УІК: запуск. Щось пішло не так
Ззовні помітна лише невеличка частина айсберга проблем Інституту книги. Під водою ж – і недосконала нормативно-правова база, і не випрацювані програми, і непрості стосунки з керуючою
інституцією, і відсутність запобіжників, і заяви про тиск з боку певних видавців. Частина цих факторів – «хвороби зростання» нової інституції, решта ж, на жаль, – системні проблеми української
культурної галузі та сектору держуправління.
За словами колишньої директорки УІК Тетяни Терен, з перших же днів роботи команда зіткнулася з державною машиною в усій її красі. З публічно обіцяним сприянням з боку Міністерств культури не
склалося. Почалися проблеми з приміщенням, реєстрацією та зарплатами, що були на той момент мізерними. «Ситуація виглядала майже безнадійно, але я вірила, що нам вдасться це змінити», – говорить
Тетяна Терен. За перші місяці команда домоглася підвищення окладів, запустила роботу всіх відділів УІК, знайшла приміщення, підготувала проекти реалізації програм «Українська книга» та «Цифрова
бібліотека» та зробила перші кроки за рештою напрямків роботи.
Але кроки ці були обмежені «Порядком використання коштів передбачених у державному бюджеті для випуску книжкової продукції за програмою «Українська книга», затвердженим Кабміном. «Коло функцій Інституту дуже широке, проте «Порядок використання коштів» унеможливлює використання бюджету на більшість напрямків, – розповідає колишня заступниця директора УІК з розвитку Анастасія Левкова (звільнилась в червні 2018 – прим.). – Фактично використовувати бюджетні кошти можна лише на зарплату, комуналку, окремі послуги на кшталт дизайну та поліграфії, на «Українську книгу» та «Цифрову бібліотеку». На решту, включно з міжнародними подіями, програмами та резиденціями – не можна». Ця колізія в якийсь момент фактично паралізувала роботу інституту.
Другим каменем спотикання стала все та ж програма «Українська книга». Раніше нею опікувався Держкомтелерадіо, і вона встигла себе дискредитувати через непрозорість та підозри про тиск з боку певних видавців. На жаль, з появою УІК цей тиск нікуди не зник. «Через те, що за законом головним пріоритетом Інституту є реалізація «Української книги», УІК одразу ж опинився під тиском видавців, що звикли вибудовувати свій бізнес за рахунок держпрограм, – згадує Тетяна Терен, не називаючи назв видавництв та імен видавців. – Це абсолютно нездорова ситуація, коли видавці стають лобістами не інтересів Інституту, а своїх власних. Результатом цього лобізму став цьогорічний бюджет УІК, який він на даному етапі не може реалізувати».
Тож, команда УІК почала переформатовувати «Українську книгу», усуваючи наявні корупційні ризики. Один з них – це 100% фінансування видання книжок державою. «Ми запропонували принцип
співфінансування, що передбачає фінансування видавцями 50% вартості видання книжок та реалізацію ними половини накладу (в окремих випадках – 80%), – згадує Анастасія Левкова. – Такий принцип
існує у всьому світі. «Це накладає на видавців відповідальність: вони вже не можуть видавати абищо, лише аби «освоїти» державні кошти» , – додає вона.
За її словами, Мінкульт погодився з розробленими доопрацюваннями, проте чомусь дуже довго не ініціював їхнє прийняття на законодавчому рівні. «Ми казали, що треба швидше приймати ці зміни, бо ми
не встигнемо до кінця року реалізувати все заплановане. З нами погоджувалися, але жодного поступу не відбувалося», – згадує Левкова.
Як відомо, будь-які державні гроші, не освоєні вчасно, перетворюються на гарбуз. Тому всі невикористані на «Українську книгу» кошти (а в 2017 році ця сума склала 48 млн грн) пішли на закупівлі за
програмою «Поповнення фондів публічних бібліотек», що містить ті ж корупційні ризики, що й «Українська книга». Зокрема, деякі видавці, жодна з книжок яких не потрапила до переліку бібліотечних
закупівель, говорили про відбір як про непрозорий.
На кінець 2017 року неможливість займатись статутною діяльністю, бюрократичні митарства та «підтримка» Мінкульту спричинили до патової ситуації в УІК. В січні цього року Тетяна Терен пішла з посади, відзначивши, що «ключова проблема у тому, що в учасників книжкової сфери і досі немає розуміння, чим є Інститут книги і яка його головна роль». Ще однією проблемою вона назвала «відсутність початкової стратегії УІК і прийнятих усіма учасниками середовища напрямків його діяльності. Ще на етапі обговорення проекту закону експерти попереджали, що на УІК покладено забагато розрізнених функцій».
Очевидна суттєва розбіжність у баченнях завдань інституту між командою УІК та Мінкультом. «З перших місяців було відчуття, що це не спільний проект, а робота всупереч, – згадує Терен в коментарі
LB.ua. – Я неодноразово чула в Мінкульті фразу, що міністерство формує культурну політику, а інститути мають її реалізувати. Було б добре розуміти, якою є ця політика і хто її визначає?»
До цієї думки долучається і колишня керівниця експертного відділу УІК Ярина Цимбал (яка пішла з Інституту в травні цього року – прим.):
«У мене склалося враження, що Міністерство створювало УІК зовсім з іншими намірами, аніж це собі бачили громадськість та команда інституту. Мінкульт вбачає в УІК абсолютно інструментальну
установу, яка має вирішувати поставлені ним завдання. Він передав Інституту кілька державних програм, з одного боку, охоче переклавши на нього відповідальність за результат, а з другого – бажаючи
зберегти контроль за цим процесом. Очевидно, що очікування професійного середовища та громадськості щодо УІК просто не збіглися з розрахунками Міністерства».
В режимі очікування
5 лютого Мінкульт призначив в.о. директора Сергія Ясинського, та
пообіцяв невдовзі оголосити новий конкурс на посаду директора УІК (проте конкурс відбувається лише зараз, в липні). Колишні співробітники УІК характеризують Ясинського як дуже непросту людину. Він
ніколи не працював у культурній сфері, натомість мав чималий досвід у сфері державного управління. Між ним та частиною колективу викликали конфлікти. Деякі співробітники звільнилися услід за Тетяною
Терен.
З новим в.о. колектив інституту продовжив реформування «Української книги», зокрема, ініціював внесення змін до Постанови Кабміну № 562, яка регламентує порядок використання коштів УІК. «Ми підготували пакет змін до постанови, проте Мінфін запропонував натомість прийняти новий акт (через надто велику кількість змін), - говорить Сергій Ясинський. – В результаті ми розробили новий документ».
Через те, що прийняття документу на рівні Кабміну традиційно триває місяцями, УІК опинився в певному режимі
очікування.
Нарешті, за словами Сергія Ясинського, «на засіданні Уряду 11 липня нова Постанова Кабміну «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті Українському інституту
книги для підтримки книговидавничої справи та популяризації української літератури у світі» була ухвалена. Наразі ми очікуємо її офіційної публікації на Урядовому порталі. Ця постанова відкриє
шлях для затвердження програм «Українська книга», «Цифрова бібліотека» та «Поповнення фондів публічних бібліотек», а також переформатування кошторису УІК».
Ясинський додає: щойно «Українську книгу» буде затверджено, УІК розпочне прийом заявок від видавців. Він прогнозує, що станом на вересень заявки мають бути опрацьовані.
Другий важливий документ, ухвалення змін до якого чекає УІК – це сумнозвісна Постанова Кабміну №710 «Про
ефективне використання державних коштів», що обмежує витрати на організацію культурних заходів в Україні та за її межами. Досі з неї існувало лише два виключення: Венеційська бієнале та
Франкфуртський книжковий ярмарок. Тепер до фрази «Франкфуртський книжковий ярмарок» в документі має з’явитися доповнення: «та інші заходи Українського інституту книги». Це дозволить УІК виділяти
кошти на ярмарки, виставки та інші події в Україні та за кордоном.
