Для людей, які не дуже знайомі з творчістю Ґіґера, – про що виставка, яку ви привезли до Києва? Яку історію вона розповідає?
Ідея виставки полягала в тому, щоб привезти найвідоміші роботи Ґіґера – скульптуру Чужого, його ранні роботи, портфоліо з восьми робіт з серії “Біомеханоїди”, які визначили його стиль, де людське і тілесне зливається з технічним.
Його роботи дуже сучасні, вони дійсно вражають, хоч і були створені 50 років тому. Тоді вони навіть шокували.
Скульптуру Чужого, яку ми показуємо в Києві, Ґіґер зробив для фільму “Чужий 3”. Перший фільм вийшов на екрани 1979 року.
Але Чужий Ґіґера був створений навіть раніше, ніж 1979 року, власне, фільм виріс з образу ксеноморфа, який створив художник?
Так, але початок “Чужого” лежить у “Дюні”, де працювали люди, які потім перейшли на проект Рідлі Скотта. Але “Дюни” не сталося – Ходоровський мав величезний бюджет, Сальвадор Далі грав безумного короля, "Пінк Флойд" мали робити саундтрек, і все це коштувало 100 мільйонів доларів – цей фільм неможливо було тоді зняти.
У “Чужого” були апетити більш скромні і більш реалістичні.
Тим не менш, “Дюна” – один з найвидатніших проектів, які так і не відбулися. Це свого роду навіть травма для фанатів наукової фантастики, що Ходоровський її так і не зняв. Як сам Ґіґер поставився до закриття проекту?
Це було неприємно, але для Ґіґера “Дюна” була паралельною роботою – в нього було своє життя і проекти, у фільм він лише частково був залучений. Для всіх закриття “Дюни” було великою втратою, але водночас “Дюна” дала поштовх для стількох процесів – без неї не було б “Чужого”.
На виставці є ескізи, зроблені для “Дюни”, роботи для “Чужого” – це відбитки, які робилися для промокампанії фільму. Оригінали надруковано в дуже маленькому накладі, який частково був розпроданий, частково подарований як промо фільму.
Одна з робіт, яку ми показуємо тут – автопортрет, який він зробив постером для своєї виставки в 1976 році. Багато фанатів Ґіґера – люди з хеві-метал тусовки, які часто надто серйозно ставляться і до Ґіґера, і до себе самих, натомість у Ґіґера було добре почуття гумору, навіть чорного гумору, і він був дуже самоіронічним, не ставився до себе дуже серйозно. На автопортреті він не зображує себе як героя, натомість він тут дитина, яка курить дешеву сигарету.
Чи він брав участь у всіх фільмах про Чужого? Працював над тими, що були зроблені Рідлі Скоттом останніми роками?
Коли Рідлі Скотт готував “Прометея”, він запросив Ґіґера до Лондона, щоб обговорити концепцію художнього оформлення стрічки. Ґіґер віддав Скотту права на старі роботи, зроблені під час роботи над першим “Чужим”. “Прометей” був певною мірою римейком “Чужого”, тільки знятий 30 років потому і з більшим бюджетом. Ми бачимо повністю космічний корабель, тоді як в оригінальному фільмі ми бачимо його лише фрагментарно. Скотт знову використав ідеї Ґіґера і дизайн інтер’єрів, які не вдалося втілити в першому фільмі.
Вам сподобався “Прометей”?
Так, але мені здається, він не отримав великого успіху, тому що це насправді фільм родом із 70-х. Там дуже повільно – порівняно із сучасними екшн-фільмами – розгортається дія. Але мені сподобалось, що там якимось чином відобразився дух 70-х.
Але “Чужий” 1979 року зараз виглядає дуже сучасно.
І це неймовірно. Я ніколи до цього не бачив його на великому екрані - вперше подивився його тут, у Києві, на “Молодості”. Авжеж, я знав історію, бачив усі створені Ґіґером для фільму роботи, але фільм усе одно справляє враження. Посол Швейцарії взагалі дивився “Чужого” вперше – він був вражений і наляканий.
У цьому геній не лише Ґіґера, а й як у “Дюні” – комбінації професіоналів, які зібрались в потрібний час у потрібному місці. Без образів Ґіґера це був би звичайний фільм. Якби були лише роботи Ґіґера, без режисури, фільм не відбувся б.
Ходоровський був безумним хіпі – хотів зробити великий фільм за великі гроші, а Скотт прийшов у кіно з реклами і ставився до свого проекту більш реалістично. В одному з недавніх інтерв’ю він розповів, що йому пощастило запевнити продюсерів робити кіно не лише для дітей, а зробити його для дорослих – з жахами, сексом і Ґіґером. Йому вдалося переконати продюсерів узяти Ґіґера в проект. Це були інші часи, більш авантюрні. Я думаю, що сьогодні більшість робіт Ґіґера надто сексуальні для того, щоб їх використовувати в мейнстрімному кіно.
Усі сексуальні алюзії, які Ґіґер привніс, зараз були б надто складними.
Як ви вважаєте, змінився образ Чужого за 40 років? Перший фільм був про сексуальність і вторгнення кудись у невідоме, другий – про материнство, а зараз ви говорите про те, що мейнстрім став пуританським – можливо, тут немає місця для Чужого?
Я не спеціаліст у всіх фільмах, але можу сказати, що в першому фільмі мистецтво Ґіґера – щось більше, ніж наукова фантастика. Це фройдистські образи. Авжеж, Ґіґер вивчав теорію Фройда про несвідоме, вів щоденник, де записував сни і так далі. На мистецтво Ґіґера дуже вплинула ідея Фройда про сексуальність та несвідоме. І все це відобразилось у першому “Чужому” – є багато статей про фройдистський аспект цього фільму.
Джеймс Кемерон натомість дуже багато уваги приділяє екшну, в його фільмі присутні військові, – мені другий фільм особливо ніколи не подобався. Інші я не дуже добре пам’ятаю – вони, мені здалося, більш комерційні.
Але монстр – дуже сильний образ. В епоху романтизму був Дракула, початок нашої епохи з появою електрики асоціюється з Франкенштейном, а Монстр Ґіґера втілив страх післявоєнного покоління.
Що саме він символізує, на ваш погляд?
Чужий символізує певним чином страхи покоління, яке народилося відразу після Другої світової. Страх космосу, невідомості, того, що може звідти прийти.
Звідти, “де ніхто не почує твій крик”.
Точно. В Середньовіччя не було жодного страху перед інопланетянами чи атомними бомбами, усі боялися Бога. Але після Другої світової все змінилося, наш час має нові страхи – генетичних модифікацій і подібних речей. Всі ці страхи втілені в Чужому.
Дивлячись на роботи, здається, що Ґіґер був би зачарований генетичними модифікаціями, біомеханікою і таким іншим. Наприклад, його проект з годинниками Swatch, які були вшиті в тіла. Чи в нього взагалі були такі страхи?
Він – продукт нашого часу. Це й робить художника цікавим, на мій погляд – сильна чутливість, здатність створювати щось, що відгукнеться в людях. Ґіґер дуже переймався тим, що відбувається сьогодні – страхом війни, перед генетикою і так далі. Він зміг перетворити ці страхи, навіть несвідомі, на мистецтво, у щось видиме, що можна помацати. Ми бачимо Чужого - і починаємо усвідомлювати власні страхи. Це одна з причин, чому фільм став таким успішним.
Крім того, йому було властиве перетворювати жахливе на красиве, тоді зі страхом можна примиритися.
Якими були стосунки між Ґіґером і Швейцарією?
Це були стосунки, які переходили з любові до ненависті. Очевидно, Швейцарія була занадто консервативною для нього і Ґіґер ніколи не був там визнаний належним чином. Ніколи не отримував великих нагород за своє мистецтво, наприклад. До недавнього часу його ігнорували. Той факт, що швейцарське посольство підтримує виставку Ґіґера – для нас новина. Натомість Швейцарський інститут мистецтв робить великі видання про художників, які жили 200 років тому, але про Ґіґера – ні. Їм він нецікавий.
Але Чужий тепер відомий на весь світ, один з найвідоміших швейцарських продуктів, як годинник або швейцарський ніж.
Тобто коли його ім’я стало пов’язано з комерційним успіхом, його полюбили?
Ні, досі не полюбили, але почали потроху визнавати. Тепер зрозуміло, що Ґіґер – один з найвідоміших швейцарських митців. Але досі багато швейцарців не знають, що Чужий з однойменного фільму зроблений у Швейцарії. Багато людей вважає, що це продукт американської індустрії. Але потроху у Швейцарії це визнають і пишаються Ґіґером. Правда, не на рівні уряду. Можете собі уявити, якою була реакція 50 років тому.
Його виставки не забороняли?
Ні, але одного разу спонсор його виставки, побачивши роботи Ґіґера, відмовився давати гроші: вирішив, що там забагато сексу. Також з тим проектом про годинники Swatch, про який ви згадали, була цікава історія. Багато художників робили щось для Swatch, вони позиціонують себе як дуже різнокольорові і веселі, але Ґіґер зробив свій варіант годинників. З ним Swatch не захотів себе асоціювати, тож представники компанії заборонили йому використовувати назву бренда для цих робіт.
У 1991 році відзначалося 700-річчя Швейцарії, і всі художники робили тематичні проекти. Ґіґера не запросили.
А він хотів бути включеним у цей процес?
Незважаючи на те, що він був одинаком, визнання хотів, хотів, щоб люди бачили його роботи. Тому він зробив Чужого, тому він зробив музей, щоб зробити свої роботи видимими.
Йому хотілося стати відомим художником на батьківщині. Але його не запросили до святкування 700-річчя країни.
Коли Ґіґеру набридло, він усіх послав і поїхав до Голлівуду, але дуже скоро повернувся, тому що скучив за домом. Він був прив’язаний до дому і до Швейцарії.
Одним словом, це були складні стосунки.
Що це був за проект, який він запропонував владі Швейцарії – зробити тунелі під країною у вигляді пентаграми?
І Ґіґер, і я були завжди в захваті від ідеї об’єднаної Європи – я знаю, що Україна зараз намагається вступити до ЄС. Ідея демократичного об’єднання – чудова, але у Швейцарії більшість, як і у Великобританії, налаштована проти об’єднання. Тому він стібався з цього – мовляв, якщо вам не подобається Європа, зробіть тунелі, щоб люди могли вільно пересуватися з однієї частини Євросоюзу до іншої, адже Швейцарія – це як перешкода посередині Європи.
Тож це було такою собі політичною заявою? Чи він робив взагалі політичні заяви?
Він не був політичною людиною в тому плані, що не ходив на демонстрації чи акції протесту, але цей проект був, у певному сенсі, політичним. Певною мірою Ґіґер був анархістом. У 60-х він не був активістом, але входив до груп, на кшталт тих, що вів Тімоті Лірі – люди вживали ЛСД і робили революцію у своїй свідомості, відмовляючись від буржуазного суспільства. Авжеж, Ґіґер хотів бути включеним до музеїв, але він бути проти буржуазного суспільства. Всі його роботи – не буржуазне мистецтво. Він не був частиною мейнстріму.
Але мистецтво Ґіґера все одно залишається дуже швейцарським – темним і натхненним іншими художниками, які жили у Швейцарії. Наприклад, Генрі Фюсслі, який жив і мав великий успіх у Лондоні 200 років тому, робив дуже похмурі речі. Якби він залишився у Швейцарії, не зміг би продати жодної картини. Від нього можна провести лінію до Ґіґера.
Швейцарія, вочевидь, не дуже хоче визнавати свою темну сторону.
Так, абсолютно. Ми продаємо шоколад і годинники, але відмовляємось бачити, що у нашої країни є темний бік. Ґіґер був не одиноким в тому, що його побачив. Зараз люди пишаються Фюсслі, може, через 200 років будуть пишатись і Ґіґером.