ГлавнаяКультура

Британська драма в тенетах інтерпретацій

Так сталося, що інтелектуальні інвестиції у поточний театральний процес України сьогодні здійснюють здебільшого іноземні культурні інституції. Лідерами тут є Британська Рада в Україні та Гете Інститут. Парадоксальність ситуації полягає у тому, що отримати фінансування на постановку тексту німецького чи британського режисера зараз видається більш реальним, ніж отримати підтримку на реалізацію сучасного українського тексту. Чому так відбувається, і чому державна культурна політика дистанціюється від формотворчих процесів гуманітарного контексту, в якому існує суспільство, — питання без відповіді.

Фото: Олександр Пілюгін / British Council

21-22 вересня в Національному центрі Олександра Довженка відбулися публічні театралізовані читання сучасних британських п'єс, поставлені режисерами-фіналістами театральної програми Британської Ради в Україні.

Натомість, завдяки театральній програмі британської ради в Україні Taking the Stage у нас з'явилася нагода пройти “майстер-класи” на тему взаємин з інтелектуальним продуктом та, власне, відчути на смак якість нової британської драми.

Конкурс для молодих українських режисерів за право постановки та фінансову підтримку проводиться вже вдруге, — минулого року переможцем стала Ольга Турутя-Прасолова, а її постановка за твором шотланського драматурга Девіда Гарровера “Ножі у курках” посіла чільне місце у репертуарі Національного театру ім І. Франка. Цього року квота на підтримку п'єс зросла з однієї до чотирьох. Кількість аплікантів теж стала більшою: заявки подали 42 претенденти, які представляли 30 театрів з різних міст України. З них було обрано 10 фіналістів, сценічні читання яких київська публіка і мала можливість побачити цього тижня у Національному центрі Олександра Довженка.

Форму театралізованих читань, запропоновану оргкомітетом, було потрактовано учасниками конкурсу досить широко: від ескізного лаконізму з папірцями тексту в руках, до, фактично, довершених уривків майбутніх вистав з залученням струнних ансамблів або відеоарту. Конкурс Британської Ради став своєрідним тренувальним майданчиком системи пітчингу, що вже встигла вкорінитися у кіновиробництві, але залишається новою для театру.

Британське журі конкурсу Taking the Stage
Фото: Олександр Пілюгін / British Council в Україні
Британське журі конкурсу Taking the Stage

Треба зауважити, що те, від чого напередодні конкурсу застерігала одна із членів журі, драматург Наталка Ворожбит, таки трапилося — тексти британських драматургів вибухнули строкатою палітрою “півників і мальв” режисерських інтерпретацій, що подеколи завело митців надто далеко від оригінальних текстів. Ця нестримність творчого лету, була відмічена британськими членами журі, що звикли до текстоцентричності театру, де буква автора — понад усе. Але ми без “килима” нікуди — схильність до побутової орнаменталістики у народній культурі так чи інакше відбивається і в світогляді. Це не добре і не погано: це просто факт, доречність якого визначається лише наявністю чи відсутністю у митця художнього смаку.

Найближче до європейських стандартів подібного формату виявилася робота режисера Павла Юрова у партнерстві з Першою сценою сучасної драматургії “Драма.UA” зі Львова - він взяв уривок з п'єси Лі ГоллаШахтарі-художники”. На тлі інших робіт це читання виглядало мінімалістично, але, на щастя, позбавило текст акторського награшу, який у нас править за “золотий стандарт” сценічного існування акторів у ролі.

