ГлавнаяКультура

Desant.ua/Десант.ua: війна зі стереотипами та мистецтво провокації

2-5 листопада у приміщенні Театрального Інституту імені Збігнева Рашевського у Варшаві відбувся перший в Польщі перегляд незалежних, критичних театральних проектів з України Desant.ua/Десант.ua. До програми перегляду увійшли проекти створені театральними митцями з Києва, Харкова, Донецька, Одеси, Львова та Сімферополя. Кураторками Desant.ua/Десант.ua виступили головна режисерка Львівського ТЮГу Роза Саркісян та польська кураторка та драматургиня Йоана Віховська.

Анастасия Гайшенец Анастасия Гайшенец , Журналист, театральный критик

Вистава “ДПЮ”
Фото: Theatre Institute/Maciej Czerski
Вистава “ДПЮ”

Для того, аби зрозуміти унікальність та значення цієї події, варто побіжно проговорити, що ж таке критичний театр, адже ця форма з'явилася у нас не так давно, хоч і доробків, що постали у цьому полі, виявилося достатньо для проведення міні-фестивалю. Напевно, що головною прикметою критичного театру є відповідальність актора/перформера за власне висловлення. Текст, що виголошується з кону, є частиною світоглядної парадигми актора: у вигляді особистісного висловлення, чи відтвореного документу вербальна складова критичного театру завжди є полем відповідальності митця, який виголошує текст.

Критичний театр є завжди політичним. Але не у вульгарному значенні цього слова, де слово “політика” асоціюється з представниками політичного державного істеблішменту країни. Політичність критичного театру виражено у зосередженості на стосунках людини/суб'єкта з суспільною та державною системами, ба навіть історичною пам'яттю. Критичний театр – це завжди зона конфлікту між особистим комфортом і відчуттям справедливості “маленької” людини та усталеними пріоритетами суспільного договору чи домінантного “великого” історичного наративу доби. Критичний театр активно використовує театр документу та свідоцький театр, втім, не є його буквальною репрезентацією, адже однією з його ознак є самокритичність (якість, що її документальний театр у чистому вигляді позбавлений). Саме тому основними інструментами у роботі в межах цього жанру стають самоіронія та провокація. Але найголовнішим, що є важливим у критичному театрі, є реакція, що виникає навколо мистецького висловлення: збурення дискусіії у культурному полі навколо “зон завмовчування”. Таким чином, прямо чи опосередковано відбувається виплеск напруги соціальних протиріч, і театр реалізує потенціал убезпеченого суспільного простору, де можуть і мусять бути озвученими протилежні точки зору. Напевно, найповніше унаочнює усе вищезгадане україно-польський проект «Мій дід копав, мій батько копав я не буду», що став хедлайнером фестивалю (режисура Агнєшка Блонська, Роза Саркісян).

Вистава „Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду”
Фото: Theatre Institute/Maciej Czerski
Вистава „Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду”

Зайвим, напевно, буде казати, що у час загострення політичних стосунків між Україною та Польщею та посилення правоконсервативних настроїв по обидва боки кордону проведення фестивалю з назвою Desant.ua/Десант.ua є жестом досить провокативним. Для того, аби зрозуміти наскільки ця подія далека від формальних декад української культури у Польщі, що час від часу відбуваються за інерцією постколоніальної комунікації, варто звернутися до кураторського тексту: “Термін “десант” походить зі словника війни. Словника, яким все частіше користуємось по обидва боки шенгенського кордону. Військова термінологія найвдаліше описує сучасні страхи і ресентименти. Назва перегляду апелює саме до них, і водночас є викривленою грою з досі живими у Польщі стереотипами на тему України та українців. Чотириденний “наїзд” українських митців на Варшаву є нагодою переглянути ці стереотипи”.

Вистава “Осінь на Плутоні”
Фото: Theatre Institute/Maciej Czerski
Вистава “Осінь на Плутоні”

Отже, коротко про “наїзд” та його фігурантів. Перегляд було відкрито незалежним театральний проектом зі Львова “Осінь на Плутоні” (режисура та драматургія Сашка Брами спільно з Андре Ерленом і Марією Бакало). Сам автор називає тип театру, у полі якого працює, “театром досвіду”, адже кожній роботі Сашка у театрі передує тривкий період ретельного вивчення обраної для роботи теми, робота з документальним матеріалом та занурення у соціальну групу, яка є об'єктом дослідження. Вистава “Осінь на Плутоні” базується на основі бесід з мешканцями геріатричного пансіонату у Львові. Група волонтерів протягом року відвідувала літніх людей. У виставі реальними голосами мешканців пансіонату (використані у записі) розмовляють великі ляльки у людський зріст.