Програми УІК: поступ чи тупцювання на місці?
Що ж відбувається наразі з трьома головними програмами УІК: «Українською книгою», «Цифровою бібліотекою» та «Поповненням фондів публічних бібліотек»?
З «Українською книгою» все більш-менш зрозуміло: до неї потрібно прийняти ряд нормативно-правових змін, прибравши хоча б частину корупційних ризиків та заклавши принцип співфінансування.
«Затвердження нового положення – важливий крок до реформи програми, – аналізує Тетяна Терен. – Але не можу сказати, що цього досить для забезпечення її нормальної роботи. Програма має кілька
ризикованих місць, пов’язаних із експертним і тендерним етапами. Тому у перший рік на неї не повинна виділятися велика сума. Ми наголошували, що бюджет цієї програми не може бути великим. Ринок не
потребує такої кількості некомерційних, «соціально значущих» видань, підтриманих з держбюджету».
Анастасія Левкова тримається такої ж думки. На її погляд, 125 млн грн для такої програми можуть бути не лише некорисними, але й шкідливими. «40 млн грн. було б цілком достатньо», – говорить
Левкова. Натомість вона пропонує створити програми кредитування видавців. «Їм бракує обігових коштів, – додає Анастасія. – Державне кредитування може вирішити цю проблему, а також принципово змінити
«Українську книгу».
Друга ключова програма УІК – «Цифрова бібліотека». Її концепція кілька разів змінювалася (за початковим задумом, Інститут мав сам займатися оцифруванням видань). В результаті цим все ж займатимуться компанії-підрядники, яких залучатиме УІК. За словами керівника програми Ростислава Семківа, процес оцифрування має розпочатися восени. До того моменту має бути створено сайт програми. «До кінця року реально сканувати перші 100 тис. сторінок. Надалі ми плануємо оцифровувати приблизно 500 тис сторінок на рік», – говорить Семків.
«Проект у перспективі передбачає створення сайту з бібліотекою в 10 млн. сторінок, оснащеною сучасними засобами каталогізації та пошуку матеріалів, – додає він. - На першій стадії це має бути бібліотека української класики, потім вона буде доповнена творами сучасних авторів. «Цифрова бібліотека» також міститиме візуальні та аудіовізуальні матеріали і матиме відеолекторій». За словами Семківа, пакет документів для прийняття положення про «Цифрову бібліотеку» наразі передано на затвердження до Мінюсту, а «також тривають консультації з бібліотеками, фонди яких будемо опрацьовувати та з потенційними лекторами, які коментуватимуть твори української літератури в рамках відеолекторію».
Третя програма УІК, що не була запланована від початку, – «Поповнення фондів публічних бібліотек» (саме не неї «перекинули» невикористані 48 млн грн з «Української книги»). Вона також потребує нормативно-правових змін. Анастасія Левкова говорить, що на глобальному рівні проблему з бібліотечними закупівлями вирішила б бібліотечна реформа, за якою бібліотеки могли самі вирішувати, що закуповувати. Але, оскільки вони не підпорядковуються Мінкульту, то реформа тут не зарадить. «Проте можна залучити бібліотекарів до процедури відбору, – пропонує Левкова. – Та важливо до останнього не розголошувати їхні імена, аби убезпечити їх від тиску деяких видавців».
Створити систему запобіжників
Очевидно, з огляду на кількість загроз, та зважаючи на оперування публічними коштами, УІК потребує створення системи запобіжників. Одним з них мала б стати програмна та фінансова автономія УІК від
Мінкульту. Тут доречно навести приклад іншої культурної інституції – Українського інституту, який здобув таку автономію від початку свої діяльності. «УІК повинен домогтися максимальної незалежності
від Міністерства, в тому числі, у використанні коштів, – впевнена Анастасія Герасимова, колишня керівниця відділу промоції та організації подій (звільнилась в квітні цього року). – На
жаль, наразі все, що не входить до державних програм, потребує довгого і виснажливого узгодження».
