Мова йде про OASIS – третій-четвертий ступінь розривів у пологах. Коли стається акушерський розрив анального сфінктера.
Про це розповіла хірургиня-проктологиня Анастасія Пристая під час подкасту “Мені тільки спитати” від LB.ua.
При третьому ступені травмується анальний сфінктер. При четвертому — анальний сфінктер і стається розрив прямої кишки. По суті, розривається вся ректовагінальна перегородка.
“Це тривалі інвалідизуючі процеси, які дуже складно вирішити”, – пояснює лікарка.
За протоколами розвинених країн, після таких травм жінки у першу добу потребують коректної операції – сфінктеропластики – і відновлення після неї.
Якщо цього не зробити, у жінки проявляються ті чи інші форми нетримання. Спочатку вони можуть бути не дуже вираженими, проявитися за рік або й пізніше. Може бути незначне нетримання анального сфінктера, але інші м'язи візьмуть на себе його функцію і він певний час ще буде тримати. Може бути біль: анальний, у промежині, тазовий; нетримання сечі; повітря з піхви. Можуть утворюватися нориці – по суті, дірки.
Після операції жінок має чекати реабілітація. Вона залежить від складності розривів. Якщо достатньо було поєднати сфінктер і не виводити стому – у перші декілька днів жінку чекає рідка дієта: вода, шоколад і протеїнові коктейлі, щоб не було дефекації.
Людина знерухомлена, іммобілізована, із сечовим катетером лежить певний час.
Потім людину мобілізують, але ще протягом 10–12 днів жінка не сідає, стоїть або лежить, приймає спеціальні послаблюючі, аби легко сходити в туалет. І в раціоні має бути багато білкових продуктів, додатковий білок, можна пити протеїн. Приймати знеболювальні.
Після загоєння рани після операції таку жінку мають скерувати до фізіотерапевта, який займаються тазовим дном.
Але мало фахівців вміють у цьому напрямку працювати, додає лікарка: “Ми з деякими працюємо в Києві, по Україні не можу рекомендувати. І в Україні відсутні відділення фізіотерапії тазового дна”.
Якщо жінка не має жінка можливості займатися з фізтерапевтом, – їй рекомендують придбати домашній міостимулятор. Можуть також скерувати на електростимуляцію.
“Навіть якщо в жінки буде домашній міостимулятор і вона від пів року буде щоденно займатися, наступає відновлення. Ще не бачила кейсів, щоб не відновилось”, – каже Анастасія Пристая.
Вона додає, що в країні є також значний дефіцит інструментів, щоб допомагати таким жінкам: “Над цим треба працювати. Коли починаю працювати з жінкою, кажу: «Ми будемо працювати за індивідуальним планом. Відновимо вам функції тримання. Але комусь ми відновлюємо на 100 %, комусь на 70 %, а комусь на 30 %. Це буде залежати від багатьох причин». Але не відновлювати не можна, тому що статистично, якщо жінці після розриву сфінктера не зробити операцію, не поєднати волокна, у неї рано чи пізно настане повне нетримання, особливо після 40 років, після менопаузи, коли естрогенчики виходять з організму. І все вистрілює дуже-дуже швидко”.
Чому в Україні немає навіть статистики таких пологових травм – дивіться повну версію подкасту.