"Шахтарі-художники", реж. Павло Юров
Фото: Олександр Пілюгін / British Council
"Шахтарі-художники", реж. Павло Юров

Попри те, що п'єса Лі Голла є найменш універсальним із запропонованих текстів, текст припав до душі іще одному конкурсанту Олені Авдєєвій, що зробила досить цікавий ескіз вистави з харківським театром “Арабески”. Постмодерний, сатиричний текст про лівацький індустріальний район Ньюкасл, де у 1934 році група шахтарів вирішила опанувати професію художника. Тим самим шахтарі розпочали один із найбільш незвичних експериментів у історії британського мистецтва: згодом їх роботи потрапили до престижних колекцій, а вони, як і раніше продовжували працювати у шахті. До роботи над сценічним читанням було залучено художника Романа Мініна — відомого інтерпретатора індустріальної естетики Донбасу у мистецтві. Візуальні образи Мініна стали центральним елементом ескізу і саме під їхню пластику було підлаштовано манеру акторського існування, де легко зчитуються цитати на агітпроп раннього СРСР з його розвиненою культурою плакату і художньою самодіяльністю комсомольців. Головним у цій роботі став відеоарт, а, власне, театр став лише доповненням до візуальної концепції.

"Шахтарі-художники", реж. Олена Авдєєва
Фото: Олександр Пілюгін / British Council
"Шахтарі-художники", реж. Олена Авдєєва

"Шахтарі-художники", реж. Олена Авдєєва
Фото: Олександр Пілюгін / British Council
"Шахтарі-художники", реж. Олена Авдєєва

Найбільш затребуваною у конкурсантів стала п'єса “ЛегеніДанкана Макміллана. Цей текст взяли до роботи три учасника конкурсу: кияни Дмитро Захоженко (у партнерстві з Новим драматичним театром на Печерську) та Влада Бєлозоренко (Молодий театр) і Євген Мерзляков з Луганського обласного музично-драматичного театру, що зараз переїхав до Сєвєродонецька. П'єса Макміллана - про пару закоханих, що перебувають у полоні вагань, щодо можливості, бажання і страху завести дитину. Вони усвідомлюють свою відповідальність і відчувають глобальні небезпеки, але продовжують цей діалог.

Кияни Дмитро Захоженко та Влада Бєлозоренко вибрали для роботи з цим текстом комбінацію драматичної гри і відеопроекції. Треба зауважити, що використання вебкамери та відеопроектора аж занадто часто ставало інструментом роботи з текстом і почасти осучаснення підходу до роботи з матеріалом обмежувалося цим нехитрим технологічним прийомом. Але жодна технологія не затьмарить старий добрий фірмовий стиль піднесеної акторської манери декламації, притаманної випускникам акторського відділення театрального університету Карпенка-Карого. Євген Мерзляков же здійснив спробу пластичного вирішення сюжету, де гармонія тілесних взаємин закоханих контрастує з відсутністю взаєморозуміння у питаннях, ширших за інтимні стосунки.

"Легені", реж. Дмитро Захоженко
Фото: Олександр Пілюгін / British Council
"Легені", реж. Дмитро Захоженко

"Легені", реж. Влада Бєлозоренко
Фото: Олександр Пілюгін / British Council
"Легені", реж. Влада Бєлозоренко

"Легені", реж. Євген Мерзляков
Фото: Олександр Пілюгін / British Council
"Легені", реж. Євген Мерзляков

П'єса “Як боги впадуть, то безпечно не буде” Сельми Дмітрієвич про непрості стосунки матері і доньки, де крізь повторення буденного діалогу, проявляються різні аспекти непростих взаємин теж була популярна у режисерів ще на стадії подачі заявок - за словами куратора програми Володимира Шейка, цю п'єсу обрало найбільше аплікантів. Надзвичайно простий і водночас виразний ключ до сценічного вирішення тексту віднайшла режисер Вікторія Філончук у партнерстві з Чернігівським обласним академічним музично-драматичним театром. Невелике фронтальне джерело світла в залежності від того, хто домінує у наступному циклі (здавалось) нескінченного діалогу, спочатку перетворює маму на демонічну чорну тінь, поруч з якою донька виглядає крихіткою у полоні злого демона. Наступний оберт діалогу змінює диспозицію, і тепер велетенська тінь доньки агресивно жестикулює і тисне на жалюгідно маленьку самотню маму, закутану у ковдру.

