Сюжет фільму «Санаторій Горького. Поєдинок» присвячений передумовам Катинської трагедії – масового розстрілу польських військових та цивільних службовців, які потрапили в полон до СРСР восени 1939 року, коли сталінський режим в союзі з нацистами розділив міжвоєнну Польщу. Події розгортаються у Козельському таборі, що на Курщині (фільм знімали в Польщі). У центрі сюжету – Кароль Грабовський (Якуб Гершал), полонений підпоручник, який в цивільному житті був геніальним піаністом. Персонаж Грабовського має історичний прототип – це польський піаніст та офіцер Збігнев Гжибовський, доля якого, щоправда, склалася значно краще, ніж у кіношного героя.
Начальник табору – майор НКВС Василь Забурін (зірка «Гри престолів» Ейдан Гіллен), який має завдання вербувати польських інтелектуалів на службу сталінському режиму. Це історичний факт: Василь Зарубін – реальний радянський спецслужбовець, який справді займався вербуванням польських інтелектуалів у таборі Козельськ-1.
Зарубін виявляється палким прихильником академічної музики (це теж історичний факт) і намагається з особливим завзяттям завербувати на службу комуністичній пропаганді Кароля Грабовського. Грабовський, як справжній польський патріот, протистоїть до останнього.
Читайте такожАктор Ейдан Ґіллен: «Цікаво інколи збити глядачів з пантелику»
Фільм починається з єдиної батальної та найкращої у фільмі сцени. Власне, це бой, після якого головний герой потрапляє до полону. Оператор Пйотр Собоцінський-молодший знімає її з імітацією однокадрової зйомки, явно надихаючись вступною сценою висадки в Нормандії з «Врятувати рядового Раяна» Стівена Спілберга.
В цілому «Санаторій Горького. Поєдинок» – це класичний приклад тюремного трилера, з додаванням історичного контексту та концтабірного сеттингу. Більшість таких фільмів сконцентрована навколо спроби втекти («Війна Харта» Грегорі Готліба) чи навколо протистояння суворим випробуванням («Щасливого Різдва, містере Лоуренс» Ошіми Нагіса). Утім «Санаторій Горького» – фільм дещо іншого штибу. Тут майже немає лютих концтабірних жахів, окрім однієї випадкової страти, а всі спроби втечі виглядають досі наївними і, здається, існують просто для того, щоб відповідати канонам сюжету. Натомість головний режисерський задум розгортається навколо інтелектуального протистояння між хитромудрим освіченим Зарубіним і непохитним, не менш освіченим Грабовським.
І ось тут проявляється слабке місце фільму – діалоги. Головний саспенс стрічки, присвяченої боротьбі інтелектів, має проявлятись саме в діалогах, які повинні розкривати складну, не завжди очевидну мотивацію персонажів та їх непрості й почасти неоднозначні характери. Діалоги стають драйвером, що вибудовує сюжетну головоломку, коли глядач до кінця фільму намагається вгадати – хто ж поставить шах і мат на цій шахівниці.
Саме з цією частиною фільм «Санаторій Горького» має проблеми. За сценарій відповідали одразу троє сценаристів: Джаміла Анкевич, Роберт Глінський та Агата Домінік. Вони яскраво і з гумором передають будні концтабору, але взагалі не тримають напругу між Зарубіним та Грабовським. Протистояння героїв виглядає неживим – хоч і Якуб Гершал, і Ейдан Гіллен неперевершені в своїх ролях, але діапазон їх персонажів, на жаль, дуже вузький. Фільм робить спробу оприявнити центральне протистояння через зіткнення культур: поляк тут, звісно, прихильник Фредеріка Шопена, а росіянин – Петра Чайковського і Ігоря Стравінського. Але далі одного діалогу та двох напівкомічних сцен ця спроба не йде.
Варто зауважити, що тема Катинської трагедії – одна з наріжних у польській історії та національній пам’яті. У 2007-му класик польського кіно Анджей Вайда створив масштабну драму «Катинь» про ці події за повістю Анджея Мулярчика Post Mortem. Фільм був номінований на «Оскар» як найкращий іншомовний, а також зібрав оберемок нагород Польської кіноакадемії. Водночас стрічку чимало критикували у Польщі за надмірне мучеництво і пафос при зображенні героїв.
Кіно Палковського значно менш пафосне. Воно розповідає про польську національну трагедію без мучеництва. Водночас, фільм Вайди був значно складніший драматургічно, адже розкривав трагедію Катині які наслідок політичної гри двох диктаторських режимів, що розпалили Другу світову війну. У Палковського все прозаїчніше – він одразу визначає головним антагоністом радянські спецслужби і не намагається дивитися глибше.
Та все ж «Санаторій Горького» – це хороший приклад способу зробити цілісну глядацьку історичну драму без великого бюджету, якого зазвичай вимагає історичне кіно. Палковський показує драму між в’язнями та вартовими у герметичному просторі концтабору, і так розкриває велику національну трагедію поляків. Водночас він уникає казенної патетики та не претендує на кінополотно, що говорить у вічність. У цьому сенсі «Санаторій Горького» можна порівняти з іншою польською історичною драмою – «Дивізіон надії» Деніса Деліча. Вона розповідає про польських льотчиків (серед них, до речі, був українець Михайло Опаренко), які брали участь в обороні Британії від нацистів.
Польське кіно не втомлюється створювати фільми-рефлексії на події польської історії. Іноді виходять глибокі стрічки, іноді – пласка інструменталізація історії, а іноді – просто хороший глядацький фільм. «Санаторій Горького. Поєдинок» з таких.
Читайте також«ДАУ»: тоталітаризм Хржановського як нестерпний чуттєвий досвід