня 2017 року. Більшість її положень мають набути чинності у вересні 2018 року, а повністю вона вступить в дію у 2019-му. Цікаво, що одразу по ухваленні основного закону мексиканської столиці його почали атакувати з різних боків і політики, і церковні ієрархи, і громадські активісти. І якщо кардинал Норберто Рів’єра, архієпископ Мехіко, назвав конституцію «вбивчою» через закріплення в останній права на аборти та евтаназію, ліві активісти критикують її за ігнорування найбільших викликів для мешканців мегаполіса: браку житла, дефіциту води, небезпеки на вулицях та надійного доходу, водночас Мексики вважає, що Carta Magna втручається у юрисдикцію федерального уряду. Деякі опоненти намагаються заблокувати окремі розділи столичної конституції через суд.

Однак, незалежно від результатів майбутніх судових розглядів, можна стверджувати, що унікальний експеримент з конституєтворення вже відбувся. І нам, українцям, однозначно варто придивитись до нього ближче. Бо це тільки здається, що Мехіко геть далеко. Насправді ментально Україна набагато ближча до Мексики, аніж до ЄС. Не вірите? Згідно з останніми опитуваннями, 66% мексиканців вважають, що в їхній країні зовсім не шанують чи майже не шанують право. Половина опитаних респондентів бачать демократію як систему, в якій кожен бере участь, але користають з неї лише деякі. Близько третини мексиканців зовсім не довіряють федеральному уряду, більше 40% - не вірять політичним партіям та законодавцям. І – увага – більше 70% не довіряють іншим мексиканцям! До того ж, на відміну від маленької Ісландії, в Мехіко проживає більше 9 млн. мешканців, а в агломерації – більше 20, більшість з яких мають проблеми з освітою, комп’ютерною грамотністю та доступом до інтернету.

Фото: rambler.ru

Чи принесе нова конституція щастя мешканцям Мехіко? Навряд чи, бо конституції не приносять щастя. Але Carta Magna точно наділить мешканців мексиканської столиці додатковими правами та додатковою відповідальністю за власну долю та долю власного міста. А для решти світу, зокрема, сподіваюсь, і для України, Carta Magna може відкрити еру, в якій пересічні громадяни отримають шанс ставати в прямому сенсі співтворцями основного закону своєї держави і в якій сучасні цифрові технології дозволяють залучати мільйони простих людей до написання засадничих правових документів сучасності.

Чи скористається цим досвідом Україна, а чи й надалі конституційні реформи в країні готуватиме лише вузьке коло політиків та експертів-конституціоналістів під неусипним контролем Банкової та наглядом Венеціанки, без жодної участі посполитих? Відповідь на це питання відкрита. Але якщо нічого не зміниться, тоді не варто нарікати, що конституція в Україні живе своїм життям, а народ – своїм. І їхні долі майже не перетинаються…

Геннадій Друзенко Геннадій Друзенко , юрист-міжнародник
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter