Молодий перспективний юрист-міжнародник Адам Юшкевич (Олександр Рудинський) кидає роботу у великій корпорації і влаштовується слідчим у містечко Тиха Нава. Причина особиста: у цьому містечку зґвалтували його дівчину. Тепер Юшкевич прагне знайти злочинця, адже моральний тягар не дає йому спокою. На додачу з дитинства герой має ментальні проблеми, які пропрацьовує з батьком-психіатром (Андрій Самінін).
Тиха Нава виявляється містечком, де кожен має скелети в шафі. Місцевий начальник поліції Капінус (Михайло Жонін) — проблемного сина, якого треба покривати. Мер Фоменко (Сергій Кисіль) намагається проштовхнути закинуту керамічну фабрику західним інвесторам. Заступниця начальника поліції Кіра (Анастасія Пустовіт), ніби перехідний приз, має стосунки то з Капінусом, то з Фоменком. А місцеві слідчі й оперативники роблять усе, щоб Тиха Нава здавалася містом, де взагалі нічого не відбувається.
Досить скоро герой Рудинського розуміє, що в місті орудує маніяк — ґвалтує і душить жінок. Ті, хто вижив, залякані поліцією і мовчать про злочин. Молодий слідчий береться розслідувати, попри всі спроби завадити йому, і підключає помічників: батька-психіатра, який також є радником поліції з профілювання серійних убивць, і батькового товариша підполковника Гордієнка (Андрій Майстренко) з Київського управління.
На початку кожної серії творці зазначають, що історія базується на реальних подіях, але всі імена змінено. Протягом перегляду стає зрозуміло, що прототипом маніяка є, скоріше за все, Юрій Кузьменко, також відомий як Васильківський Маніяк чи Елвіс-Душитель (жертви розповідали, ніби він схожий на Елвіса Преслі, у серіалі — на Енріке Іглесіаса). Кузьменко орудував у Київській області впродовж 2006–2009 років; відбуває пожиттєве ув’язнення. За його словами, убив 206 людей, суд довів 13 убивств. Коли розшукували Кузьменка, тодішня міліція провела низку спецоперацій: у справі проходили майже 10 тисяч людей, перевірили декілька тисяч автівок, провели понад 600 експертиз. Серед причин, чому маніяк так довго вчиняв злочини, — місцеві правоохоронці фальшували справи для гарної статистики.
Усе це дуже гарно показано в серіалі. Є тут і сцени з так званими пресхатами, де підставні затримані вибивають покази з підозрюваного. Є історія про залякування медиків, які фіксують зґвалтування. Є зариті поліцейськими трупи. Є залякані чи зацьковані жертви. Серіал дуже реалістично показує внутрішнє життя поліційного відділку та свавілля правоохоронців. І це додає «Тихій Наві» реалістичності.
Утім твердження, що це true crime проєкт, суперечливе. Тrue crime (справжній злочин) — жанр документалістики, що має на меті реалістичне відтворення злочинів. Найважливішим проєктом цього напрямку є американська документальна робота «Тонка блакитна лінія» (1988) Еррола Моріса, яка розглядала справу помилково засудженого до страти полісмена Рендала Дейла Адамса. У наш час особливу популярність цьому жанру приніс документальний серіал від Netflix «Творення вбивці»; він розглядав справу засудженого в 1985-му за зґвалтування й убивство Стівена Ейвері, якого звільнили через 18 років завдяки дослідженню ДНК.
Netflix також створив низку детективних серіалів ігрового формату, заснованих на реальних подіях про серійних убивць. Культовими стали «Мисливець за розумом» Девіда Фінчера й антологія «Монстр», що в кожному сезоні (наразі їх три) розглядає історії реальних маніяків. Однак усе це не true crime проєкти, а ігрові серіали. Як і «Тиха Нава». Хоч шоу і має в основі реальну історію Кузьменка, воно зроблене в ігровому форматі, до того ж змінило всі імена й низку подій.
