Нинішня ситуація з нафтою чимось подібна й так само несе ризики для залежних від експорту сировини економік Венесуели, Ірану та Росії. Ціна нафти марки Brent, ключового індикативу ринку чорного золота, впала зі 116 доларів за барель у середині червня до 82,43 доларів, тобто майже на 29%.
Британський банк Barclays чекає, що барель нафти Brent у 2015 році коштуватиме 93 долари, в той час як американський гігант інвестиційного банкінгу Goldman Sachs очікує ціну на рівні 85 доларів.
Причиною падіння цін є зростання видобутку нафти в США, де оновлено 20-річний максимум, та у членах Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), що є союзом низки арабських та африканських країн, котрі з 1960 р. координують свою цінову політику. У самій лише Лівії виробництво потроїлося з червня, досягаючи 0,9 млн барелів на день, а загальна цифра для країн ОПЕК сягнула 30,9 млн барелів у вересні, що є 11-місячним максимумом. В цілому світ видобуває близько 90 мільйонів барелів нафти на добу, а розмір цього ринку - 3,4 трильйони доларів.
Графік у кращий якості можна подивитися за посиланням.
Додатковий тиск на ціну нафти чинить зменшення попиту зі сторони Європи та Азії, насамперед Китаю. Ринок чекав зменшення постачань з Близького Сходу, де ключовим чинником нестабільності є новопостала й невизнана Ісламська Держава, але постачання продовжуються.
Переможцем у цій ситуації мала би бути світова економіка, адже 10-відсоткова зміна ціни нафти змінює динаміку зростання глобального ВВП на 0,2%, згідно з аналізом Тома Хелблінга з дослідницького підрозділу Міжнародного валютного фонду. Падіння цін зазвичай стимулює зростання світової економіки через перерозподіл ресурсів від виробників на користь споживачів, які більш схильні витрачати свої кошти, а не накопичувати їх, як це роблять арабські шейхи.
Сильно виграє аграрний сектор, адже він потребує більшого енергоспоживання, аніж промислове виробництво, переважно завдяки значній енерговитратності виробництва добрив. За даними Світового банку, долар аграрної продукції потребує у чотири-п'ять разів більше витрат енергії, ніж долар промислової продукції.
Китай, друга економіка світу, є також його другим найбільшим імпортером нафти. Зменшення ціни нафти на 1 долар допомагає Китайській Народній Республіці заощадити 2,1 мільярди доларів на рік. Якщо нинішня ситуація на ринку збережеться, КНР зекономить на своєму імпорті 60 мільярдів доларів, або 3%. Враховуючи, що більшість китайського експорту - це промислова продукція, ціна на яку не впала, потік грошей до країни збільшиться, що з часом може збільшити й доходи населення.
Щоправда, МВФ у жовтні переглянув прогноз щодо зростання глобальної економіки в 2015 р. з 4% до 3,8%. Але тут справа не у нафті, а у геополітичних ризиках. Лікування російської агресивності економічними санкціями та спроби Ісламської Держави побудувати теократію терористичними методами не дадуть економіці світу зростати так, як фонд очікував раніше. Міжнародне енергетичне агентство, міжурядова організація постала після нафтової кризи 1973 р., передбачає збільшення споживання нафти в світі найповільнішими темпами з 2009 р.
Дехто поспішив назвати теперішню ситуацію на ринку нафти ціновою війною. Серед таких - німецький Commerzbank. А ось що пише Майкл Клейр, професор безпекових студій Хемпшир Коледжу в США: "Адміністрація Обами вживає це (ціни на нафту) як ключовий інструмент зовнішньої політики, новий спосіб вести війну з націями, котрі вона вважає ворожими, без опертя на літаки, ракети та армію". Разом з тим, генеральний секретар ОПЕК Абдалла ель-Бадрі заперечив факт цінової війни. "Наші країни слідкують за ринком, - заявив він під час конференції "Нафта та гроші" 29 жовтня у Лондоні. - Люди продають за ринковими цінами".
Дешева нафта є ризиком з огляду на м'яку монетарну політику, або політику "дешевих грошей", в найрозвинутіших економіках світу - Єврозоні, США та Японії - що має на меті стимулювання економічного зростання. Частиною цієї політики є досягнення бажаних показників інфляції, котрі для Єврозони та США складають 2%. Наразі інфляція є нижча цих показників, у той час як низькі ціни на нафту можуть спричинити падіння цін на споживчі товари, що є дефляцією, і ще більше ускладнити досягнення бажаної динаміки здешевлення грошей. За таких обставин, центробанки будуть змушені ще довше утримувати процентні ставки близько до нуля й застосовувати програми викупу активів - бондів та інших цінних паперів - щоб вивільнити з них гроші інвесторів, зробивши їх доступними для бізнесу та споживачів.
Нелегкі часи постали для Росії. Для країни, чий уряд наважився на погано приховану агресію проти України, видобуток нафти є збитковим бізнесом при світовій ціні на неї нижче за 100 доларів за барель. На енергетичний сектор припадає більше 25% ВВП, в той час як продаж газу та нафти - це 70% експортної виручки. Підтримати потік експортних грошей зможе хіба що ослаблений рубль.
Популярність режиму президента Володимира Путіна значним чином походить від зростання цін на нафту, що тривало з 2000 р., коли він прийшов до влади, та часом було трикратним. Виплата високих за стандартами східної Європи зарплат для військовослужбовців, активно задіяних у боротьбі проти української армії та добровольчих батальйонів на Донбасі, буде суттєво ускладненою, якщо ціна на нафту не набере минулої висоти.
Природні ресурси Росії дадуть їй можливість "в найгіршому випадку успішного вторгнення західних європейців (на її територію) - відійти вглиб своєї країни, знайти там все необхідне для захисту", писав Іван Ільїн, улюблений філософ Путіна, якого він неодноразово цитував у своїх президентських посланнях.
В Україні бензин з початку року подорожчав майже на 50%, зараз ціна популярного сорту А-95 сягає 16,3 грн за літр. Відсутність здешевлення, як вважає Антимонопольний комітет України, викликана традицією місцевих трейдерів нафтопродуктами робити в бізнесі ставку на високу маржинальність. Тимчасовий голова АМКУ Микола Бараш говорить, що "ціна на бензин європейської якості, розрахована за умови існування значної конкуренції, повинна бути, якщо не сьогодні, то найближчим часом, на рівні 14,1 грн за літр бензину марки А-95".
Україна на рік споживає близько 10 млн т нафтопродуктів, в той час як сусідня Польща, котра є ефективною порівняльною базою з огляду на її розмір та структуру економіки, споживає 24 млн т. Близько 75% нафтопродуктів Україна імпортує, купуючи більшість бензину в Білорусі, Литві та Румунії.