Що змусило Путіна сісти за стіл переговорів? Санкції. Щодня люди у Росії втрачають роботу, стан економіки погіршується, рубль девальвує. Рано чи пізно це призведе до громадянських протестів у РФ.
Так, у Мінських домовленостях є багато спірних тез. Але Україна вже майже рік воює із однією з найбільших держав світу і досі не поступилась жодним принциповим пунктом.
Чи можна вірити слову Путіна?
Я ніколи не вірив, не вірю і не повірю. Росія плювала на всі договори, що підписує, на міжнародне право та зобов’язання.
Перше. Військовий тиск.
Відношусь до чиста тих політиків, хто сповідує політику сили відносно до РФ. На мою думку – це єдиний спосіб боротьби.
Тільки коли Україна стане сильною, матиме потужну зброю, військову підтримку з боку наших світових партнерів – тільки тоді ми зможемо реально зупинити цю агресію.
Умиротворення та стримування не працюють.
Час перемир’я Україна повинна використати для нарощування оборонозадності, військової потужності, треба продовжувати мобілізацію, не боятись застосування санкцій, вимагати надання летальної зброї.
Світ умовно можна поділити на 2 табори.
Перший розуміє, наскільки небезпечною для всіх є Росія, і тому активно сприяє міжнародному тиску на агресора, готовий надати Україні зброю та дипломатичну підтримку – це США, Канада, Британія.
Інша частина – держави, економіка яких сильно залежить від російської. В тому числі це Німеччина та Франція.
Перша група країн готова допомагати справами. Друга – гучними заявами, після яких немає жодних дій.
Я вважаю, що українській дипломатії треба зосередитись на роботі із першою групою. Ключове питання – потужна робота із США.
Американський сенатор Джон МакКейн зареєстрував законопроект про надання летальної зброю Україні летальної зброї.
Друге. Економічний тиск на Росію – це дуже важливий елемент нашого успіху.
Ще 6 березня 2014 року перші санкції щодо РФ та її високопосадовців були запроваджені Європейським Союзом. Станом на сьогоднішній день санкції проти агресора ввела 41 країна, Парламентська асамблея Ради Європи, проте сама Україна реальних санкцій проти агресора не запровадила досі.
Фактично Україна продовжує підтримувати економічні стосунки із РФ у повній мірі. Це не відповідає реальній політичній ситуації.
13 лютого в парламенті зареєстровані 2 законопроекти про запровадження Україною економічних санкцій щодо Росії: «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо забезпечення застосування санкцій до держави-агресора» (№ 2129) та «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо забезпечення застосування санкцій до держави-агресора» (№2130).
Зокрема, пропонується заборонити переміщення товарів через митний кордон України (імпорт, реімпорт, реекспорт, транзит, тимчасове ввезення) та випуск товарів у вільний обіг, якщо країною походження цих товарів є держава-агресор і щодо неї Україною застосовані санкції.
Компаніям, що контролюються державою-агресором та її резидентами, буде введена заборона на транзит товарів навіть неросійського походження. Фактично їхня діяльність буде заблокована.
Крім того, пропонується ввести спеціальний податок на утримання української армії у розмірі 10% з обороту для тих компаній, в яких доля російського капіталу перевищує 25%.
Наступні кроки – проект закону про введення тимчасової адміністрації до всіх українських банків російського походження, які можуть використовуватись для фінансування діяльності сепаратистів на Сході України та економічна блокада окупованої території – Криму.
Спочатку втрати бюджету неминучі, але на місце російських товарів та компаній оперативно прийдуть європейські та світові – це абсолютно природній процес, адже Україна – це величезний ринок, в доступі до якого зацікавлені провідні бізнес-компанії. Більше того, це сприятиме колосальному розвитку місцевого виробництва, малого та середнього бізнесу.
Ці невідкладні законопроекти, окрім мене, підписали представники парламентських фракцій коаліції – Юлія Тимошенко від «Батьківщини», Олег Медуниця від «Народного Фронту», Ганна Гопко та Тетяна Острікова від «Самопомочі», Оксана Корчинська від «Радикальної партії».
Це позитивний політичний сигнал та дає підстави розраховувати на те, що фракції підтримають проекти законів під час голосування.
Третє. Російський зомбоящик треба вимикати.
Пару тижнів тому я був у Херсоні і бачив, що на прикордонних із Кримом територіях віщають 10 українських і 25 російських телеканалів.
Достатньо побути там кілька днів, аби зійти з розуму.
Цього парламентського тижня депутати заборонили трансляцію російського агітпропу та телебаченні (мова йде про серіали, що героїзують російських силовиків) та позбавила акредитації так званих російських журналістів, які насправді є нічим іншим, аніж підрозділами ведення інформаційної війни.
Інформаційний фронт є дуже важливим для нашої перемоги.
Чи має Україна шанси перемогти у цій війні? Безумовно – так.
Чи міг хтось у листопаді 2013 року, коли ми вийшли на Майдан, повірити у те, що янукович втече і вся його система буде зруйнована? Напевно, що ні. Але це трапилось.
Так, ціна була и є велика.
Але це ціна нашого суверенітету та територіальної цілісності. Любов до рідної землі – це грунт, на якому будується усе в житті.