"Як боги впадуть, безпечно не буде", реж. Вікторія Філончук
Фото: Олександр Пілюгін / British Council
"Як боги впадуть, безпечно не буде", реж. Вікторія Філончук

У прочитанні тексту режисером Кірою Малініною, що подала заявку від харківської “Лабораторії театру” побутовий полон, який тягне матір у небуття зображено метафорою тенет, що не пускають матір відірватися від крісла, на якому вона сидить загорнута у плед — чотири стіни, крісло і діряве горнятко, прив'язане до руки — ось кліть, куди загнано людську істоту на порозі смерті.

"Як боги впадуть, безпечно не буде", реж. Кіра Малініна
Фото: Олександр Пілюгін / British Council
"Як боги впадуть, безпечно не буде", реж. Кіра Малініна

Чи не найбільш контроверсійним текстом конкурсу є п'єса “Чорний дрізд” Девіда Гарровера. Це текст про “стокгольмский синдром” і ширше. 27-річна Уна приходить побачитись з чоловіком 55-років Реєм, який 15 років тому, коли дівчині було лише 12 років, спокусив її і вивіз до іншого міста. Ця історія вплинула на все подальше життя Уни. “Я все ще в тій кімнаті” — говорить дівчина, яка повертається до свого ката, аби повернути себе.

Напевно, найбільш дивною та складною до сприйняття роботою стала читка цього тексту, здійснена харківським режисеркою Розою Саркісян. Режисерка розподілила ролі літнього чоловіка та молодої дівчини між чотирма чоловіками у ділових костюмах, три з яких мовили за дівчину. Дефрагментація особистості, гра з ритмом та інтонацією виводять психологічну драму Гарровера у поле сюрреалістичого театру, де образи підсвідомості отримують своє фізичне втілення у просторі сцени.

"Чорний дрізд", реж. Роза Саркісян
Фото: Олександр Пілюгін / British Council
"Чорний дрізд", реж. Роза Саркісян

Зовсім інакше прочитання “Чорний дрізд” отримав у виконанні Сергія Корнієнка та Закарпатського обласного театру з Мукачево. Напевно, з-поміж тих робіт конкурсу, які мають претензію на відтворення психологізму на сцені, саме ця робота демонструє розуміння режисером природи конфлікту та органіку психологічних образів, створених акторами.

"Чорний дрізд", реж. Сергій Корнієнко
Фото: Олександр Пілюгін / British Council
"Чорний дрізд", реж. Сергій Корнієнко

Фаворитом вечора серед глядачів стала роботи режисерки Тамари Трунової, читання якої створено разом з Київським національним академічним театром оперети. П'єса “Під небом синім” Девіда Елдріджа, яку обрала Трунова, складається з трьох новел-діалогів, де три пари вчителів намагаються віднайти порозуміння у питаннях любові та налагодити інтимні стосунки. Уривок, представлений на читаннях, — це вже готовий фрагмент майбутньої вистави, чітко вибудований та продуманий до найменших дрібниць.

Сцена невдалого сексу між колегами по роботі напідпитку відтворена у гротесковій формі, з використанням витонченої буфонади, ніжно та іронічно. Інтерлюдії до головного дійства виконують чоловік і жінка, наділені фактурою зовнішності кабаре-нуар, вдягнені у концертні фраки та жабо. Вони академічним вокалом коментують стосунки між героями. Все це огорнуто оксамитовим звуком фрі-джазу, виконаного живими, присутніми тут же, на сцені, музикантами. Дуже хочеться, щоб цей ескіз переріс в повноцінну виставу, яка стане репертуарною складовою Театру оперети.

"Під небом синім", реж. Тамара Трунова
Фото: Олександр Пілюгін / British Council
"Під небом синім", реж. Тамара Трунова

"Під небом синім", реж. Тамара Трунова
Фото: Олександр Пілюгін / British Council
"Під небом синім", реж. Тамара Трунова

"Під небом синім", реж. Тамара Трунова
Фото: Олександр Пілюгін / British Council
"Під небом синім", реж. Тамара Трунова

Результати конкурсу будуть оголошені 26 вересня: журі обере чотирьох переможців, які, за допомогою британських колег будуть працювати над повноцінними виставами, прем'єри яких мають відбутись вже навесні.

Анастасия ГайшенецАнастасия Гайшенец, Журналист, театральный критик
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter