ГлавнаяКультура

​Театральний конкурс Taking the Stage: про війни зовнішні та внутрішні

За три роки свого існування конкурс та міні-фестиваль від Британської Ради в Україні Taking the Stage став однією з найочікуваніших подій професійного театрального життя та важливим системоутворюючим елементом галузі.

Цього року конкурс приймав новостворений майданчик незалежного сучасного театру «Сцена 6» у Довженко-Центрі. Очевидним є факт зростання з року на рік як глядацького ажіотажу, так і професійного рівня учасників. Також еволюціює та вдосконалюється сама форма конкурсу. Taking the Stage починався як конкурс на постановку «сучасної» британської драми для «молодих» режисерів. На третій рік свого існування він позбувся вікових обмежень як для режисерів, так і для текстів. Жодних рамок у виборі матеріалу організатори не встановлювали (крім того, що тексти мають належати авторам з Об'єднаного королівства). Завдяки цьому у програмі з'явилися Дікенс, Шекспір, Веллс та дорослі режисери. Втім варто зауважити, що останні склали незначний відсоток — Taking the Stage як був, так і лишився, перш за все, конкурсом молодих режисерів і сучасних британських текстів.

Анастасия Гайшенец Анастасия Гайшенец , Журналист, театральный критик

Фото: Олександр Пілюгін / British Council Ukraine

Суть Taking the Stage досить проста: це щорічна театральна конкурсна програма Британської Ради в Україні, яка надає можливість українським театрам та режисерам створити вистави за підтримки театральних фахівців зі Сполученого Королівства. Цьогорічна програма здійснюється у співпраці з ГО «Театральна платформа», британськими театрами «Young Vic» (Лондон), «Sherman» (Кардіф), Blind Summit (Лондон).

Механіка така: в середині літа оголошують початок прийому конкурсних заявок з усієї України. Режисери обирають матеріал та знаходять партнерський театр з матеріально-технічною базою. Заявки опрацьовуються конкурсним оргкомітетом, на основі чого формується шорт-ліст учасників, які протягом двох днів власне фестивалю демонструють 20-хвилинні ескізи майбутніх постановок. Переможці отримують фінансову підтримку на реалізацію своїх вистав.

Так, минулого року, завдяки Taking the Stage постановки за сучасними британськими текстами з'явилися у Києві, Харкові, Чернігові та Сєверодонецьку. Все просто, логічно та відкрито.

Двома основними акцентами, які можна виділити у цьогорічній програмі стала стабільна і гаряча любов наших режисерів до драматургічного доробку Мартіна Макдони і активне залучення у конкурсну боротьбу лялькарів. До шорт-лісту увійшли дванадцять вистав з чотирьох міст: Києва, Харкова, Дніпра та Чернігова. Троє переможців визначаються рішенням журі, один — шляхом глядацького голосування. Завдання не з легких: в цьогорічний програмі легше визначити “трійку” слабких проектів — роботи представлено строкаті, оригінальні та впевнено азартні. Адже сам формат конкурсу стимулює до роботи в особливому режимі творчої мобілізації і спонукає до сміливих і талановитих рішень.

«Лейтенант з острова Інішмор» в постановці Максима Голенка
Фото: Олександр Пілюгін / British Council Ukraine
«Лейтенант з острова Інішмор» в постановці Максима Голенка

Серед безапеляційних фаворитів як журі, так і глядачів фігурує робота Максима Голенка (заявка від «Дикого театру») за п'єсою Мартіна Макдони «Лейтенант з острова Інішмор». Чорну комедію про непрості стосунки у лавах ірландських націоналістів режисер адаптував до реалій гуцульщини. Все у цій роботі — від спеціально створеної для ескізу музики (композитор Дмитро Данов), готового режисерського рішення тексту і до блискучої адаптації діалогів Макдони до діалекту та реалій локального колориту — давало відчуття того, що в незалежності від результатів конкурссу цей шалений концентрат творчої енергії вже не зупинити. Якість цієї роботи не передбачає можливості не бути реалізованою.

