Минуло близько 15-ти років і тепер нова, далеко не свята, «трійця» відповідних найвищих державників – П.Порошенко, В.Гройсман і А.Яценюк – повчає нетямущий народ як треба жити: «Потрібно поставити понад усе інтереси України, вгамувати політичні пристрасті… засуджуємо істеричну антивладну, антиурядову та антидержавну кампанію, організовану корумпованими олігархами…, що “ллють воду на млин” ворогів української державності та демократії».
Як кажуть, історія повторюється двічі. Так само виходить із «заявами трьох» по-українськи. Враховуючи, що сучасному епізоду, на відміну від попереднього, передували доволі кумедні випадки у Верховній Раді України і Адміністрації Президента, вважатимемо нинішню «триповерхову епістолярію» історичним фарсом.
Завершуючи стислі паралелі, варто підкреслити одну найважливішу спільну особливість обох текстів: коли влада перестає відчувати пульс свого народу, тоді їй повсюди починають ввижатися підступні «фашисти» та «корумповані олігархи», а основне питання – її неспроможність та неминуча відставка – називається таким, що «не перебуває на порядку денному».
Але наше суспільство зразка 2015-го зовсім не те, що було 2001-го. Ідучи шляхом страждань та випробувань, воно поволі набуває здатності давати самостійні переконливі оцінки будь-якому діячові. І горе тим із них, хто загубився у часі!