Ще один важливий запобіжник – Наглядова рада УІК, що має узгоджувати фінансові рішення та стратегію установи. Вона виписана в Статуті УІК, але досі колективу не вдалося домогтися її створення (тут знову хочеться згадати Український інститут, Наглядову раду якого було призначено МЗС ще до офіційного оголошення директора).
Директор УІК має погоджувати з Наглядовою радою фінансові рішення понад 200 тис грн. Тож, не створюючи цей орган, Мінкульт залишає директора інституту одноосібно відповідальним за використання бюджетних коштів (фактично це є перевищенням службових повноважень).
«Ми неодноразово говорили з Мінкультом про необхідність створення Наглядової ради, – говорить Сергій Ясинський. – Навіть пропонували свою редакцію положень про неї. Досі ми не досягли консенсусу,
але рада має з’явитися, і [її створення] – це пряма функція міністерства».
На думку Анастасії Герасимової, до Наглядової ради мають ввійти люди з серйозною експертною вагою та бездоганною репутацією, які, окрім іншого, зможуть лобіювати УІК в держсекторі. «Без такого лобі
здолати спротив системи сьогодні нереально», – впевнена Герасимова.
Підсумки першого року
Непростий перший рік роботи УІК оприявнив всю сукупність проблем, через які Інститут книги так важко «злітав». На думку Тетяни Терен, доки не будуть затверджені всі документи, необхідні для роботи Інституту та його програм, він не зможе повноцінно запрацювати.
Ще один болісний урок – усвідомлення, що пасіонарні культурні менеджери без досвіду роботі в сфері держуправління часом безсилі поруч з людьми з держсектору, що добре обізнані з бюрократією, але
не є адвокатами культури. Як зазначає Тетяна Терен, «на жаль, на цьому етапі в Україні політична воля є головним рушійним фактором. І Інститут книги не є винятком. Його керівник теж має займатися
політикою, а не лише менеджментом».
На 17 липня оголошено конкурс на посаду директора УІК. Днями стало відомо про участь у ньому директорки
Львівського форуму видавців Олександри Коваль, і в книжковому середовищі склалася майже одностайна думка, що саме вона є найімовірнішим кандидатом на перемогу у конкурсі.
Хто б не став новим директором УІК, на нього чекає багато викликів. За наступний рік буде потрібно внести зміни до нормативно-правової бази, створити Наглядову раду інституту, покращити роботу
ключових програм та напрямків, та щодня давати раду тиску з боку видавців і спротиву бюрократичної системи. Чи здатна одна людина з цим впоратися?
Ярина Цимбал припускає, що для однієї людини це заважко. «Це мали би бути дві людини: одна мала б займатися адміністративними, юридичними й політичними питаннями, друга — творчою частиною, – говорить
Цимбал. – Головне, ці люди повинні бути однодумцями. Це був би ідеальний тандем».
Колишня ж директорка УІК Тетяна Терен дає наступнику три поради: підписати з Мінкультом офіційний документ, де будуть зазначені відповідальні особи в Міністерстві, що мають вирішувати питання і проблеми Інституту. Наполягати на створенні Наглядової ради ще до свого затвердження. І не підписувати контракту одразу, а взяти час на формування команди і вивчення ситуації.
Ще одна складова цього «пазлу» – це Мінкульт, який має врешті зрозуміти, що співпраця з новоствореними культурними інституціями є щоденним тестом держави на управлінську спроможність. Наразі держава продовжує демонструвати себе вражаюче неефективним менеджером. LB.ua звернувся до Юрія Рибачука, профільного заступника міністра культури, за коментарем з приводу діяльності Інституту, проте цей коментар отримати на вдалося. Натомість міністерство надіслало офіційну відповідь на запитання LB.ua, яку ми наводимо повністю.
Лишається сподіватися, що іржа бюрократії, корупції та внутрішнього спротиву системи не завадить УІК відбутися як інституції, що створювала б умови для розвитку книжкової сфери, а не була віконцем
для роздачі державних коштів.