Осередком театрального андеграунунду в Києві Post Play Театром спецально для перегляду було підготовано перформативну лекцію, що стала своєрідним театральним шоурілом багатовекторної діяльності колективу: одночасно на сцені співіснували перформери та актори, що працювали у притаманному кожному з них стилі. 

Аудіоперформанс “Майдан. Прогулянка”
Фото: Theatre Institute/Maciej Czerski
Аудіоперформанс “Майдан. Прогулянка”

Група Pic Pic з аудіоперформансом у публічному просторі “Майдан. Прогулянка” є зразком “театру імерсіонного” або “театру занурення”. Суть аудіотуру полягає в тому, що учасники збираються у домовленому попередньо місці, отримують навушники і радіоприймачі (або просто налаштовують свої телефони на певну радіохвилю). Голос в навушниках розповідає історію та скеровує переміщення групи у просторі. Спеціально для аудіотруру про події на Майдані 2014-го року автори проекту (Дмитро Левицький та Пьотр Армяновський) створили спеціальний маршрут у Варшаві.

Театр Переселенця з виставою Аліка Сардаряна “Товар” є класичним прикладом “театру свідоцького”. Сам автор працював деякий час медичним санітаром у зоні конфлікту. Саме на досвіді перебування в зоні АТО та фрагментах документального відео базується вистава “Товар”, що розповідає про штучність поділу на “своїх” та “чужих”, про людяність, яка виживає у найглибших глибинах мороку війни.

Вистава <b>“Товар”</b>
Фото: Theatre Institute/Maciej Czerski
Вистава “Товар”

Напевно, однією з найбільш вагомих та точних театральних висловлень про війну стала вистава “ДПЮ”, створена спільними зусиллями харківського театру “Прекрасні квіти” та ГО “Лінія згоди” яка фіналізувала фестиваль.

Кожен день перегляд вистав завершували дискусії за участі української та польської сторони, під час яких поставали змісти не менш важливі, ніж ті, що було артикульовано в межах висловлень мистецьких. Обговорення торкалися особистої відповідальності митця за його публічні висловлення, емансипаціі та громадської протидії репресивним історичним наративам та ролі театру як інструменту підвищення громадянської компетентності. Щоб зрозуміти, що ж таке “громадянська компетентність” і як з цим може працювати театр, варто звернути увагу на роботу драматургині Ірини Гарец, що презентувала свої проекти на сході України.

Вистава “ДПЮ”
Фото: Theatre Institute/Maciej Czerski
Вистава “ДПЮ”

Останні декілька місяців Іра з групою колег провела у прифронтових містах де було створено та показано декілька вистав з місцевими мешканцями багато з яких не є лояльними до політичних реалій сьогодення. Театральне висловлення для цих людей подеколи стає важливим елементом реанімації громадянської самоповаги та права на голос і публічне висловлення.

Український критичний театр ще тільки на початку свого шляху. Натомість у Польщі даний напрямок набув неабиякого розвитку та мав, до останнього часу, потужне лобі у державному секторі театру (в Україні ця форма є здебільшого надбанням андеграунду). Втім, на даний момент ситуація є такою, що у Польщі відбувається активне згортання ліберального мистецтва. Театр зазнає цензурних обмежень та утисків з боку привладних правоконсервативних сил. Тому Desant.ua/Десант.ua став символічною точкою зустрічі демократичного мистецтва. І у нас зараз є всі шанси, бо саме “непотрібність” та “неважливість” театру в нашій державі може стати його перевагою. А сам театр, – зоною виявлення нової ідентичності та пошуку діалогу.

Охочі познайомитися з цим напрямком, можуть зробити це 19 листопада у центрі незалежного теару “Сцена 6”, де буде показано проект “День корупції”, що об'єднав два авторські (дуже різні) роботи на тему корупції: “Внутрішнє переконання” Павла Юрова та “Ресторан Україна” Дмитра Левицького.

Анастасия Гайшенец Анастасия Гайшенец , Журналист, театральный критик