«Тіт Андронік» в варіанті Ігоря Білиця
Фото: Олександр Пілюгін / British Council Ukraine
«Тіт Андронік» в варіанті Ігоря Білиця

Однією з тем, що її прямо чи опосередковано торкалися режисери, стала війна: війна сучасна, війна у минулому, війна з собою та зі світом. Режисер Ігор Білиць у своїй роботі, створеній спільно з Чернігівським обласним академічним музично-драматичним театром за п'єсою Вільяма Шекспіра «Тіт Андронік», переносить оригінальний текст на українське сьогодення. Прийом не новий, але використаний надзвичайно доречно. Головний герой — воїн АТО з посттравматичним синдромом: понівечена душа у травмованому тілі. Гіперреалізм як сценічний прийом (маніпуляції з їжею та оголена натура) “занижує” слово Шекспіра саме до того рівня, який є оптимальним для його сприйняття сучасною людиною.

"Брокенвіль" в постановці Володимира Петренка
Фото: Олександр Пілюгін / British Council Ukraine
"Брокенвіль" в постановці Володимира Петренка

Звуком автоматних черг і віддаленими вибухами війна присутня і в роботі Володимира Петренко за твором Філіпа Рідлі «Брокенвіль» (Дніпропетровський драматичний молодіжний театр «Віримо!»). Персонажі «Брокенвілю» забули хто вони такі, за невідомих обставин втратили пам'ять і намагаються по-новому ідентифікувати себе в реальності. Тут режисерське рішення та виразну артикуляція драматургії уривку, на жаль, не підкріплено вибудованою архітектонікою акторських робіт.

«Сиротливий захід» в постановці Давида Петросяна
Фото: Олександр Пілюгін / British Council Ukraine
«Сиротливий захід» в постановці Давида Петросяна

«Сиротливий захід» Мартіна Макдони у прочитанні режисера Давида Петросяна (ЦСМ «ДАХ») — не про війну і про війну одночасно. Історія неподоланої ненависті двох рідних братів зчитується зараз досить тенденційно. Режисер робить заявку на психологізацію та камерність у роботі. Але специфікою конкурсу є необхідність вмістити в уривок драматургічно завершений концентрат змістів та сенсів, які пізніше можуть “розповзтися” у роботі у менш щільну структуру. Уривок Давида Петросяна виглядав як вирізаний з контексту довгої історії, до якої глядач не причетний.

«Кравець з містечка Інвернес», реж. Влада Бєлозоренко
Фото: Олександр Пілюгін / British Council Ukraine
«Кравець з містечка Інвернес», реж. Влада Бєлозоренко

«Кравець з містечка Інвернес» Метью Заяца, підготовлений режисеркою Владою Бєлозоренко спільно з Київським національним академічним театром оперети, ідеально відповідає вимогам жанру “ескіз”. Не розпинаючись “на повну”, режисерка наче побіжно демонструє потенційні можливості — свої та матеріалу: живий музичний супровід, метафоризація об'єкту у сценічному просторі, одночасна присутність двох часових шарів (Друга Світова і сучасність). Тема — війна, якої людина не хотіла, яка приходить в її світ і змушує грати за своїм правилами.

«Психоз 4:48» у варіанті Рози Саркісян
Фото: Олександр Пілюгін / British Council Ukraine
«Психоз 4:48» у варіанті Рози Саркісян

Прийняття чи неприйняття творчості Рози Саркісян, ім'я якої стало відомим широкому загалу завдяки виставі «Мій дід копав, мій батько копав я не буду», є справою особистою, і не скасовує того факту, що робота режисерки є надзвичайно цікавим явищем, гідним уваги та аналізу. Уривок «Психозу о 4:48» Сари Кейн, поданий спільно з київським театром «Актор», теж про війну. Про війну з відчаєм та самотністю і про феєричну поразку у цій війні. «Психоз о 4:48» — це побутовий сюрреалізм та суїцидальна психопатія у поєднанні з пекельним стьобом і тактилізацією меж провокації: неможливо терпіти, неможливо піти.

«Світ у горіховій шкарлупці», реж. Дмитро Захоженко
Фото: Олександр Пілюгін / British Council Ukraine
«Світ у горіховій шкарлупці», реж. Дмитро Захоженко

Досить нестандартний матеріал для роботи обрав Дмитро Захоженко (київський Новий драматичний театр на Печерську). Режисер спробував підібрати театральні ключі до «Світу у горіховій шкарлупці» Стівена Гокінга. Легка інтерактивна форма подачі тексту, мікс ігрового театру та стендап-шоу, живі кошенята, всесвіт у горнятку з кавою та Стівен Гокінг на св'язку у скайпі (поговорити з ним актори пообіцяли у повній версії вистави). Всі ці дотепні прийоми добре “продають” (у хорошому сенсі цього слова) майбутню роботу режисера.

