Якщо перші тижні небайдужі громадські активісти займалися пошуком акумуляторів, ремонтом транспорту, збором та передачею їжі, то сьогодні на перший план вийшли проблеми із засобами захисту. Відсутність бронежилетів, я це відповідально стверджую опісля зустрічі з батьками строковиків, командирами частин, є найголовнішою проблемою сьогодні.
Мені не зрозумілими є дії Генштабу, котрий за кошти, отримані від пожертв та смс донедавна закупляв все інше, а не бронежилети.
Шлях вирішення даного питання був напрацьований ще за Майдану. Ще тоді, небайдужі представники громадськості перевозили з ЄС бронежилети та каски. Я точно знаю, що і на сьогодні чимало меценатів та просто небайдужих громадських активістів, як і у часи Майдану та Революції Гідності, готові і словом і ділом долучитися до забезпечення підрозділів, котрі беруть участь у АТО власним коштом.
Проте в останні два місяці при перетині Державного кордону України з боку ЄС, приміром з Республікою Польща, транспорт, що перевозить бронежилети та засоби спеціального захисту, ретельно перевіряється, а вказана продукція вилучається як така, вивезення котрої заборонено низкою підзаконних актів та інструкцій, котрі діють в країнах ЄС.
Для об’єктивності картини підкреслю, що потреба зросла у десятки разів.
Навіть у таких умовах небайдужі знаходять вихід. Є такий термін, популярний серед тих, хто живе на кордоні – «мурахи». Це ті, хто щодня через піший перехід переносять товар через піші переходи з Польщею. На ці вихідні «мурахами» стали львів’яни, котрі на собі переносили по одній кевларовій касці через кордон в Шегинях, оскільки іншого способу не було.