Та як детективний трилер працює на дуже високому рівні. «Тиха Нава» явно натхненна першим сезоном серіалу «Справжній детектив» (True Detective), культовим у своєму жанрі. У ньому детективи (Метью Макконагі, Вуді Гаррельсон) розслідують убивства з містичним присмаком, що відсилає до специфіки Луїзіани, де розгортається дія — культу вуду, який практикують місцеві мешканці. У цьому серіалі дуже важливим був простір: сценарист Нік Піццолатто прожив добру частину життя в болотистих краях Луїзіани й переконливо задав цьому неонуару стилістику південної готики.
У «Тихій Наві» ситуація, звісно, гірша. Простір містечка в кадрі занадто умовний. Кожен регіон України має особливості, і умовна Рівненщина сильно відрізняється від умовної Дніпропетровщини — однак Тиха Нава позбавлена будь-якого регіонального колориту. Автори серіалу створили стерильний простір «провінційного містечка», через що атмосфера серіалу відчувається відчуженою та утилітарною.
Водночас «Тиха Нава» працює як ідеально складений детективний трилер. Окрім уже згаданого реалістичного відтворення споду правоохоронних органів, серіал відзначають динамічний ритм і низка цікавих другорядних персонажів, які ще більше заплутують і без того складну справу. Тут і хамуватий власник бару (Роман Ясіновський), і мовчазний мисливець (незрівнянний Олександр Яцентюк), і непримітний власник столярні (Борислав Борисенко). Кожен має унікальну арку, яка доведена до кінця, драматичною історією, достатньою для спінофу.
Центральні образи серіалу теж вдало прописані та відтворені. Анастасія Пустовіт грає типову фам фаталь. Її Кіра — колишня студентка-феміністка, яку зламала система провінційної влади; тепер вона цинічна хижачка, яка вдало маніпулює очільниками міста заради власної вигоди. Цей перфоманс акторки явно найсильніший після повного метру Марисі Нікітюк «Коли падають дерева».
Олександр Рудинський зіграв перфектно сконструйованого неонуарного детектива в сучасній адаптації. Його персонаж, одержимий помстою, обтяжений складним і неочікуваним минулим, яке повільно, але дуже ефектно випливає протягом серіалу і стає вирішальною точкою в мотивації героя у фінальних сценах.
Неприємні антагоністи Капінус і Фоменко дещо клішовані: бидлуватий, але хитрий начальник поліції та лицемірний мер ніби й відтворюють провінційну реальність, але все ж не такі яскраві на тлі образів, створених Рудинським і Пустовіт.
У візуалі «Тиха Нава» робить ставку на пейзажі: поля, де шукають тіла; лісова гуща, де ховається маніяк; замулена річка Нава. Усе це так чи інакше нагадує інші детективні серіали, насамперед уже згаданий «Справжній детектив», однак це ефектне візуальне тло, де достатньо простору і для динаміки розслідування, і для розкриття персонажів, і навіть для дрібних деталей (як-от сцена з кроликом), що задають римування сцен. Гонитва, масштабна пожежа, стрілянина — стрічка пропонує чимало динамічних сцен, аби утримати увагу глядачів.
Реальний Кузьменко орудував у середині 2000-х. Події серіалу перенесли у 2018-й. Від цього серіал трохи втрачає в атмосферності, яку могло б дати відтворення епохи нульових, і не виграє від висловлювань на актуальні соціальні теми (як-от децентралізація), адже автори оминають їх і фокусуються на позачасовому поліцейському свавіллі, масштабному розслідуванні та трансформації головних героїв. Це змішування часів викликає резонне питання: в роки Кузьменка діяла стара міліція; у 2018-му — реформована поліція; то чи справді старі методи роботи, що є зачином і драйвером сюжету, досі настільки присутні в роботі правоохоронців — чи коректне перенесення реальних подій на вигаданий грунт?
Та попри все, «Тиха Нава» — детективний трилер високої якості. Після низки вітчизняних телевізійних процедуралів про правоохоронців, що відверто мавпували російські «міліцейські серіали», новий продукт Київстару ТБ вражає продуманістю сюжету й оригінальними арками персонажів. А ще гнітючою динамікою розслідування, яка не поступається аналогічним шоу західних стримінгів.