«Загадкове нічне вбивство собаки» в варіанті Антона Литвинова
Фото: Олександр Пілюгін / British Council Ukraine
«Загадкове нічне вбивство собаки» в варіанті Антона Литвинова

Надзвичайно зворушливу історію про хлопчика з аутизмом, який розслідує вбивство сусідського пса, обрано для роботи режисером Антоном Литвиновим («Дикий театр»). «Загадкове нічне вбивство собаки» Марка Хеддона в ескізі представлене через складну гру з системою мотузок/собачих поводків, якими пов'язані герої історії, сам герой обігрує прозору кулю з отвором для голови (алюзія скафандру). Образи чудові, але зчитуються формально. Інколи складалося враження, що режисер занадто багато уваги приділив механіці існування акторів в цьому середовищі, натомість, робота акторів з текстом залишилась недопрацьованою.

"Чарівна крамниця", реж. Катерина Тушдер
Фото: Олександр Пілюгін / British Council Ukraine
"Чарівна крамниця", реж. Катерина Тушдер

Три конкурсні роботи репрезентовано лялькарями: «Равлик та кит» та «Де моя мама?» Джулії Дональдсон від режисерки Яніни Зеленської та харківської «Платформи театральних ініціатив», «Різдвяна пісня» Чарльза Діккенса від режисера Михайла Урицького та Київського муніципального академічного театру ляльок і «Чарівна крамниця» Герберта Веллса режисерки Катерини Тушдер і Київського академічного театру ляльок. Остання, напевно, була найбільш цікавою з точки зору естетичних знахідок та образної системи: оригінальні пласкі ляльки в людський зріст, використання мапінгу та онлайн-анімації. Але роботі не вистачило динаміки та режисерських рішень — створивши середовище та стиль, автори ескізу не встигли його опанувати належним чином.

«Лейтенант з острова Інішмор», реж. Богдана Орлеанова
Фото: Олександр Пілюгін / British Council Ukraine
«Лейтенант з острова Інішмор», реж. Богдана Орлеанова

Богдана Орлеанова запропонувала інше бачення тексту Макдони «Лейтенант з острова Інішмор». Уникаючи інтеркільтурних алюзій та екстраполяцій на українські реалії, чорну комедію представлено як чорну комедію. Втім, в даному випадку простота не пішла на користь (хоча інколи таке і буває). Відсутність внутрішньотекстового конфліктного середовища “знекровлює” та інфантилізує персонажів.

Скасування вікового бар'єру в 35 років, що вже встиг стати фатальною точкою, коли молодий режисер — як карета Попелюшки опівночі — перетворюється на старого, є безумовно рішенням, не позбавленим сенсу. Розширення критеріїв відбору для конкурсантів дозволило більш виразно простежити палітру естетичних прийомів і тем, до яких звертається сучасна українська сцена. Тому конкурс набув ознак свого роду шоу-кейсу питомих можливостей українського театру як форми. Крім того, до самої конкурсної програми цього року додалася освітня платформа: паралельно з демонстраційною програмою театральних ескізів було проведено серію професійних майстерень для критиків та режисерів від українських та британських фахівців галузі.

Крім того, на цьогорічному фестивалі весь час не полишала думка: чому аналогічний конкурс не проводить Мінкульт? Чому немає програми підтримки сучасної української драматургії і де квоти на її постановку у державних театрах? Адже вже за тиждень розпочнеться ледь не єдиний конкурс сучасної української драми «Тиждень актуальної п'єси» який проводиться на голому ентузіазмі і без будь якої держпідтримки вже у восьме.

Британська Рада оголосила переможців конкурсу: три призери, яких визначило журі, – це Максим Голенко («Лейтенант з острова Інішмор»), Роза Саркісян («Психоз 4:48») і Дмитро Захоженко («Світ у горіховій шкарлупці»). Переможця за результатами глядацького голосування оголосять трохи згодом.

Анастасия Гайшенец Анастасия Гайшенец , Журналист, театральный критик